Фідеікоміси (fideicomissa)

Досить часто до заповітів додавалися таблички або листки пергаменту чи папірусу з проханням до спадкоємця вчинити певну дію на користь третіх осіб. Такі прохання називалися кодициллами (codicilli). Спершу виконання кодицилл було добровільним, а юридичне значення вони отримали при Августі.

Було й таке, що спадкодавці залишали певні прохання і для спадкоємців за законом. У республіканський період вони не мали юридичного захисту і були лише дорученнями совісті. Звідси і їхня назва — фідеікоміси (тобто доручене совісті). В період принципату фідеікоміси отримали позовний захист і стали схожі на легати. З тією відмінністю, що для легатів обов’язковою була відповідна форма, а фідеікоміс складався у вільній формі. Крім того, легати встановлювалися тільки у змісті заповіту.

Спочатку, через фідеікоміс можна було зобов’язати спадкоємця передати третій особі все майно чи його частину, причому, обов’язки, що випливали зі спадщини, залишалися у спадкоємця. Звичайно, таке становище призводило до того, що багато спадкоємців, не бажаючи отримати в спадщину лише обов’язки, відмовлялися від неї. Тому на фідеікоміси був поширений режим відказів за заповітом — quarta Falcidia. Крім того, за фідеікомісом стали передавати не окреме право, а частину спадщини, до якої також входили і обов’язки спадкодавця. Отже, на відміну від легатів, для фідеікомісів характерним стало універсальне наступництво (тобто, передавалися не тільки окремі права, а й обов’язки).

Як форма універсального наступництва фідеікоміси зберегли своє значення і в праві Юстиніана. Фідеікоміси, що передбачали сингулярне наступництво (тобто перехід тільки прав без обо-в’язків), прирівняли до легатів..