Особливості системи права деяких африканських країн

У розвитку правових систем країн Африки вирізняють три основні етапи: перший — зародження і формування традиційного африканського права (до XIX ст.); другий — розвиток звичаєвого права в умовах колоніальної залежності африканських держав (XIX — середина XX ст.); третій — розвиток сучасних правових систем в умовах становлення державної незалежності (друга половина XX ст. — до сьогоднішніх днів).

Перший етап. Традиційне право африканських народів протягом стjліть являло собою право звичаєве, що скл/ виключно зі звичаїв — правил поведінки, що ввійшли у звичку в силу багаторазового повторення протягом тривалого часу.

Річ у тім, що основною соціальною одиницею африканського суспільства був не окремий індивід, а громада, об'єднана за родинними й національними ознаками. Лише спільними зусиллями вона могла вижити в умовах нерозвиненості знарядь праці, агресії інших племен чи подолати стихійні лиха. Інтереси особистості були цілком підкорені інтересам громади. Шлюбний договір являв собою скоріше угоду двох сімейних груп, аніж союз двох індивідів, і розлучення можливе було тільки за згодою родин. Право власності на землю належало соціальній групі. У спадковому праві майно, як правило, переходило не до індивідів, а до родини чи групи. При компенсації збитку виплату робила одна родина або клан іншій родині чи клану, але не одна особа іншій. І навіть спори в африканському суспільстві теж виникали головним чином між співтовариствами і групами.

Звичаєве право мало неписаний характер. Правила поведінки передавалися з покоління в покоління у формі усних переказів, розповідей про вирішені казуси, юридичних за змістом прислів'їв і приказок, а також у вигляді конклюдентних дій. Африканське звичаєве право не знало юридичних праць. Не було юридичних текстів і манускриптів з питань права. Другий етап розвитку звичаєвого права проходив в умовах колоніальної залежності африканських держав. У XIX столітті розвинені європейські держави майже цілком колонізували Африканський континент, перетворивши його на сировинний придаток, внаслідок чого африканські народи були позбавлені права самостійно визначати зміст і форму свого права. Розпочалася примусова рецепція європейського права. Колоніальна влада в основному прагнули впровадити в африканських країнах право і судову систему, що діяли у відповідній метрополії. Кожна колоніальна держава нав'язувала своїм володінням власну правову модель. Результатом взаємодії традиційного й запозиченого права стало, з одного боку, становлення нових галузей права, а з другого — зміна і пристосування звичаєвого права до нових суспільних відносин. Проте останнє не було цілком витиснуте правом метрополій. Колонізатори не прагнули заборонити всі норми традиційного африканського права. Було офіційно визнано, що окремі види суспільних відносин — сімейні, земельні, спадкові — регулюються нормами звичаєвого права. Були збережені суди, що складалися з місцевих старійшин і поширювали свою юрисдикцію на корінних африканців. Третій етап формування африканських правових систем проходив в умовах становлення державної незалежності африканських країн..