Поняття правової системи: порівняльний аналіз

Правова (юридична) система — це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав.

До складу такої системи входять наступні елементи:

· різноманітні правові акти, діяльність відповідних суб'єктів із створ. цих актів;

· різноманітні види і прояви правосвідомості;

· стан законності та його деформації.

У конкретних правових системах, що складались за певних історичних умов, під впливом тих або інших соціальних факторів якийсь із зазначених елементів набував домінуючого, стрижневого значення. Тому залежно від того, який саме елемент є визначальним у правових системах, що існували раніше та існують зараз, їх зви чайно розподіляють на такі різновиди:

Нормативно-актна система:

· домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права);

· підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

· кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

· більш-менш чіткий поділ системи на право приватне та право публічне;

· визнання нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної, тобто державної, оцінки діянь як юридично правових (законних) чи юридично неправомірних (незаконних);

· допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового прецедента як форми юридичного права.

Судово-прецедентна система:

· провідною формою юридичного права є судовий прецедент;

· функціонування НПА, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

· внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосовуваність юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках — навіть суперечливими;

· принципова некодифікованість норм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Ідеологічно-релігійна система:

· пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти (у мусульманському праві — Коран, Сунна та ін., в індуському — збірники Вед, у єврейському — Тора (Старий Заповіт), Талмуд);

· функціонування цих джерел, опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», яке здійснюється окремими, «довіреними» священнослужителями;

· наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (наприклад, в ісламському праві існує сім «шкіл»).