Сервіси, протоколи та адресація ресурсів

Сервіси (служби) Інтернет. Під час пересилання інфор­мації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп'ютер-cepвep). Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають від­повідь - серверами. Між цими програмами має бути однознач­на відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм - для клієнта та сервера - утворюють службу Інтернет.

Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кож­ний. Основне програмне забезпечення для роботи з універ­сальними службами входить до комплекту операційних сис­тем. До основних служб належать:

• WWW або WEB -служба;

• електронна пошта (e-mail);

• служба новин UseNet;

• служба пересилання файлів між комп'ютерами FTP;

• служба Gopher;

• служба Telnet;

• служба WAP.

Служба WWW (World Wide Web або WEB-служба) вва­жається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі. В основі WWW лежить концепція опрацю­вання гіпертексту, яку ми розглядатимемо пізніше.

Електронна пошта (e-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з тексто­вими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телекон­ференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляю­ться не конкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кож­ний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пере­силати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відеофайли т а ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відоб­ражати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтер-нет: інтерактивний чат, аудіо- і відеоконференції, де користу­вачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо.

Протоколи Інтернет. Сукупність правил взаємодії клієнта та серверу, називають протоколом. Звичайному ко­ристувачеві не обов'язково знати його зміст, але варто орієн­туватись, який протокол використовує та чи інша служба. Розглянемо основні протоколи мережі Інтернет.

На початку 70-х років розроблено спеціальний протокол міжмережної взаємодії, який назвали протоколом TCP/IP (Transfer Control Protocol/Internet Protocol).

TCP (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначає правила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами й об'єднання пакетів в єдине ціле.

IP (Internet Protocol) - протокол міжмережної взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операцій­ні системи.

HTTP (HyperText Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто web-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - броузерів - отримувати і переглядати web-сторінки.

Протоколи електронної пошти: SMTP, РОРЗ та ІМАР.

SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) - простий прото­кол пересилання повідомлень. Він дає змогу пересилати пош­тові повідомлення від комп'ютера користувача на сервер.

РОРЗ та ІМАР дають змогу користувачеві забирати або читати повідомлення з поштового серверу. РОРЗ (Post Office Protocol) - протокол поштового відділення, ІМАР (Internet Mail Access Protocol) - протокол доступу до електронної пош­ти, їхні принципи роботи мало чим відрізняються, і зазвичай немає різниці, який протокол використовувати.

FTP (File Transfer Protocol) - протокол пересилання файлів. Він дає змогу пересилати файли будь-яких форматів із FTP-серверу на комп'ютер користувача або навпаки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль елект­ронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів, елект­ронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

Адресація ресурсів Інтернет.

Кожний комп’ютер в Інтернеті має свою унікальну логічну адресу (IP-адреса – адреса, яка використовується в Інтернет-протоколах для створення комунікаційних каналів зв’язку між комп’ютерами; протоколи визначають правила з’єднання комп’ютерів між собою), яка складається з двох частин: адреси локальної мережі та адреси комп’ютера, який їй належить. Ідентифікатор комп’ютера в мережі нагадує поштовий індекс або звичайний телефонний номер (наприклад, 266-48-15). Адреса поділена на чотири блоки, наприклад, 187.236.23.342, кожний блок відділяється один від одного крапкою та містить не більше ніж трьохзначне число. Перше число зліва вказує, до якої мережі відноситься цей комп’ютер, аналогічно до того, як перші цифри поштового індексу повідомляють про регіон направлення листа, останні дві цифри містять номер поштового відділення в місті, області чи районі. Проміжні цифри можуть відноситися як до регіону, так і до відділення, в залежності від територіального розподілу і виду населеного пункту. Аналогічно існує кілька типів адрес мережі Інтернет, які по-різному ділять логічну адресу комп’ютера на блоки: номера мережі і номера вузла. Від типу такого розподілу залежить кількість можливих різних мереж в світі і кількість комп’ютерів в таких мережах. Ліва частина ІР-адреси визначає конкретну мережу в Інтернет і називається мережевим ідентифікатором (від англ. To identify – узнавати, ототожнювати). Права частина ІР-адреси визначає конкретний комп’ютер в цій мережі і називається ідентифікатором комп’ютера.

Таким чином, в IP-адресі визначається місце знаходження потрібного комп’ютера серед адресного простору комп’ютерів всього світу.

Використовується три класи ІР-адрес, кожний з яких відрізняється позначенням мережевого ідентифікатора і ідентифікатора комп’ютера.

Для роботи з невеликою кількістю мереж (до 126), які містять велику кількість комп’ютерів (до 16777214) використовують такий клас ІР-адрес

ooo. ooo. ooo. ooo

мережевий ідентифікатор комп’ютера

ідентифікатор

Для роботи із середньою кількістю мереж (до 16384), які містять середню кількість комп’ютерів (до 65534) використовують такі ІР-адреси

ooo. ooo. ooo. ooo

мережевий ідентифікатор ідентифікатор комп’ютера

Для роботи з великою кількістю мереж (до 2098092), що містять малу кількість комп’ютерів (до 254) використовують такі ІР-адреси

ooo. ooo. ooo. ooo

мережевий ідентифікатор ідентифікатор комп’ютера

Однак людині користуватися такою адресою незручно. Тому в Інтернет прийнято ставити у відповідність кожній логічній адресі символьну адресу, яку називають доменною адресою комп’ютера (domain – це слово означає в перекладі ’область’, ’район’). Ця адреса виглядає як декілька слів чи скорочень інших ланцюжків символів без пропусків (букви можуть бути тільки латинськими), що розміщенні підряд і розділені крапками: