Освіта, наука. Розвиток медичних знань

Головним освітнім і науковим центром в Україні і надалі був Києво-Могилянський колегіум. У роки Руїни він пережив тяжкі часи: чимало студентів пішло до війська, деякі загинули під час війн і пошестей. За правління Івана Мазепи, коли для академії було споруджено новий буди­нок, цей заклад вступив у період свого розквіту. Саме ста­раннями Івана Мазепи заклад одержав у 1694 р. звання Академії. Кількість студентів досягла 2 тис., пізніше, після Полтавської битви, вона зменшилась, а в середині сторіччя коливалася в межах 600—1100 осіб. Переважали вихідці з Лівобережжя, але навчалися і студенти з Правобережної України, прибувала на навчання молодь із Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов'янських країн, Молдавії. В академії навчалися діти духовенства, козаків, міщан. Уже в першій половині XVIII ст. дехто з викладачів знайомив студентів з передовими поглядами культури нового часу, ідеями Передпросвітництва. Особливо це було помітно в лекціях Феофана Прокоповича, Стефана Калиновського, Мануїла Козачинського, Георгія Кониського. Школа но­сила загальноосвітній характер риторико-філософського типу. Багато випускників академії досягли великих успіхів у галузі медицини, біології, зокрема І. Полетика, Д. Самойлович, А. Шумлянський, Н. Амбодик-Максимович, М. Те-реховський. Серед її випускників були юристи, музикан­ти, композитори, архітектори і, в першу чергу, діячі на ниві освіти. Зокрема, у Київській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів, а також багато вчителів, які працювали в школах Росії та України. Від'їзд освічених людей з України мав украй не­гативний вплив на рівень культурного розвитку самої України. Від середини XVIII ст., незважаючи на часткові вдос­коналення, Києво-Могилянська академія почала все більше відставати від запитів свого часу, а пропоновані проекти заснування університету в Києві чи Батурині не були під­тримані російським урядом.

Найбільший інтерес зустрічало природознавство. У Київ­ській академії вивчали зоологію, фізіологію, метеорологію, все це під спільною назвою "фізика". Найбільшим авто­ритетом був тут Феофан Прокопович, який написав нау­кову працю з "фізіології" про причину нетлінності тіл печерських святих. У XVIII ст. розвинулися геодезія, геогра­фія. У приватних збірках козацької старшини зустрічаються різнорідні атласи, описи подорожей, географічні підручни­ки, глобуси. Саме з XVIII ст. активно розвивається матема­тика, знову ж завдяки Феофанові Прокоповичу, що навчив­ся цінити її по західних університетах. Як учитель матема­тики відзначився в цей час Іван Фальковський. Одночасно француз Павло Брульйон почав вчити тригонометрії.

Особливо багатьох прихильників мала медицина як на­ука практична, і кожен залюбки брав медичні підручники, записував усякі рецепти. Особливого значення для поши­рення медичної освіти набув Страсбург, де у XVIII ст. цілий ряд українців закінчили медичний факультет і здобули собі імена, як професори академій та учені. Багато хто з них отримав світську освіту саме в Києво-Могилянській ака­демії. Однією з найяскравіших особистостей серед вітчиз­няних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович. Його вважають одним із основоположників вітчизняної епідеміології. Широко відомі праці Самойловича з інфекційних хвороб. Усі дванадцять тогочасних академій Євро­пи обрали його своїм почесним членом, за винятком Пе­тербурзької Академії наук.

Велику роль в історії вітчизняної медичної освіти відіграв перший підручник з педіатрії "Педіатрика" Степана Хотовицького. Страсбурзький університет блискуче закінчив Олександр Шумлянський, один з перших вітчизняних гістологів, який описав будову нирки, зокрема її капсулу, відому під назвою "капсула Шумлянського—Боумена".

Гордістю вітчизняної медицини є Мартин Тереховський, один з піонерів учення про еволюцію живих організмів, а також Іван Полетика, який першим очолив генеральний госпіталь і госпітальну школу у Петербурзі, займав найвищі на ті часи медичні пости в державі.

Хворих та поранених продовжували лікувати у шпита­лях, які існували при братствах і монастирях, як, наприк­лад, шпиталь при Трахтемирівському монастирі, де ліку­валися поранені козаки.