Зародження і розвиток українського театру. Музика

В Україні драматична література, порівняно із захід­но-європейською, виникає пізніше, розвиваючися під впливом польського і латинського театру, передусім шкіль­ного. Православне духовенство на противагу католицько­му, яке запровадило з агітаційною метою релігійні сценічні вистави, само взялося писати драматичні твори. Це були так звані шкільні драми, тісно пов'язані з розвитком поезії. Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сю­жети. Ці драми поширювалися в католицьких та пра­вославних школах України. Традиції національного драма­тичного мистецтва виявлялись у декламаціях — віршова­них творах кінця XVI — початку XVII ст.

Важливим напрямом у розвитку драматичного жанру були віршовані діалоги біблійного змісту, на побутові або історичні теми, що набули повсюдності у XVII—XVIII ст. Жанр прозових філософських діалогів культивував Г. Ско­ворода ("Діалог, или Розглагол о древнем міре", 1772).

У XVII—XVIII ст. у руслі української шкільної драми виникли і розвивались інтермедії, побутові гумористичні сценки, які вставляють в антрактах. Українські інтермедії користувались особливою популярністю серед народу. Ав­торами і виконавцями виступали переважно школярі, а також студенти Київської академії та мандрівні дяки. До нашого часу дійшло понад 40 інтермедій.

Найвідомішими з українських інтермедій є інтермедії "Продав кота в мішку" і "Найкращий сон", які мають ви­сокий драматично-художній рівень, написані народною мо­вою, а сюжети взяті зі староукраїнського фольклору.

Прихильником театрального дійства і його пізнавально-виховного значення був Ф.Прокопович. Реформаторська суть поезії Ф.Прокоповича знайшла практичне втілення в його історичній драмі (трагікомедії) "Володимир", постав­леній студентами Києво-Могилянської академії в 1703 р. П'єса прославляла просвітителя Русі князя Володимира Ве­ликого, проводилися деякі паралелі з політикою Петра І.

Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745—1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової му­зики у хорових духовних композиціях. Його твори виріз­няються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур­гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком­позитора є жанр хорового концерту ("Не отвержи меня во время старости").

Відомим осередком музичної освіти була Глухівська спі­вацька школа. У школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751 — 1825), який був реформатором цер­ковного співу, диригентом. Навчався в Італії. Написав опе­ри "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій".

Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі. У його творчій спадщині переважа­ють концерти. Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу.

Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції тво­рення духовних пісень в Україні стало видання "Богогласника" (Почаїв, 1790—1791 рр.). Збірник містить 250 віршів з нотами.

Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хо­ровий спів. До здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить "Концертна симфонія" Д. Бортнянського та "Українська симфонія" Є. Ванжури.

У другій половині XVIII ст. поширюються романси. Популярними стали пісні-романси "їхав козак за Дунай" С. Климовського, "Всякому городу нрав і права" Г. Ско­вороди, "Дивлюсь я на небо" М. Петренка.

Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб — композитор і піаніст, виходець з козаць­ко-старшинського роду, що був на Чернігівщині та Полтав­щині. Йому належать варіації на теми українських народ­них пісень "Ой у полі криниченька", "Ой ти, дівчино" та ін.