A. Причина, характер, початок війни

Причини Національно-визвольної війни:

1) Соціально-економічні

· Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина збільшилася до 5—6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.

· Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. У містах з Маґдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.

· Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630-х рр. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординації Війська Запорозького реєстрового».

2) Політичні.Відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.

3) Національно-релігійні. Перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.

За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.

Метою Національно-визвольної війни було:

· знищення польського панування;

· створення в етнічних межах України власної держави;

· ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;

· утвердження козацького типу господарювання.

Початок збройної боротьби проти Речі Посполитої

1) Битва під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 р.)

Перша переможна битва Національно-визвольної війни. Повстанці оточили польське військо під командуванням Стефана Потоцького на берегах річки Жовті Води. Вирішальний наступ на польський табір розпочався 6 травня. Він завершився нищівною поразкою поляків.

2) Битва під Корсунем (16 травня 1648 р.)

Після розгрому під Жовтими Водами 20-тисячне польське військо на чолі з великим коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким і польним гетьманом Мартином Калиновським відійшло до Корсуня, де сховалося в укріпленому таборі. 14 травня до міста наблизилися війська Б.Хмельницького (козаки і татари перекопського мурзи Тугай-Бея). Вдаючи підготовку до штурму табору, Хмельницький змусив польське військо рушити на Богуслав. У заболоченому урочищі Горохова Діброва 16 травня польське військо, яке рухалося табором, натрапило на засідку (6-тисячний козацький загін Максима Кривоноса). Одночасною атакою головних сил Хмельницького і загону Кривоноса польське військо було розгромлене.

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні і визвольного походу української армії на захід.

Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої довірив полковнику Максимові Кривоносу.

До кінця липня з-під польського ярма було визволено всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня - Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.