Реальне інвестування, що здійснюється в матеріальні активи, може поділятися залежно від ознак і форми активів як об'єкта інвестування

Відповідно до форми діючих основних фондів виокремлюється інвестування в нове будівництво, розширення виробництва, модернізацію основних фондів, технічне переоснащення, у повну реконструкцію. Розподіл капітальних вкладень за наведеними напрямами визначає відтворювальну структуру основних фондів:

• нове будівництво — це процес інвестування в організацію нового виробництва (введення основних фондів). Воно створюється на новому місці і не має зв'язку з діючими підприємствами;

• розширення виробництва — інвестування з метою розширення виробничого апарату, введення в дію нових основних фондів, подібних до тих, що вже діють на підприємстві. Таким інвестуванням реалізується екстенсивний розвиток, повторюється технічний рівень виробництва без заміни діючого обладнання;

• реконструкція — комплексна заміна виробничого апарату більш продуктивним та економічним, із заміною діючого обладнання. Масштаб заміни потребує розробки нового технічного проекту для проведення реконструкції;

• технічне переоснащення, модернізація — удосконалення окремих елементів технологічного та технічного обладнання заміною більш сучасним продуктивним або вдосконалення вже діючого обладнання заміною окремих його вузлів.

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізнятися за ознакою кінцевої мети:

• інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження позицій на ринку;

• інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технології;

• інвестиції в удосконалення технології з метою зменшення витрат на виробництво;

• вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспроможності підприємства (для зменшення впливу на навколишнє середовище, для вимушеного перенесення виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

• ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із виходом на нові ринки.

Щодо підприємства як організаційно-юридичної форми реалізації інвестування, проект може реалізовуватися на базі вже діючого підприємства (чи виробництва) і може бути підприємство формуючий (впроваджується на "рівному місці", тобто передбачає створення відповідного підприємства).

За масштабністю інвестування проект може мати ознаки стратегічних або тактичних інвестицій. Стратегічне (що до інвестора) інвестування пов'язане із великими (що до загального обсягу активів інвестора) обсягами інвестованого капіталу, із значною зміною форми активів інвестора чи сфери діяльності, форми його власності.

За формою тих реальних активів, у які вкладаються кошти інвестора, інвестування може здійснюватися в основні чи в оборотні фонди, у нематеріальні активи. Технологічна структура інвестиційного процесу базується на розподілі інвестиційних витрат: проектні роботи; навчання персоналу; будівельні роботи; ремонтно-будівельні роботи; вартість машин та обладнання; монтажні роботи. Обґрунтування та планування інвестиційного процесу здійснюється за допомогою інвестиційного проекту. Цей термін також вживається для позначення практичних дій інвестора щодо нарощування капіталу.

Слід виокремити кілька ознак інвестування залежно від його змістовної характеристики. Належна спрацьованість проекту значною мірою впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Наведемо кілька аспектів інвестування, які можна вважати важливими при визначенні доцільності його реалізації. Водночас ці аспекти можна вважати також змістовними ознаками інвестування, що відображують окремі якості цього процесу:

• узгодженість інвестування із зовнішніми умовами (стан економіки країни, окремих регіонів і фінансового ринку, альтернативні проекти, галузеві особливості проекту, сумісність продукції проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітництво з органами влади, наявність потрібних місцевих ресурсів і т. ін.). Відповідно, за цією ознакою проекти можуть відрізнятися рівнем узгодженості із зовнішніми умовами для інвестування: добре узгоджене, умовно узгоджене, недостатньо узгоджене, ризиковане інвестування через зовнішні несприятливі умови;

• внутрішня збалансованість процесу інвестування за комплексом взаємопов'язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, соціальні, часові параметри інвестиційного процесу). Інвестування за цією ознакою може бути системно збалансованим (повністю) планом інвестування, умовнозбалансованим (середній рівень), недостатньо збалансованим (відносно ризикованим за внутрішніми чинниками);

• достатність рівня дохідності та прийнятність рівня ризикованості інвестування (високодохідні, середньодохідні, низько-дохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризи-ковані проекти);

• збалансованість і синхронізованість фінансових потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інвестування може бути фінансове збалансоване, фінансове напружене, фінансове ризиковане (за збалансованістю щодо фінансових потоків), частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим із резервами часу (за рівнем передбачених резервів часу при інвестуванні);

• наявні можливості для управління проектом, тобто спроможність інвестора і його менеджерів впливати на поточний стан проекту, вносити зміни в процес інвестування, поліпшувати результати використання кожного окремого ресурсу і кінцеві показники інвестування, можливості нейтралізації чинників ризику, зокрема можливість відносно беззбиткового виходу з проекту. За цими ознаками слід виокремити добре керовані проекти, умовно керовані проекти (із очікуваним недостатнім рівнем впливу менеджменту на потенційно можливі кризові події у ході реалізації інвестування), повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інвестування із повним поверненням вкладених у проект коштів). Визначення проекту інвестування за ознакою керованості слід виконувати також із урахуванням оцінки запланованої системи управління інвестуванням і ділових якостей менеджерів, які мають реалізовувати проект. Для дослідження процесів фінансового інвестування важливо визначити термін "портфельне інвестування". Під цим терміном розумітимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або перепродажу), але без наміру управляти емітентами цих цінних паперів. Портфельний інвестор завжди має набір (портфель) пакетів цінних паперів, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб безпосередньо впливати на емітентів цінних паперів.

На відміну від портфельного пряме стратегічне фінансове інвестування передбачає операції з цінними паперами з метою отримання можливості безпосередньо впливати на діяльність емітента придбаних цінних паперів, управляти ним.

Таблиця 2.Основні ознаки класифікації інвестицій

За об’єктами вкладень	Реальні інвестиції – це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи в підприємство, в результаті якого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.
Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо. Це вкладення державного чи приватного капіталів, в результаті якого процес приросту реального капіталу не здійснюється, а лише проходить купівля чи передача титулу власності.
Інноваційні інвестиції – пов’язані з реальним інвестуванням і є однією з його форм, здійснювані з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізовуватись шляхом придбання готової наукоємкої продукції та розроблення нової наукомісткої продукції.
Інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду, тобто є у складі інноваційних інвестицій та пов’язані безпосередньо з формуванням та використанням інтелектуального капіталу.
За характером участі інвестора в інвестиційному процесі	Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компаній. При здійсненні прямих інвестицій може мати місце внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Непрямі інвестиції – форма інвестування, опосередкованого третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
Залежно від форми власності інвесторів на ресурси, що інвестуються	Державні інвестиції – вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.
Приватні інвестиції – вкладення коштів з власних джерел і за рахунок залучених коштів (довготермінові кредити та емісія цінних паперів), які відповідно підпадають під ознаку права приватної власності.
Змішані інвестиції – припускають вкладення як частки приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестицій.
За регіональними джерелами залучення ресурсів	Вітчизняні інвестиції – вкладення капіталу національного походження по відношенню до країни реалізації у різноманітні об’єкти інвестування резидентами даної країни незалежно від форми власності інвестора на інвестований капітал.
Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Спільні інвестиції – вкладення в будь-які об’єкти, що здійснюються суб’єктами-резидентами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
За періодом інвестування	Короткострокові інвестиції – вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).
Середньострокові інвестиції – вкладення з періодом інвестування від одного до трьох років.
Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період понад 3 роки. В той же час, у практиці великих інвестиційних компаній інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.
Безтермінові інвестиції – вкладення з невизначеним терміном інвестування.
За регіональною ознакою освоєння	Внутрішні інвестиції – вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни.
Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення капіталу резидентами певної країни в об’єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
За напрямками інвестування	Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції) – вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший операційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відповідно до діючих законодавчих обмежень.
Інвестиції у діяльність інших суб’єктів господарювання (зовнішні інвестиції) – вкладення капіталу інвестором в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб’єктами господарювання.
За характером використання ресурсів в інвестиційному процесі	Стартові інвестиції являють собою використання вперше сформованого капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позичених ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.
Реінвестиції характеризують повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у даному випадку є прибуток від інвестиційної діяльності.
Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях. Часто їх характеризують як негативні інвестиції підприємства.
За рівнем прибутковості	Високоприбуткові інвестиції – такі, за яких забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.
Середньоприбуткові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється в об’єкти, за якими забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.
Низькоприбуткові інвестиції – за цією групою об’єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.
Недоходні інвестиції формує група об’єктів вкладення капіталу, вибір і здійснення яких інвестор не пов’язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного тощо).
	Сукупні валові інвестиції складають внутрішні та залучені іноземні інвестиції. Вони формують структуру засобів, що впливають на інвестиційну діяльність і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внутрішніх інвестицій є фонд нагромадження або (та) заощаджувана частина національного доходу, що спрямовується на розвиток факторів виробництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отож валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.
Чисті інвестиції являють собою обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції за мінусом амортизаційних відрахувань.
Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується у просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.
За ступенем залежності від отримання доходів інвестора	Похідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання та заощадження.
Автономні інвестиції характеризуються вкладеннями капіталу, ініційованими дією факторів, не пов’язаних з формуванням та розподілом обсягу чистого доходу (прибутку).
За ступенем ризику	Безризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об’єкти, в яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.
Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно нижче від середнього ринку.
Середньоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими приблизно відповідає середньо ринковому рівню.
Високоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу у такі об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими значно перевищує середньо ринковий рівень. Особливе місце в цій групі посідають спекулятивні інвестиції, що характеризуються вкладенням капіталу у найризиковіші проекти або інструменти фондового ринку, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.
За рівнем ліквідності	Високоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об’єкти вкладень яких швидко (у термін до одного місяця) можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості.
Середньоліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об’єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від одного місяця до півроку.
Низьколіквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об’єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у термін від півроку і більше.
Неліквідні інвестиції являють собою такі інвестиції, об’єкти вкладень яких не можуть бути самостійно конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, а можуть реалізовуватися на інвестиційному ринку лише у складі цілісного майнового комплексу.
За необхідністю здійснення інвестицій	Обов’язкові інвестиції
Бажані інвестиції
Необов’язкові інвестиції
За рівнем правочинності прийняття рішень про інвестування	Центральні або держбюджетні інвестиції – фінансуються з держбюджету з метою розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм.
Місцеві інвестиції – фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління.
Інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства.
Іноземні інвестиції – інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.
За взаємозв’язком між інвестиціями	Основні інвестиції – реалізуються безпосередньо для досягнення поставленої в ході інвестування мети (наприклад, спорудження конкретного об’єкта, придбання нових технологій тощо).
Супутні інвестиції – виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій.
	Спільні інвестиції – реалізуються двома або більше інвесторами в інтересах досягнення єдиної мети.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

· інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

· державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;

· іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

· спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:

· мотивація інвестиційної діяльності;

· прогнозування та програмування інвестицій;

· обґрунтування доцільності інвестицій;

· страхування інвестицій;

· державне регулювання інвестиційного процесу;

· планування інвестицій;

· фінансування інвестиційного процесу;

· проектування та ціноутворення;

· забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

· освоєння інвестицій;

· підготовка до виробництва продукції;

· попередня здача в експлуатацію;

· кінцева здача об’єкта в експлуатацію.

На відміну від інвестиційної діяльності, яка стосується безпосередньо діяльності конкретного суб’єкту, інвестиційний процес звичайно пов’язується з обґрунтуванням та реалізацією реальних інвестицій, тобто із здійсненням інвестиційних проектів. У найзагальнішому розумінні, інвестиційний процес визначається як ряд повторюваних інвестиційних циклів.

Кожен інвестиційний цикл – процес створення та використання інвестиційних ресурсів за визначений період часу, тобто комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту.

Інвестиційний цикл тісно пов'язаний з життєвим циклом інвестицій проекту і складається з трьох основних періодів:

1. передінвестиційна фаза;

2. фаза інвестицій – здійснення затрат, вкладення коштів;

3. експлуатаційна фаза – відшкодування витрачених коштів.

Інвестиційний комплекс – система підприємств та організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних засобів, достатніх для діяльності підприємств та організацій усіх галузей економіки.