Сутність трудового методу вимірювання продуктивності праці. Його переваги і недоліки

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємозалежних питань:

Економічного змісту продуктивності праці;

Визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

Принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі та про-сторі.

Вимір продуктивності праці зводиться, по – перше, до визначення її абсолютного рівня, тобто кількості продукції, вироблюваної в одиницю робочого часу; по – друге, до визначення зміни цього рівня за якийсь період.

Вимір продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньоспискова чисельність промислово – виробничого персоналу).

У залежності від прямого або зворотного відношення цих величин в економіці праці розрізняють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції.

Рівень і динаміку продуктивності праці можна виразити і за допомогою зворо-тної величини – трудомісткості, тобто трудомісткість являє собою витрати робочого часу на одиницю продукції.

Методи виміру продуктивності праці розрізняються в залежності від способів визначення обсягів виробленої продукції. Для вирахування обсягу виробництва (продукції, робіт, послуг) та відповідно продуктивності праці (виробіток) розрізняють три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний (грошовий) і трудовий.

Трудовий метод дозволяє в цьому випадку здійснювати планомірне й ощадливе регулювання витрат у найбільш іманентній праці формі – безпосередньо робочим часом. При трудовому методі виміру продуктивності праці робочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якої зважується різноякісна продукція. Тому даний метод є найбільш точним еквівалентом категорії продуктивності праці. При його застосуванні обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу, завдяки чому встановлюється прямий зв’язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення.

За допомогою цього методу можливо обчислити економію витрат робочого часу не тільки за виробами, за окремими робочими місцями, але і за факторами.

Слід підкреслити, що в сучасних умовах найбільш доцільним стає застосування саме трудового методу виміру продуктивності праці, що дозволяє найбільше точно виміряти рівень і динаміку продуктивності праці як живої конкретної праці, вимірюваного часом його додавання.

Даний метод дозволяє також проводити й коректні порівняння продуктивності праці в різних сферах економіки.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незміннихнорм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Проте трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.