Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і в Західній Україні

Панщинна система господарювання в Сх. Галичині, Закарпатті та Буковині,

що входили до складу Австрійської імперії, була малоефективною та гальмувала

розвиток господарства. Хоча становище селян було значно кращим, Габсбурги

прагнули покращити стан селянства – головного джерела збирання податків для

державної казни. Найгірше жили селяни Галичини: під час літніх с/г робіт панщина

тут тривала 6 днів. Тому в 1781-1782 роках імператор Йосиф ІІ проголосив патенти,

згідно яких:

- селяни звільнялися від особистої залежності від поміщиків;

- суд над селянами здійснював не пан, а спеціальний державний чиновник;

- розмір панщини встановлювався до 30 днів на рік;

- сільським лихварям (як правило, євреям), які не хотіли займатися с/г

заборонялося проживати у селі.

Після його смерті селянські повинності зросли вдвічі, оскільки панщина була

вигідною панівним класам Австрії. Галичина була “хлібною коморою” для Австрії і

Німеччини, а сільське населення голодувало, оскільки більшість землі належала

панам.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в Австрії

та інших країнах Зх. і Центральної Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав

закон про скасування панщини в Закарпатті; 17 квітня 1848 р. – австрійський уряд

скасував її в Галичині. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову

закупівлю селянами міцних напоїв, правом на виробництво яких володіли

поміщики.

Таким чином, скасування панщини було проведене з повним нехтуванням

селянської верстви. Але, незважаючи на недоліки, аграрна реформа в цілому

сприяла розвитку господарства і формуванню індустріального суспільства.