Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині
ХІХ ст. були:- оброчний та подушний податки з селян;
- шинкові та митні збори;
- податки з капіталів та торгових оборотів.
Видаткова частина бюджету мала непродуктивний характер. Більшість
витрат припадала на воєнне та морське міністерства. Витрати на освіту в першій
половині ХІХ ст. становили менше, ніж 1% всіх витрат бюджету.
Дефіцит бюджету покривали випуском все більших обсягів зовнішніх і
внутрішніх позик, і паперових грошей.
З метою впорядкування грошового обігу в 1839-1843 р.р. було реалізовано
фінансову реформу. Її проводили через вилучення асигнацій і введення твердої
валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів, а в 1843 році
було вилучено асигнації. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом
принесло певні вигоди. Це дало змогу відмовитись від срібла в обігу (монети сильно
стирались). Але у зв’язку із зростанням державних, особливо воєнних витрат, уряд
знову вдався до емісії (випуску) нових кредитних білетів, які знецінювались.
У 1862 р. знову спроба чергової грошової реформи, за якою дозволявся
розмін кредитних білетів на золото і срібло. В кінці наступного року розмін було
відмінено.
Отже, господарський розвиток України у ХІХ ст. визначався її колоніальним
статусом. Незважаючи на зміни, українська економіка другої половини ХІХ ст.,
залишалася аграрно-індустріальною.