Методика аналізу порівняльно-історичного методу

Зв’язок германської філології з іншими дисциплінами

Германістика ґрунтується на засадах і положеннях загального мовознавства. Наука також пов’язана із такими лінгвістичними науками: порівняльне мовознавство, діалектологія, лінгвогеографія. У своїх дослідженнях германістика постійно користується інших наук, таких як історія, археологія, етнографія, історія мистецтва і т.д.Варто сказати, що германістика пов’язана із фізикою (конкретно – акустика), психологією (когнітивна лінгвістика – головне мислення), біологією (мовний апарат) тощо.

Останнім часом розглядають скандинавістику (наукове вивчення германських мов північної групи), англістику як окремі галузі германського мовознавства.

Виникнення порівняльно-історичного методу.

Виникнення порівняльно-історичного мовознавства пов’язують із знайомством європейських лінгвістів з санскритом в кінці 18 ст.

Так, у 1770р. Гердер висуває факт історизму в мовознавстві. Згідно з ним природні закони (а не божа воля) визначили необхідність виникнення мови і її подальшого розвитку. На початку 19 ст. формуються критерії відмінності в ступенях мовної спорідненості і пропонує порівнювати мови за їх граматичними структурами.

В 10-х роках 19 ст. ідеї порівняльно-історичного мовознавства проявились в дослідженнях порівняльно-історичного характеру, в яких була застосована відповідна техніка досліджень, що спиралася на дані індоєвропейських мов, і таким чином порівняльно-історична граматика стала провідною дисципліною порівняльно-історичного мовознавства. Найбільш відзначилися в цьому Ф.Бопп, Р.К.Раск, Я.Грім.

Засновниками порівняльно-історичного мовознавства вважаються німецькі лінгвісти Ф. Бопп, Я.Грімм, датчанин Р. Раск і росіянин О. Востоков.

Методика аналізу порівняльно-історичного методу

1. Доказ матеріальної спорідненості – регулярність, системність відповідності. Мається на увазі, що явища у мовах відбуваються регулярно без виключення. Тобто, певне явище в одному слові регулярно відбувається паралельно і в іншому. Таким чином, маємо спорідненість, що діє без перешкод і зупинок – завжди.

2. Зовнішня реконструкція – порівняння різних споріднених мов, внутрішня – порівняння факторів однієї мови. Це означає, що на протязі вивчення мов однієї сім’ї (в даному випаду – іє.) маємо схожі явища, які допомагають реконструювати прамову. Те саме можна дослідити і в одній конкретній мові (напр.., походження числівників в нім. мові).

3. Визначення хронології (послідовність одночасних фактів) – Було досліджено, що всі мовознавчі явища, що відбуваються у слові послідовно – один за одним. Це є певною системою, за допомогою якої можна легше реконструювати будь яку прамову.

4. Визначення ареалу мовних явищ, які мають свої межі поширення. Ну, тут зрозуміло. Визначаємо для початку, на якій території поширена мова, а далі порівнюємо її із тою, що була поширено «по сусідству». Знаходимо схожості та відмінності.

5. Порівняльно-історичний метод.

Споріднення германських мов одна з однією, а також з іншими індоєвропейськими мовами встановлюється за допомогою спеціальних методів дослідження, сукупність яких отримала назву «порівняльно-історичний метод». Його об’єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу – відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна рекоструювати давні не зафіксовані в пам’ятках писемності мовні одиниці (звуки, слова, їх значення). Порівняльно-історичний метод застосовують для вивчення минулого часу, яке не є засвідчене писемними документами. На основі цього методу встановили, що раніше існувала індоєвропейська мова-основа(прамова) = всі слов’янські мови. На основі порівняльно-історичного методу створили порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники. Використання порівняльно-історичного методу не обмежується лише пошуками і фіксацією фонетичних(чи граматичних) закономірностей. Порівняльно-історичний аналіз містить у собі реконструкцію відносної чи абсолютної хронології фонетичних змін і завершується відновленням певної гіпотетичної форми, тобто реально існуючі й зафіксовані в пам’ятках, форми слів. Такі реконструйовані форми називають архетипом.
Призастосуванні порівняльно-історичного методу можна врахувати такі його недоліки:

· Цей метод не дає змоги точно датувати відтворене явище

· Він не охоплює досліджену мову

· За цим методом аналізують ті явища, які в порівнюваних мовах є спільними, але він не придатний для аналізу тих явищ, які в них є різними

· За допомогою нього досліджуються тільки наслідки мовного розходження, але не можна пояснити результат сходження мов

6. Сучасні германські мови на карті світу.

Усі германські мови поділяються на три підгрупи: західну, північну і східну. До західногерманських мов належать англійська, німецька, нідерландська(голландська) разом із фламандською, фризька, ідиш, африкаанс. Деякі мовознавці розлядають як окрему літературну мову люксембурзьку, яка сформувалась на основі одного з діалектів німецької. Північну підгрупу, по-іншому називаюсь скандинавською, складають: датська, шведська(східноскандинавські мови), норвезька, ісландська, фарерська(західноскандинавські мови). Щодо східногерманських мов, то усі вони (до них належали готська, вандальська, бургундська, гепідська та ін.) вимерли. Готська мова займає особливе місце серед германських та інших давнії індоєвропейських мов, адже її писемні пам’ятки датуютьс ще VI століттям нашої ери; вона зберегла значну кількість архаїчних форм, характерних для прагерманської мови.

7. Історико-літературні джерела відомостей про стародавніх германців.

Основними джерелами відомостей про давніх германців є археологічні дані; свідчення давніх(грецьких і римських) авторів; мовні факти: свідчення давньогерманської поезії, рунічні написи, топоніміка, записи текстів після рунічних написів, сучасна лексика германських мов, опрацьована порівняльно-історичним методом, а також запозичення в інших мовах.

· Один із перший згадувань про давніх германців є свідчення грецького купця Піфея, котрий жив в IVcтолітті до н. е. у Масилії. Згадування Піфея про племена тевтонів, що жили на узбережжі Північного моря, використали римські історики;

· Уривчасті відомості про давніх германців у працях істориків Страбона(18 р.до н.е) і Плутарха. Однак найбільш докладно про побут, звичаї, суспільний лад германців повідомляють у своїх працях римський імператор і воєначальник Юлій Цезар «Записки про галльську війну», 52 р. до н.е

· Пліній Старший (3-79 рр.н.е) «BellaGermanica», «Naturalis historia»(72 р.). Плінній Старший, який служив у римських військах і брав участь у бойових дій проти хавків і фризів, та Юлій Цезар, котрий очолював римській війська у війнах проти галлів і германців, безпосередньо зіштовхувалися з германцями;

· Корнелій Тацит «Германія» (55-120 р. н.е). Він особисто не зіштовхувався з германцями, а користувався відомостями тих, хто контактував з ними(легіонери, воєначальники, раби-германці тощо). Крім того, він використав відомості, зібрані до нього іншими античними авторами(Пліній, Геродот, Цезар).

Пізніша епоха – епоха Великого переселення народів – відображена у працях римських і германських істориків і богословів.

· Амміан Марцеллін (близько 330-400 рр.)(епізоди історії готів та інші події, пов’язані з германцями)

· Прокопій з Кесарії «Історія воєн з готами»

· Йордан «Історія готів» (деякі епізоди з історії готів)

· Беда Високоповажний «Церковна історія народу англів»

Важливим джерелом відомості релігії, міфологію, звичаї давніх германців є поезія «Старша Едда» і «Беовульф».

8. Відношення між германцями та римлянами.

Римляни зіткнулися з германцями ще за довго до того, як Цезар завоював Галію. Ще наприкінці II століття до н.е племена кімврів розбили римські війська на півночі Італії. Войовничі племена германців постійно нападали на римські володіння. Юлій Цезар неодноразово вів проти галлів та інших варварських народів, тобто він дуже часто зіштовхувався з германцями. Наприклад, коли германці проходили через Рейн(кордон між римлянами і германцями), то вони вдерлися на територію римлян. Юлій Цезар розгромив їх, побудував міст через Рейн і заглибився на територію, де були германські племена.

Сутички германців з римлянами були і після смерті Юлія Цезаря. Багато германців служили в римських військах, займаючи високі пости воєначальників. Все сприяло інтенсивному впливу римської культури на германський побут, суспільний і економічний розвиток. Від римлян германці запозичили багато культурних рослин, будівельну техніку, предмети побуту,зброю, прикраси тощо.
Однак відносини між ними були аж ніяк не мирними. Між обома сторонами велися запеклі бої. Варварські племена германців постійно вторгалися на володіння Римської імперії.