Ластівка з перебитим крилом

Після гарячого літнього дня загриміла гроза. Пішла злива. Вода залила ластів’яче гніздо, що приліпилося до стіни старої повітки. Розвалилося гніздечко, повипадали пташенята. Вони вже вбралися в пір’ячко, але ще не вміли літати. В’ється ластівка над дітками, кличе їх під кущ заховатися.

Кілька днів жили пташенята під кущем. Ластівка носила їм їжу. Вони збивалися докупи і чекали маму. Ось уже четверо діток навчилися літати й порозлітались, а одне сидить, не може здійнятись. У нього перебите крило. Як випало з гнізда, покалічилося.

До осені жило поранене пташеня під кущем. Його доглядала мати. А коли настав час відлітати в теплий край, ластівки зібралися чималим табунцем, сіли на кущ, і довго чулось тривожне попискування. Відлетіли пташки в теплий край. Зосталася молода ластівочка з перебитим крильцем. Я взяв її і приніс додому. Вона довірливо притулилась до мене. Я посадив її на віконце. Ластівка

дивилась у синє небо. Мені здалося, що в неї на очах тремтять сльози. (За В. Сухомлинським)

Тестування

1. Що трапилося з ластів’ячим гніздом?

а) Його скинули з дерева діти; б) воно розвалилося від води.

2. Чому одне ластів’ятко не могло здійнятися?

а) Бо мало перебите крило; б) бо ще не вміло літати.

3. Чому восени ластівки зібралися табунцем?

а) Настав час відлітати в теплий край; б) вони летіли шукати поживу.

4. Чому ластівка дивилася в синє небо?

а) Тому, що вона сумувала за іншими ластівками; б) тому, що їй боліло перебите крило.

СМІТНИК

Зіна вчиться вже у другому класі. Мама хоче, щоб Зіна була в неї помічницею. Вона сказала:

— Зіно, щодня будеш хату підмітати. А сміття на смітник виносити.

Стала Зіна щодня хату підмітати. Але не захотілося їй виносити сміття, бо смітник далеко. Подивилася Зіна на смітник, огороджений низьким тином та й вирішила: можна ж сміття під шафу підмітати.

Підмете Зіна в хаті, а сміття — під шафу. Шафа біля її ліжка стоїть.

Прийшла раз Зіна зі школи, бачить, сидять тато і мама. Взяли мама з татом шафу, перенесли на друге місце. Там, де стояла шафа, лежить купа сміття.

Опустила голову Зіна, почервоніла.

Приніс батько з двору парканчик і ставить його коло сміття.

— Що ви робите, тату? — питає Зіна.

— Та смітник треба ж загородити. Тепер смітник буде у нас у хаті.

Ставить тато паркан і ліжко Зіни огороджує разом зі смітником. Заплакала

Зіна і просить:

— Ой, таточку, я винесу сміття! Не хочу, щоб у хаті був смітник...

Зіна взяла відро і винесла сміття аж за город на смітник; потім помила підлогу.

(В. Сухомлинський)