Вимоги до ораторів початківців. Види публічних виступів та їх характеристика

Формулюючи вимоги до знань та умінь майбутнього спеціаліста, можна зазначити, що він повинен:

а) знати:

Ø особливості і характеристики етапів діяльності оратора — закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу;

Ø методи розробки концепції виступу;

Ø критерії відбору проблем у темі, викриття протиріч у проблемі;

Ø загальні принципи побудови публічного виступу;

Ø способи викладення матеріалу виступу;

Ø способи активізації мислення аудиторії;

Ø культуру публічної промови;

Ø соціально-психологічні закони спілкування оратора і аудиторії;

Ø характеристику мови щодо акустико-фізіологічних позицій; принципи і способи проведення полеміки;

б) уміти:

Ø моделювати спілкування з різними людьми і аудиторіями в професійній діяльності;

Ø будувати тактику виступу і аргументації;

Ø знаходити і ліквідовувати логічні помилки публічного виступу;

Ø правильно підбирати і застосовувати інтонаційно-виразні засоби мовлення;

Ø різноманітити механізм наочності слова;

Ø знімати напруження перед виступом.

Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три “обличчя”:

1) Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має:

а) фундаментальні знання у певній галузі,

б) знання найбільш типових точок зору,

в) розуміння гострих проблем з предмета промови.

2) Це виразник громадської думки і вихователь: підкоряється при здійсненні ораторської діяльності принципам:

а) відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він проголошує у своєму виступі;

б) єдності слова і справи;

в) неухильного дотримання етичних стосунків з аудиторією.

3) Це людина, яка не тільки досконало володіє прийомами доказовості ораторської майстерності, а також має наступні риси:

а) любов до істини;

б) ясність мислення й висловлювання,

в) емоційність;

г) повагу до аудиторії.

Всі ці сторони важливі в комплексі. Перші дві складають фундамент, підґрунтя, на якому можливе існування безпосередньо ораторських якостей. Розглянемо ці риси детальніше.

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно - значимої, хвилюючої проблеми.Найчастіше на мітингах, виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед, до почуттів своїх слухачів.

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього потрібно чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал; окремі положення загального плану потрібно пов'язати в одну струнку систему викладу, подбавши про зв'язки між частинами; хоча вся доповідь звичайно читається повністю або тезисно, її вступну та заключну частини належить написати повністю і прочитати попередньо кілька разів, щоб позбутися під час виступу невпевненості, розгубленості.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. Усі види лекцій об'єднують те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем.Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікаво — треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину й кінцівки кожної самостійної за змістом частини.

Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання. Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час.

Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, оскільки це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них - схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. В таких промовах дуже бажані жарти, дотепні підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.

· Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Судові промови відомих адвокатів. Вимоги до судових промов.

Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановления вироку (ст. 324 КПК України).

Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність.

Основне призначення дебатів — оцінка доказів, досліджених під час розгляду справи по суті, переконування суду у перевазі одних доказів над іншими, схилення суду до при­йняття позиції промовця.

Хороша промова — та, яка переконала суддю. Промова повинна бути аргументованою, логічною, послідовною, емоційною, зрозумілою.
Ось основні правила підготовки судової промови:

• Знай, що потрібно доказати. Судова промова — це не лише естетичний твір. Вона має важливе функціональне призначення — переконати суд. Тому промовець повинен чіт­ко знати, що він доводить. На мові логіки, він повинен знати тезу, яку доказує.
• Не доказуй очевидного. Очевидне — те, що не викликає сумніву ні в осіб, які беруть участь у справі, ні в суду. Безспірні факти доказувати не потрібно, оскільки це б дало під­стави думати, що промовець не впевнений у цьому факті. Якщо такий факт на користь стороні, то його потрібно обов'язково використати в промові.
• Відрізняй головне. Головними є юридичні факти, тобто дії та події, що впливають на матеріально-правову кваліфікацію спору. Другорядні докази повинні використовуватися у зв'язку із основними. Тоді вони підсилюють його.
• Уникай слабких аргументів, коли є сильні. У промові потрібно використовувати ар­гументи, які супротивнику буде важко спростувати. Звернення до слабких аргументів час­то сприймається як невпевненість у сильних аргументах.
• Готуй ґрунт для головного аргументу. Найважливіший аргумент повинен наводити­ся тоді, коли суддя готовий до його сприйняття. Потрібно створити достатні логічні та психологічні передумови для проголошення головної думки промовця.
• Пам'ятай тезу і нагадуй про неї. Таким чином досягається ефект підсилення. Можна акцентувати увагу судді на доказуваній тезі на початку і наприкінці виступу.
• Не припускай суперечливих доводів. Логічність — одна з найважливіших вимог до судової промови. Логічність, в свою чергу, досягається правильною побудовою промови, чіткою послідовністю викладу фактів та думок, правильними вихідними посилками для висновків. Суперечливість у ваших доводах може використати протилежна сторона. Спростує один ваш довід, а поставить під сумнів усі.
• Не пояснюй, коли не розумієш. Спроба зробити це може бути смертельна для усієї промови. Крім того, неправильне пояснення буде використане іншою стороною як привід стверджувати, що ви намагаєтеся заплутати суд.
• Використовуй прості речення. Словесні звороти повинні бути зручними для сприй­няття. Разом з тим, однак, що б промова не стала безбарвною.
• Підсумовуй найважливіше. Промову доцільно закінчувати висновками про те, які докази підтверджують аргументи промовця, та яке рішення мав би прийняти суд.
• Будь точним у фактах. Точність свідчить про володіння матеріалами справи, належ­ну підготовку до промови, а отже надає вашим словам впевненості, переконливості. Слід пам'ятати, що «справа вирішується фактами, а не словами».
• Контролюй тривалість промови. Хороша промова має бути завершена тоді, коли у судді вперше з'явилася така думка. Суд першої інстанції не вправі обмежити тривалість промов, але занадто велика промова розсіює увагу суду. Намагайтеся, що б промова була короткою, на скільки це можливо. Пам'ятайте: в словах розчиняється думка.
• Обери темп, динаміку промови. Застосовуй паузи, повтори та ін. Промова, якою б вона логічною не була, не справить враження, якщо суддя її не почув. Одне із завдань про­мовця — тримати увагу судді, слідкувати, що б він зрозумів кожне промовлене слово. Під час виступу треба спостерігати за суддею. Бачите, суддя щось не зрозумів — роз'ясніть, не­дочув — наголосіть, не запам'ятав — акцентуйте, засинає — змініть інтонацію.

· Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.

Доведення - це сукупність логічних засобів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення).

Теза - це судження, істинність якого потребує доведення.

Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Порушення цього правила призводить до логічної помилки - втрати або підміни тези. Якщо втрата тези є мимовільною помилкою недосвідченого оратора, то підміна тези - цілеспрямованою дією особи, яка її висунула.

Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Докази мають відповідати таким логічним вимогам, як істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою. Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути вивіреними. Важливе значення має послідовність наведення аргументів.

Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.

За формою докази переділяються на прямі та непрямі. Прямим називають такий доказ, в якому безпосередньо (прямо) обфунтовують істинність тези. Наприклад, довести, що 1992р. був високосним, можна на основі аргументу-визначення, що таке високосний рік, тобто діленням його двох останніх цифр на чотири. Непрямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного твердження. Інколи непрямий доказ називають доведенням за допомоги доведення до абсурду. Наприклад, ми маємо твердження, що якщо дві прямі перпендикулярні до тієї ж самої площини, то вони паралельні. Припустимо протилежне: перпендикулярні прямі не паралельні. У такому разі вони перетикаються, тобто утворюють трикутник, у якому два кути біля основи складають 180°, а цього бути не може, бо тільки сума трьох кутів може становити 180°. Отже, перпендикулярні прямі є паралельними.

Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Тезою спростування називають судження, за допомоги якого заперечується теза. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.

· Культура сприймання публічного виступу.

· Су́ржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом») — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»^[1]

Суржик посів значне місце в молодіжній субкультурі, куди він почав проникати ще з сімдесятих на рівні андеґраунду і де остаточно ствердився на першій “Червоній руті” 1989 року (тексти “Братів Гадюкіних”, “Сестрички Віки”). І слід визнати, що ці калічені, огидні з погляду пуриста рядки на кшталт “я хочу бути твоїм антрацитом, ти будь моїм отбойним молотком” зробили для пробудження української свідомості в поколінні тінейджерів значно більше, аніж вірші лауреатів про “калиново-солов’їну мову”. Причина цього феномена доволі проста: старші школярі й учні ПТУ раптом виявили, що українська мова анітрохи не гірше від російської обслуговує їхні нехай справді обмежені духовні попити, а суржик надавав текстам ще й відтінку забороненої пікантності.

Нарешті, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотньому напрямкові. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах на кшталт: “Обьява. Проводимо благоустрій дачних участків по западному стілью, або на замовлення”. І не варто кпити з цих невідомих авторові “благоустроїтелів” з Боярки. Якщо їхній бізнес піде пристойно (сподіваємося, що з успіхом економічних реформ так воно й станеться), то за два-три роки вони друкуватимуть вже значно респектабельніші оголошення на доброму папері й доброю мовою.

· Двомо́вність, Білінгві́зм — реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, — білінгв, а сукупність відповідних умінь — білінгвізм (двомовність).

· Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.

До цих документів належать автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів.

Заява - це документ, який містить прохання особи (особиста заява) або установи (службова заява) щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.

Р е к в і з и т и:

1.Адресат (назва установи або посада та ініціали керівника, на ім’я яких подається заява).

2.Адресант (назва установи або посада, ініціали (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).

3.Назва виду документа.

4.Текст.

5.Підстава (додаток): перелік документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

6.Дата.

7.Підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

Зразок:

Ректору Черкаського державного
технологічного університету
професору Лезі Ю. Г.
випускника Черкаського державного
бізнес-коледжу
Петренка Олега Петровича

Заява

Прошу зарахувати мене студентом 3-го курсу денної форми навчання за спеціальністю “Комп’ютерні системи та мережі” на контрактній основі за співбесідою.

До заяви додаю:

1.Диплом молодшого спеціаліста за фахом “Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж”.

2.Автобіографію.

3.Довідку з місця проживання.

4.Медичну довідку.

5.Шість фотокарток.

Автобіографія - це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.

Р е к в і з и т и:

1. Назва виду документа.

2. Текст, у якому зазначаються:- Прізвище, ім’я, по-батькові;- Дата народження;- Місце народження;- Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися);

3. Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад);

4. Короткі відомості про склад сім’ї.

5. Дата написання.

6. Підпис.

Заголовок („Автобіографія”) пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. Автобіографія має дві форми:

- автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей.

- автобіографія-документ – з точним поданням фактів.

Зразок :