Лекція 2

Основні догматичні й обрядові відмінності римо-католицького віровчення

.

З часу виникнення християнства до ІХ ст. Єдина Христова Церква – Вселенська чи Кафолічна (у слов’янському перекладі Символу віри: “Соборна Церква”), охоплювала найбільш численну частину віруючих на Сході і на Заході. З ІХ ст. почався і в ХІ ст. остаточно завершився відпад від єдності Вселенської Церкви її західної частини на чолі з Римською кафедрою. При цьому вона також залишила за собою назву кафолічної, відповідно до латино-романської вимови – католицької.

Зберігши істотні риси давньої нерозділеної Церкви, Римо-католицька церква з часу відходу набула чітко відмітних особливостей у догматах, обрядах, церковному устрої, дисципліні і канонах. На відміну від Східної Церкви Римо-католицька церква акцентує розвиток догматичного учення Церкви і можливість доповнення його шляхом проголошення нових догматів.

Основні розбіжності між обома Церквами у питаннях догматичного характеру, викладені у хронологічному порядку їх виникнення, зводяться до такого.

1. Учення про абсолютну, одноосібну владу Римського єпископа (папи) над Церквою.

2. Учення про походження Святого Духа “і від Сина”

Ці два пункти розбіжностей римського католицизму з православ’ям і були причиною так званого поділу церков у ХІ ст. Логічним висновком з учення про абсолютну, одноосібну владу папи над Церквою було вчення про учительну непогрішність папи, сформульоване як догмат на 1 Ватіканському Соборі 1870 р.

3. Після поділу Церков у Римо-католицькій Церкві виникло твердження про спасіння, що містило вчення про першорідний гріх і про спокутування перед Богом за гріхи і пов’язані з ним учення про чистилище, скарбницю заслуг та індульгенції.

4. У ХІХ і ХХ ст. були проголошені два нові, так звані Марінальні догмати: про непорочне зачаття Діви Марії (1854 р.) і її тілесне вознесіння на небо (1950 р.).