Папство в ХІІІ ст. Папа Інокентій ІІІ. Чернечі ордени: Домініканський, Францисканський. ІV-й Латеранський собор – формування латинського вчення про Євхаристію. Інквізиція

Латеранський Собор 1059 р. дав новий імпульс в цьому напрямку, що привело, насамкінець, до справжньої реформи. Пізніше поряд з соборами та іншими церквами були засновані справжні монастирі для нижчого духовенства, в яких життя в усьому було схожим на те, що вели в монастирях, за єдиним винятком – духовенству була дозволена приватна власність. Таким чином, в доповнення до намірів церковних законодавців виник новий релігійний орден – орден регулярних каноніків чи, як їх пізніше стали називати “регулярних каноніків Святого Августа”. А в 1195 р. св. Домінік став каноніком в Ослі і разом з єпископом цього міста провів у 1201 р. перетворення Соборного капітулу в один з капітулів регулярних каноніків у відповідності з статутом св. Августина. Подорожуючи південною Францією, де в ту епоху вирувала війна, проти альбігойців, Домінік затримався там, почав проповідувати і переконався, що воєнна перемога над єретиками принесе дуже мало користі. Тому він вирішив створити орден учителів – проповідників і зумів втягнути у своє починання єпископа Фалька з Тулузи. В 1215 р. він відправився з єпископом до Риму, щоб бути присутнім на ІV Латеранському Соборі. Інокентій ІІІ схвалив його план, але висловив побажання, щоб він використав один із вже затверджених статутів. Св. Домінік вибрав статут св. Августина і виробив у відповідності з ним свій власний, в який, однак, вніс також багато від премонстрантів. Остаточне схвалення він отримав у 1216 р. від папи Гонорія ІІІ (1216 – 1227). Перший домініканський монастир був утворений при церкві Сан – Ремо в Тулузі. Невдовзі були створені й інші монастирі. Св. Домінік помер у Болоньї в 1221 р. Його наступник, знаменитий Джордано з Саксонії, завершив організацію ордена.

Структура Домініканського ордену вважалася на той час зразковою і стала попередницею ордена ієзуїтів, Ігнатія Лойоли. Домініканці стали першим монашим орденом з централізованим управлінням. Законодавча влада в ньому належала генеральному капітулу, а виконавча доручалася генералові в поєднанні чернецтва із справою проповіді. Ідеал євангельської бідності був близький св. Домініку і він прийняв у нього досить строгий та аскетичний характер. Наріжним каменем у діяльності домініканців було покладено охорону церковного віровчення та дисципліни, а прикметною рисою домініканців був високий рівень освіченості. Домініканці створили при своїх монастирях мережу шкіл різних ступенів. Всередині ХІІІ ст. остаточно склалась і організація ордену, уникнувши тих потрясінь, яких довелося зазнати францисканцям. Підпорядковані пріорам, домініканські монастирі об’єдналися в провінції під владою “провінціалів”. На чолі ордену стояв обраний довічно провінціалами разом з особливими виборцями генеральний магістр, який управляв орденом вкупі з Генеральним Капітулом, який збирався кожні два роки. Законодавча постанова Капітула вважалася діючою після прийняття її послідовно трьома капітулами. Поряд з кліриками, в Капітулі брали участь брати – миряни, які брали велику участь в організації господарського життя ордену, що дозволяло клірикам зосередитися на своїй науковій та проповідницькій діяльності.

В атмосфері, яка характеризувалася посиленням християнізації народних мас, які наверталися до чернечого життя прикладом подвижників, проповідями абатів та монахів, закликами пап почав своє апостольське життя і проповідь Франциск Асизький. Після складних моментів життя Франциск разом з своїми проповідниками став проповідувати покаяння і смерть. Проповідь мала надзвичайний успіх, до братства стали прилучатися багато людей усіх станів. Крім проповіді брати займалися молитвою та роботою, яка часто полягала в допомозі бідним на полях. Невдовзі був складений Статут громади, який і підкреслював її не чернечий, а апостольський характер, в чому й полягала новизна і привабливість.

У 1223 р. був складений новий Статут згідно з яким брати – францисканці давали обітницю в послуху, ціломудрості та бідності і через рік випробувань остаточно вступали в орден. На чолі ордену стояли міністри, які очолювали окремі провінції ордену. Особиста і колективна власність заборонялася. А відсутність постійного пристановища і милостиня як норма життя, проповідь до народу, євангельські засади у стосунках керівників з підлеглими – усі ці особливості відрізняли францисканців від старих чернечих орденів, і саме вони обумовили незвичайний успіх і поширення Францисканського ордену. Вплив францисканців на широкі маси поширився завдяки появі напівчернечого ордену терціаріїв. Папи також охоче використовували францисканців для спроб установити зв’язки із Східною Церквою. Широкого розголосу набули місіонерські подорожі францисканців наприкінці ХІІІ ст. в татарські і слов’янські землі.

Однак після смерті св. Франциска (1226 р.) в ордені намітився розкол. Спроби генерального міністра Іллі перетворити францисканство у звичайний чернечий орден викликали різкий опір з боку ревнителів, які намагалися зберегти початковий апостольський дух громади св. Франциска. Однак “Вічне Євангеліє” написане Іоахімом Флорським було визнане єретичним, і перемогу в ордені здобуло помірковане крило, яке користувалося підтримкою Риму і не боялося використовувати папські привілеї і зберігало міцні стосунки з Церквою, але й водночас усувало усі тенденції перетворення францисканства в один із звичайних орденів.

Апогеєм середньовічної боротьби пап за юридично узаконений інститут папської влади був ІV – ий Латеранський Собор. Папа Інокентій ІІІ виношував плани скликання цього Собору тривалий час, однак, лише буллою від 19 квітня 1215 р. він повідомив увесь християнський світ про дату відкриття Собору. Сам Собор відкрився у листопаді 1215 р. На ньому були присутні понад 400 архиєпископів та єпископів, 800 абатів та пріорів, представники королів і князів різних держав. Політика Собору була зорієнтована на об’єднання християн і встановлення миру і підготовкою нового хрестового походу. Однак надіям Інокентія не суджено було здійснитися. Його смерть (16 червня 1216 р.) порушила всі плани. Досягнуті з великими зусиллями мир і єдність поглядів були невдовзі порушені усобицями. Щодо діяльності Собору, то на ньому розглядалося багато питань духовного і політичного характеру, наприклад догматичне вчення Церкви, внутріцерковна дисципліна, та юрисдикція, моральний статус духовенства, чернецтва і пастви. Крім того, обговорювалися політичні і регіональні конфлікти; відбулося також утвердження коронації Фрідріха ІІ, який тим самим ставав повновладним імператором всіх західних земель. На цьому ж Соборі було проголошено сімдесят канонів чи капітулів, а також один декрет, який торкався хрестоносців. Догматичні визначення деяких канонів ІV Латеранського Собору не втратили своєї сили до сьогоднішнього дня. Увесь кодекс канонів Собору відкривається Символом Віри католицького віровизначення. Дуже важливо відмітити, що в ньому сформульована таємниця Преосутнення. Другий канон зв’язаний з єресями, у третьому осуджуються єретики і їхні покровителі. У п’ятому – встановлюється старшинство вищих ієрархів: після папи Римського ідуть патріархи Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський. Ряд канонів торкалися внутрішнього життя церкви, діяльності монахів та духовних осіб. Багато канонів визначали фінансову політику Церкви.

З огляду на те, що папа Інокентій ІІІ був великим законознавцем, то юридичні процедурно – каральні питання були головними на Соборі, і для їх урегулювання були створені особливі канони, які передбачали всі тонкощі дізнання та покарання.

Канони ІV Латеранського Собору вперше за всю історію Церкви проголошені від імені папи, слід вважати кульмінаційним пунктом в розвитку законодавства середньовічного папства. Жодна категорія осіб, духовних і світських жодна з сторін життя духовного і мирського, не була обійдена увагою в канонах цього Собору.

Запитання до теми:

Чим було зумовлене виникнення інквізиції? До яких ще заходів вдавалися римські папи для того, посилити свій вплив і владу?

На що були спрямовані канони 1У-го Лютеранського Собору? Яке значення для Римської Церкви мали його рішення? Чи відбулося після цього посилення централізованої влади Римської Церкви?

Завдання до теми:

Схарактеризуйте і порівняйте діяльність чернечих орденів у Західній Європі в Х1-Х1У ст.Що корисного вони зробили? Чим істотно від них відрізняється орден єзуїтів Ігнатія Лойоли? Чому діяльність цього ордену можна вважати однією з най похмуріших сторінок в історії Римської Церкви та Західної Європи?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.