А) Селяни

Селяни становлять найбільший прошарок у Повстанській Армії. Щоб докладно схарактеризувати й показати ролю селян в українській партизанці, а зокрема показати їх як вояків у повстанських відділах, треба поділити селянство на дві групи: на бідняків та середняків (третьої, багачів, майже немає), та кожну групу проаналізувати окремо.

Бідняки. Соціяльний та економічний лад передвоєнної Польщі так утискав селянство, що воно, замість багатіти, ледве сегетувало. Коли ж до того додамо політичний і культурний утиск, то стане зрозуміло, чому західноукраїнське селянство стояло позаду розвитку добробуту селян інших держав. Найбільша маса селянства — то бідняки, що не могли вижити на малих клаптях поля. Тому вони, як дуже дешева робоча сила в країні, шукали заробітків на фільварках та в містах, або емігрували до Америки. Щодо національної свідомости тієї частини селянства, то бідняки, назагал, були найбільш свідомі. Молода генерація тієї частини селянства, шукаючи заробітків, зустрічала різних людей, знайомилася з різними кличами — як націоналістичними, так і комуністичними. Кожний клич по-різному діяв на психіку бідняка. Комуністичні кличі, що пропагували аграрну реформу, переконували його в слушності такої реформи — адже і йому не вистачало землі. Знову ж націоналістичні кличі про боротьбу за самостійність збуджували патріотичні почуття, бажання ввімкнутися в боротьбу, щоб зажити щасливіше в самостійній Україні. Хоч які привабливі були комуністичні кличі, наше селянство, навіть бідняки, протистояло їм, а згодом, під час війни, переконалося, яку аграрну реформу готує їм комунізм. В час творення УПА'селянство, бачачи слушність нашої справи, цілковито стало до боротьби. Воно вірило, що лише своя вільна держава може принести йому пільги. Коли йде мова про мілітарну вартість вбогої частини селянства, то з цілою впевненістю можна сказати, що вона постачала добрий вояцький матеріял: здоровий, маловибагливий, витривалий, в бою відважний.

Середняки. Це такі селяни, які мали стільки поля, що могли з нього вижити, але при великому вкладі праці та ощадному витрачанні своїх прибутків. Та частина селян дуже прив'язана до землі, на комуністичну пропаганду про аграрну реформу також податлива (щоб збільшити свою посілість). Але коли середняки переконалися в брехливості большевицької пропаганди, завзято протиставились колгоспній акції. В нашому русі вони вбачають оборону своїх інтересів, тому ставляться до руху прихильно й матеріяльно йому допомагають. Та частина селянства дала найбільше інтелігенції, з того середовища також вийшла найбільша кількість націоналістів. Вояки з середняків відзначаються стійкістю характеру, повагою та великим патріотизмом.

Багачі. Заможніх селян в дослівному розумінні того слова в галицьких повстанських відділах майже немає. У волинських та поліських лавах вони є. Це зумовлено різницею в умовах життя. Селяни на Волині загально заможні. Волинський селянин має приблизно вдвічі більше землі, ніж селянин у Галичині. Ще перед Першою світовою війною царський міністер внутрішніх справ Столипін ввів там комасацію землі (хуторизацію). Цей захід був зумовлений не турботою царського уряду про селянство, а політичною спекуляцією; це був лише політичний трюк, щоб розбити суцільність народної маси, відвести її увагу від політики й повернути на господарські справи. Про галицьких заможніх селян, що мали по кільканадцять гектарів землі, і яких у повстанських відділах було дуже мало, можна сказати що вони були добрими націоналістами, — як чоловіки, так і жінки. За їхнє життя ворогові доводилося платити дорого.

Так коротко можна охарактеризувати найбільшу суспільну верству та її бойово-ідейну вартість у нашому русі. Але це ще не повний образ повстанця-селянина. Окремо ще треба охарактеризувати повстанців з Поділля та з Карпат.

Подоляни. Найкращою характеристикою синів Поділля хай послужить оповідання — нині вже славної пам'яті — старшого вістуна Бориса. По закінченні старшинської школи „Олені" він був призначений до волинського відділу. Восени 1944 р. большевики зробили велику облаву проти цього повстанського відділу, який у той час перебував у малому ліску. В облаві большевики вживали різноманітні роди війська: піхоту, кінноту, артилерію, танки і літунство У відділі була неповна чота „Трембіти", яка рекрутувалася з подолян, а постала в Карпатах під горою Ставбою. Коли відділ, оточений залізним ворожим перснем, з жертвами прорвався, чота „Трембіти" (коло 30 вояків) залишилася на місці, постановивши битися до загину. Вона стягнула на себе весь ворожий вогонь, і всі вояки з чоти „Трембіти" полягли геройською смертю. Перед тим подібний бій ця чота звела 25-29 вересня 1943 р. на Стовбі, де загинуло коло 90 німців. Подібні вони до славних козаків, що під Берестечком не просили пощади, а на слова ласки відповідали глумом та шаблею.

Оповідання старшого вістуна Бориса найкраще ілюструє вдачу та вояцьку вартість подолян. Вони поважні, повільні, нерухливі, вперті, не знеохочуються, завдання, навіть найважче, виконують до кінця. Як повстанці менше надаються до операцій у горах, але швидше окліматизовуються в горах, ніж верховинці на долах. Як військовий матеріял — без конкуренції: відважні, опановані, витривалі.

Верховинці. Це народ рухливий, проворний. Як військовий матеріял знамениті: відважні до одчайдушності, маловибагливі, ініціятивні. Їх негативною рисою є регіоналізм (прив'язаність до своїх рідних сторін). Без гір, лісів і ватри почуваються погано, тужать. Тому як повстанці найбільш надаються до гірських партизанських відділів. Але не треба думати, що верховинець-повстанець без гір — уже не вояк. Відділ „Сіроманці" складався майже виключно з верховинців. Народжений у горах, по чотиримісячнім вишколі зійшов на доли і вже в гори не вертався, лиш рейдував по Львівщині та Тернопільщині, де показував партизанські чудеса. З того можна зробити висновок, що верховинці такі добрі вояки в горах як і на долах, лише б мали такого командира, як легендарний Яструб.

З поданої характеристики селян бачимо, що вони — найкращий вояцький матеріял. Недарма ворог, пізнавши мілітарну вартість українських селян, назвав їх "руськими тірольцями".