В) Інтелігенція

Інтелігенції, як сказано вище, в повстанських відділах біля 15%. Переважно це молодь і старі професійні члени Організації (ОУН). На заклик Проводу середньошкільна молодь та студентство масово вступали у повстанські відділи. Навіть 15-річні юнаки, просто зі школи, без повернення додому, втікали до повстанських відділів. Коли призовні комісії, беручи до уваги молодий вік, відсилали юнака додому, він з плачем знову вертався до відділу.

Крайовий Провід Юнацтва став ініціятором створення окремих юнацьких відділів із завданням вишколювати майбутніх повстанських командирів. Штаб Повстанської Армії прийняв ініціятиву Юнацтва та створив у Карпатах підстаршинську і старшинську школи „Олені" і школу кадрів.

Характеристика юнацтва. Для докладнішого схарактеризування юнацтва треба поділити його на дві частини — молодшу та старшу.

Середньошкільники становлять молодшу частину. Та частина — це майже діти, що залюблені в літературі, захоплені геройськими подвигами, самі рвуться до чину. На актуальні події вони дивляться своїми великими, чистими та непорочними очима, їм здавалося, що від першого дня перебування в Повстанській Армії вони будуть по-геройськи воювати, але суворий повстанський режим розвіяв їхні мрії та дещо охолодив запал. Лежанка видавалась тверда й невигідна, юшки мало, занять стільки, що лише бігом їх можна виконувати, а тоді, коли найсолодше спиться, будить „Рання зоря"; навіть рідна мама не раз не вимиває банячка так чисто, як синок їдунку, а тут докоряють, що брудна, й годину „задурно" його ганяють та все кричать: "Долів", Летун" — наче б не знав напам'ять тієї партизанської філософії. А що найбільше нервує молодого середньошкільника, це те, що йому, воякові (хай би пан професор тепер подивився!), не дозволяють курити. Але такі рефлексії тривали лише кілька днів. Потім звикав до обставин, і його великі, ще дитячі очі знову весело сміялися.

Перший бій налякав і спантеличив юнака. Рад би сховатися, та кулі все дзижчать, вже й жертви є. Насилу опановує себе, рука цупкіше охоплює цівку рушниці, очі шукають ворога. В школі навчили його націлюватися. Стріл! Його куля влучила у ворога. Виразно бачив, що ворогом кинуло на землю. Що за радість! Він убив ворога! Він — уже правдивий повстанець, він не боїться, глузує зі смерті. Його охоплює бойовий запал. А коли ворогові вдалося його тяжко поранити, юнак постогнує та шепоче „Мамо", а з очей пливуть сльози. Коли ж він убитий, лице в нього поважне, наче задумане, а туманом сповиті очі задивлені кудись у світи.

Такі-то наші молоденькі юнаки, що на клич „До зброї" кидають школу, книжки замінюють на рушниці, а коли треба — своїми молодими, ще недорозвиненими тілами встеляють шлях до Волі.

Студентство. До другої групи належить університетська молодь. Коли постала старшинська школа, ця молодь масово прибула до повстанського відділу. Найбільш освічена, вона розуміє вагу хвилини, знає, що для України наближається момент визволення можна зустріти студентів усіх факультетів, навіть теологів. Як військовий матеріял люди з цієї групи інтелігенції кращі за всі верстви суспільства. По-перше, вони, маючи освіту, легше засвоюють військове мистецтво; по-друге, фізично вже розвинені, краще зносять невигоди партизанського життя; по-третє, надаються на становища як командирські, так і на інші провідні; по-четверте, ідейно переконані, в найважчі хвилини підпільного життя не зламлюються, а з вірою дивляться у майбутнє та всі свої фізичні сили й інтелектуальний доробок віддають справі відродження України.

Особисті зауваження щодо середньошкільників і студентів. По закінченні підстаршинської і старшинської шкіл абсольвентів розіслано по відділах, щоб вони там — в якості інструкторів — вели вишкіл. Час закінчення шкіл зійшовся з наближенням фронту. Доля деяких абсольвентів, поки вони дісталися до відділів призначення, була дуже незавидна. Але не всюди до інструкторів ставились так, як годилося їх службовому ступеню та функції. Деякі люди з командного складу вбачали в них таких, що ніби прийшли перебрати в свої руки командування відділами. Від першого дня їх відсепаровували від себе, не давали їм взуття та одягу, хоч у бункерах того добра було вдосталь. Доходило до того, що абсольвенти ходили напівбосі та обідрані. Пишу це як очевидець.

В лютому 1944 р. прибула з Тернопільщини група вояків. Щоб оглянути новобранців, ходив я по квартирах. В одній хаті побачив я юнаків і запитав їх: „Хто з вас старший?" Виступив русявий, дуже симпатичний, з правильними рисами обличчя юнак. „Ким ви були в юнацтві перед призовом?" Вже не пригадую, яке становище займав, в кожному разі, був повітовим або окружним провідником юнацтва. В старшинській школі був пересічним вояком.

По переході фронту зустрів я його на горі М. Це був наче не той хлопець. Збілований, босий, в подертій одежі. Коли я його спитав, чому він такий опущений, він ніяково всміхнувся, а в очах з'явилися сльози. Був настільки чесний, що не скаржився ні на кого, ні на кого не звалював вини. Він потребував моральної допомоги, потребував, щоб хтось слідкував за ним, щиро ним заопікувався в той переломний час. Потім один з командирів узяв його до свого почту. Що з ним сталося — не знаю. Боюся, що змарнувався.

Або інший випадок. До старшинської школи прибув один студент медицини. Це був також дуже добрий, тихий та талановитий хлопець. По закінченні школи його призначено до відділу „Верховинці" в якості старшого санітара. При підвищуванні ступенів про нього „забули" (а хіба санітар воює?). Пам'ятали лиш у потребі — щоб перев'язав рану, дав карбо, зміряв гарячку. А то ж була освічена людина, студент медицини. Розказували, що в одному бою відбився і пропав безвісті.

Командир відділу повинен бути психологом, повинен знати своє військо, намагатися підносити, розвивати самопочуття кожного вояка. Бо і той наймолодший вояк — також юдина, що має свої амбіції.

Бунчужним у сотні Ясмена був наймолодший повстанець. Щодня вранці він приносив мені письмовий звіт. Одного дня моя дружина почастувала його тістечками. Від того часу наймолодший" уже не приходив. Потім я довідався,, що те частування його дуже засоромило. „Що собі думає дружина курінного, що я дітвак, що мене годує тістечками?" А він мав 15 років. Найстарша інтелігенція в лавах Повстанської Армії — це старі, професійні члени Організації. Вони були творцями ОУН, вони її розбудували, вони ведуть маси до боротьби.

Щоб таку велику справу успішно вести, треба відзначатися непересічними прикметами, стійкий характер, сильна воля, відвага, патріотизм та чесність — це великі якості духу тієї групи інтелігенції, що в ім'я визволення України зреклася всього особистого, ступаючи на твердий шлях борця-революціонера, що вигідне й безпечне життя проміняла на довге підпілля, а в тяжкі хвилини відбирає собі життя, щоб не віддатися ворогові.

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що при підборі новобранців до повстанських відділів треба звернути увагу на відповідний людський матеріял. Партизанка — це важке ремесло, тому й до своїх вояків ставить високі фізичні та духові вимоги. Перед призовом до повстанських відділів ОУН має завдання виховувати людей, доводячи їм необхідність збройної боротьби з окупантом. Це вдається реалізувати охопленням цілого краю організаційними клітинами, масово поширеною пропагандою та втягненням щораз ширших мас в орбіту революційного руху.

В. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (УПА)

6. Військова влада та організаційна структура

а) Органами військової влади в УПА є Головний Командир та його Штаб, себто Головний Штаб УПА. Від нього службово залежні Крайові Командири та Крайові Штаби УПА. Від Крайового Командира та його Штабу залежні Командири Воєнних Округ та їх Штаби, а від них — Командири Відтинків зі своїми Штабами.

б) Організаційною системою УПА є трійкова система. Вона полягає в тому, що вища одиниця складається з трьох нижчих; напр., курінь складається з трьох сотень, сотня — з трьох чот, чота — з чотирьох або двох роїв. Певні відхилення тут і там зумовлені кількісним станом, тактичним завданням, браком командного складу або територіяльними обставинами.

в) Організаційною одиницею УПА є курінь, себто відділ, який мас усталену організаці склад, стан, є самодостатнім та може самостійно виконувати тактичні завдання.

Склад і завдання повстанського куреня мають деякі відхилення від штатного складу та озброєння батальйону регулярних армій. Повстанський курінь складається з курінного, його штабу, трьох стрілецьких сотень, сотні важких скорострілів та рою польової жандармері (ВПЖ). Часто, замість сотні важких скорострілів, е чота важких гранатометів. Це залежить віл кількісного складу куреня та допоміжної зброї.

На чолі куреня стоїть курінний, службове підпорядкований командирові відтинку, а організаційно — територіяльним провідникам, повітовому і окружному. Компетенції курінного великі. Він, як командир усіх старшин і бійців свого відділу, мас право давати накази; він керує адміністрацією, куреня, дає тактичні завдання сотням та самостійним чотам; подає внески на відзначення і підвищення ступеня; має право карати адміністративним порядком.

Курінному прислуговує право мати свого адьютанта. Для ведення канцелярії куреня він має писаря-бунчужного. Часто адьютант виконує обов'язки курінного бунчужного. Функціональна відзнака курінного — червона римська цифра V (п'ять) на лівому рукаві адьютанта — V {п'ятірка) зеленого кольору, бунчужного — така ж сама римська п'ятірка жовтого кольору на лівому рукаві.

г) Повстанська (стрілецька) сотня. Стрілецьку сотню часто називають відділом. До її складу входять сотенний, почет сотенного, три стрілецькі сотні, рій важких скорострілів, бойова, харчова та клункова валки.

На чолі сотні стоїть сотенний, службове підпорядкований курінному. Його компетенції в рамках сотні подібні до компетенцій курінного в рамках куреня. Функціональна відзнака сотенного — три червоні стяжки на лівому рукаві. В керуванні внутрішньою службою в сотні сотенному помагає бунчужний. Його функціональна відзнака — три жовті стяжки на лівому рукаві.

ґ) Повстанська чота (або підвідділ) складається з чотового, трьох роїв та ланки легкого гранатомета. Функціональна ознака чотового — дві червоні смужки на лівому рукаві).

д) Повстанський рій складається з ройового, заступника (ланкового), кулеметної ланкі (один кулемет, три амуніції) і стрілецької ланки (ланковий і чотири стрільці). Функціональні відзнака ройового — один червоний поясок на лівому рукаві.

Подана вище організаційна схема не всюди однакова, тому що в повстанських відділах велика флюктуація людей: одні гинуть, інші поранені, треті відкомандировані до інши відділів або на організаційну працю. Часто партизанський рій складається лише з двох ланок. Тому про якусь сталу систему не можна говорити, хоча при організації й реорганізації повстанських відділів вводиться система, подана Головним Штабом.

7. Зброя

а) Початкова зброя повстанців. В період організації повстанських відділів виникла потреба забезпечити відділи зброєю. Деякий „капітал" (запас зброї) мала Організація, але його виявилось замало. На початкових стадіях відділи часто мали всього лиш 50-75% потрібної зброї. Два-три скоростріли на сотню або й курінь — це вже була велика сила вогню, хоч деяі скоростріли були навіть без мірників, підставок та ніжок. Хто не мав зброї, мріяв хоч би про "втинок" (обрізан).

Щодо запасу зброї, найгірше доводилось вишкільним відділам. Від цього зазнав шкоди вишкіл. У них магазинувався надлишок зброї.

В початковий період звичайною зброєю повстанця була рушниця (кріс) — польська, німецька, російська. Мало хто з командного складу мав пістоля. На курінь „Гайдамаків" припадало 305 рушниць і 3 пістолі.

Коли українська партизанка поширювалась, зростали також її запаси зброї. Майже кожний відділ мав стільки замагазинованої зброї, що нею міг озброїти декілька відділів. Голод на зброю та амуніцію зник. Почався період модернізації повстанських відділів. Був навіть такий час, що повстанці воліли автомати, ніж рушниці.

Перед рейдом повстанських відділів з Чорного Лісу в Скільщину та в Дрогобиччину Крайовий Командир УПА дав наказ про перегляд відділів. Той, хто бачив спорядження повстанських відділів у період їх формування, побачивши виряд тих же відділів декілька місяців пізніше, міг наочно переконатися у великих змінах, йкі відбулися на той час. Навіть такі армії, як німецька, не могли дозволити собі такої модернізації. Майже всі повстанці були озброєні автоматами. Кожний рій мав по два кулемети; на чоту припадало по кілька легких і важких гранатометів; сотні мали легкі гранатомети, фавстпатрони та найновішу, недавно впроваджену зброю. Це все було добре, створювало силу вогню, але робило повстанські відділи важкими, неповороткими й залежними від великої таборової валки. Тому виникла потреба реорганізувати відділи під оглядом озброєння.

б) Вимоги щодо озброєння. Насамперед виникає питання:, які вимоги потрібно поставити щодо озброєння партизанських відділів?

Партизанський відділ — це відділ пробойовий, що мусить відзначатися ініціятивою, легкістю, рухливістю та силою вогню.

Правда, всілякі гармати й важкі гранатомети дають велику силу вогню і діють деморалізуюче на ворога, але вони сильно обтяжують відділ та примушують користуватися додатковою тягловою силою для транспортування важкої зброї й.амуніції до неї. Це й робить відділ перевантаженим і нерухливим, а під час довгих рейдів така маршова колона— разом з таборовою й амуніційною валками — дуже видовжена. Хоч повстанський відділ завжди себе охороняє, він у таких випадках наражений на небезпеку, що ворог розірве маршову колону або атакує з чола чи ззаду. Також озброєння всіх повстанців автоматами нераціональне. Автоматична зброя добра силою, шириною, глибиною й тяглістю вогню, але діє коротше, часто затинається і псується. Рушниця, хоч і тяжка, хоч амуніція до неї важить більше, переважає тим, що має більшу відстань дії і нею можна воювати — наступати й пробиватися. Тому команда УПА наказала скоротити частину автоматичної зброї, а на її місце знову впровадити рушниці.

в ) Зброяр. Надлишок зброї відділи замагазиновують, і вона є резервною для нових відділів. Кожний відділ має підстаршину-зброяра, що має обов'язок щодекуди робити огляд зброї і контролювати її справність. Пошкоджену зброю відсилає до рушникарні, де і направляють фахові рушникарі.

УПА організувала кілька рушникарень. Вони є майже на кожній повстанській базі. В рушникарні працює кілька фахових слюсарів, які ремонтують ушкоджену зброю, переробляючи складові частини, і столярів, що роблять приклади й накладки до рушниць.

Зброяр проводить перегляд зброї. Надлишок віддає до диспозиції Організації або відсилає до магазину. Магазини зброї — це глибоко викопані підземні бункери. Щоб вогкість не нищила зброї, робляться подвійні стіни. Внутрішні стіни покриваються бляхою. Кожна зброя добре намащена тавотом й обгорнена імпрегнованою (непромокаючою) тканиною. Амуніція лежить у скринях. Кожна скриня позначена написами про кількість та рід зброї чи амуніції.

Хоч повстанець уважно слідкує за станом зброї, вона йому часто псується. Але він може без рушникаря полагодити собі зброю, а навіть доробити амуніцію до пістоля. Тут слід відзначити, що при таких операціях майже нема випадків поранення, а це тому, що повстанець добре вивчив зброю та співдію складових частин.

г) Засоби боротьби. Враховувати й виписувати всі засоби боротьби не буду — це належить до зброєзнавства. Нас цікавить питання, які засоби, з тактичної точки зору, найнеобхідніші для партизанської боротьби.

Партизанська тактика вимагає малих сил для виконання великих бойових операцій. Спеціяльні форми партизанських боїв — це рейди, засідки, заскочення, напади, наскоки, непокоєння, маневрування; тому партизанський бойовий виряд мусить бути якнайбільш раціональний, мусить відзначатися легкістю та великою силою вогню. Для того найбільш придатні: легка автоматична зброя, легкі гранатомети, фавстпатрони та панцербікси (протитанкові самозарядні й однозарядні рушниці).

Такі автомати, як німецька МП, мадярська „гей-пушка", російські ППД, ППШ, ППС, відзначаються легкістю, зручністю, амуніція до них не вимагає великих набійниць та торб. Наступні переваги тієї зброї — скорострільність, широке поле смерті й деморалізуюча дія на противника. Недоліки — мала пробивна сила, великий розсів, ненадійність (затинаються).

Легкі скоростріли — німецькі МҐ й російські „Дегтярі"— відзначаються точністю, скорострільністю, далеким засягом дії, значною пробивною силою кулі (бронебійні набої).

Легкі гранатомети мають пересічну далекобійність (один кілометр при скорострільності 30 пострілів на хвилину), вимагають обслуговування (переносить один чоловік), призначені для живої сили й вогневих засобів ворога, переважно розміщених на мертвих полях.

Ручні гранати — німецькі, мадярські та російські — служать для особистої оборони, в наступі та в обороні, для боротьби з танками (в'язка гранат).

Пістолі (кільканадцять систем різних калібрів) — для особистої оборони й нападу на близьку відстань.

Міни — для диверсії: нищення мостів, шляхів, об'єктів, загороджень.

Залежно від розмірів акції, командир наказує, які засоби боротьби повинні бути вжиті. Головна метода партизанки — це сильний і несподіваний вогонь, від якого залежить успіх. Що з того, що відділ.має багато автоматичної зброї, коли вона несправне діє (затинається або взимку сильно змащена, має знерухомлені замки). Тому краще, щоб було її менше, аби була надійна; нехай повстанець доглядає за справністю зброї.

Командир відділу не сміє легковажити справи засобів боротьби, зобов'язаний постійно контролювати їх. Коли повстанці бачать, що командир приділяє окрему увагу зброї, вони піклуються нею ще більше, а згодом це переходить у них у свого роду звичку, навіть пристрасть. Таке піклування зброєю дає в результаті справнішу її роботу, а в потребі вона не підведе й не вмовкне.

8. Виряд

Коли говориться про виряд, то не можна змішувати двох понять — виряду окремого вояка і виряду повстанського відділу.

а) Виряд поодинокого повстанця. Під вирядом повстанця розуміємо всі ті предмети, які він потребує. Інший виряд вояка регулярної армії, інший — повстанця. В основному він подібний, але що стосується одягу, то він відмінний. Виряд поодинокого вояка в регулярній армії можна поділити на п'ять груп:

— перша — зв'язана зі зброєю;

— друга — з одягом;

— третя — з постіллю (покривала, простирадла, наволочки);

— четверта — засоби для миття і гоління;

— п'ята — санітарне приладдя (бандажі, вата, йод, індивідуальний (запасний) пакет, протигазові засоби).

Ще вживаються терміни: повний, бойовий, службовий виряди. Під повним вирядом розуміємо вояка з усіма його особистими та бойовими предметами (вояк в повному обтяженні).

Бойовий виряд — це зброя та всі предмети, що входять до групи зброї, а саме: пояс, набійниці, жабка до багнета, хомутик для лопатки, торба з гранатами, газова маска.

Службовий виряд — це виряд вояка в літньому або зимовому одязі, оперезаному поясом, при багнеті (шаблі, пістолі).

Партизанський виряд більш спрощений. В період організації повстанських відділів Команда УПА наказала, щоб новобранці вступали до повстанських відділів у повному виряді. Але пізніше виявилось, що таке велике „барахло" дуже обтяжувало вояка, робило його нерухливим, прив'язувало його до власних речей, тому пізніше наказано звести повний виряд до мінімуму, щоб повний виряд без зброї важив не більше 6 кг (повний виряд польського вояка важив 42,5 кг, німецького — більше).

Виряд українського повстанця порівняно з вирядом вояка регулярної армії дуже малий, найбільш раціональний, зведений до найпотрібніших речей: наметна плахта, що замінює дощовик, зимовий плащ та накриття (ковдра). Цей виряд захищає повстанця від дощу й холоду, ним він накривається, з нього будує шатро. За запасні чоботи йому служить шевське приладдя —кілки, шило, дратва тощо; за запасний одяг — голка, нитка та кусники матеріялу (для латання); наплечник він використовує не для власного виряду (бо він його вміщає в наплечнику), а для носіння харчів та виряду повстанського відділу.

Кожна армія має однострої, виконані точно за приписом, зразком (кроєм). Однострої українських повстанців є мішаниною цивільного та військового одягу. Кольори також різні. На печатках партизанки більша "частина повстанців мала цивільний одяг, пізніше, коли дещо придбалося за кошт ворога, траплялися відділи, цілковито вдягнені в німецькі, мадярські, большевицькі однострої. Це було не раз причиною нещасливих випадків та зайвих алярмів.

Чотовий Морський із старшинської школи „Олені", будучи на чатах, застрілив вістуна Сталевого, що вертався зі стежі. Вістун був у большевицькому плащі, і чотовому Морському здалося, що це ковпаківець (большевицький партизан).

Влітку 1945 р. до села Баня Березів зайшов партизанський відділ. Всі повстанці були в большевицьких мундирах. У селі зчинився алярм, в результаті чого мусіли залишити село командир відтинка „Гуцульщина", шеф штабу „Говерля" і тереновий провідник Коломийщини. Лише згодом виявилось, що це був свій повстанський відділ.

У січні 1946 р. комендант боївки СБ друг Б. нехотячи спричинив алярм повстанського відділу „Заграва". Він проходив поблизу табору зі своєю боївкою, одягненою в большевйцькі мундири, з двома собаками. Сотенний дав тривогу. У таборі думали, що це большевицька облава.

Таких випадків було багато.

Шапки також не мають якогось встановленого кольору й форми; можна зустріти повстанців у мазепинках, фуражках, лещетарках, кубанках, гіетлюрівках. Відзнаки (тризуби) є різні, їх повстанці роблять самі. Деякі тризуби відзначаються складним та гарним оформленням. Останнім часом спостерігається в повстанців крій одностроїв, подібний до англійського. Комір викладений, як у цивільному піджаку, кишені накладні, шапки-петлюрівки.

Покищо не можна говорити про якийсь спеціяльний повстанський одяг, але можна сподіватися, що Головний Штаб УПА має вже опрацьовані зразки одностроїв для всіх родів війська, причому в визначенні зразків грають ролю практичні потреби та історичний момент.

б) Виряд повстанського відділу. Повстанські відділи рідко коли перебувають на одному місці довше, ніж три-чотири місяці. Таке довге перебування на одному місці пов'язане з будовою табору. Тому кожний відділ мусить мати виряд, себто предмети, які потрібні для спільного життя більшої кількості людей. Хоч яке примітивне життя партизанів у таборі та в рейдах, та без тих найпростіших предметів відділ обійтися не може. З таборі тих предметів буде більше, в рейдах менше. Подібно до того, як виряд окремого вояка ми поділили на групи, так само й виряд повстанських відділів слід поділити на групи за призначенням:

— до першої групи зараховуємо предмети, зв'язані з саперкою, — лопати, джагани, сокири, пили, ломи:

— до другої — з харчуванням: польова кухня, котли, баняки, відра, полоники;

— до третьої — з канцелярією: друкарська машинка, службові книги, акти відділу, радіо, карти,

— до четвертої — з вишкільним матеріялом: військова тз організаційна література;

— до п'ятої — санітарний виряд: ноші, скрині з ліками, санітарні сумки:

— до шостої — різне: шевське, кравецьке, ковальське приладдя.

Для постачання харчів, перевозу важкої зброї, клунків відділи мають таборову валку, яка складаетьсн з 10-15 вояків. Провідником таборовоі валки є підстаршина. Провідниками таборової валки можуть бути колишні вояки артилерії чи кінноти, що пройшли військовий, ковальський чи ветеринарний курс та добре розуміються на конях. Провідник валки регулює висилання возів у терен, заготовляє фураж, одяг, білизну тощо. Він уважає, щоб на постоях вояки мали приміщення, він є також провідником возів. Перебуває в постійному контакті з бунчужним, магазинером та інтендантом. Щоб не перемучувати коней, провідник таборової валки дбає про дотримання норм навантаження: на рівній дорозі пара середніх коней може потягнути 400-600 кг ваги, на гірських дорогах — до 300 кг, на однокінну сулу можна навантажити до 400 кг на рівній дорозі й до 200 кг на гірських дорогах; в'ючний кінь понесе 80 кг ваги. Під час рейду провідник регулює порядок таборової валки, пильнує, щоб у дорозі майно відділу не знищилось або не загубилось.

На пізніших стадіях партизанки повстанські відділи ще більше зменшили свій таборовий виряд та вже не послуговувалися возами, лише в'юнками, А деякі відділи в рейдах по неопанованих теренах та за кордоном просувались без таборової валки. Для переносу сотенної зброї, харчів та кухонного приладдя призначався службовий рій, який щодоби змінявся. Виряд канцелярії відділу бунчужний вміщував у своїй сумці. До великих таборових валок можна було звикнути; повстанські командири звикли до верхівців, до нової форми. Але коли — через втрату таборового майна — відділові довелося кілька днів голодувати, командири перейшли на чисто партизанські рейди. Увесь таборовий виряд поділили між повстанцями, які носили його в наплечниках, а важкі котли — на зміну по-два.

Командир Рен, щоб повстанці не несли важких котлів, наказав був кожному роєві мати відро і варити окремо. Але й це не було добре. Його збільшений курінь, який доходив до 1.000, а то й більше людей, мусів палити до 50 ватр (два відра на кожній ватрі), а це спричинювало велику заграву, яку було далеко видно. Не обходилося й без того, щоб з котрої ватри не закурили.

Тактика сотенного Середнього також не була добра. Цілий день відділ змушений був обходитися без теплого харчу і лише вночі сходив до населеного пункту і там один раз на добу їв страву. В осінні та в зимові місяці це дуже виснажувало повстанців. Але поручник Середній не міг інакше робити, оперуючи майже в безлісих та сильно просочених большевиками теренах.

9. Місця розташування

a) Повстанські бази. Місця, які спеціяльно надаються для постоїв повстанських відділів, визначаються як повстанські бази. Такими теренами є великі масиви лісів, гори, багна, надрічні луги-лозовиння. Від повстанських баз вимагається:

— щоб були розміщені якнайдалі від головних шляхів;

— доступ до них повинен бути важкий.

Повстанські бази — це місця, де повстанці можуть організуватися, вишколюватися, а після боїв чи довших рейдів — відпочивати. Ті місця повинні бути найбільш дбайливо законспіровані. Доступ без клички туди заборонений. Стійки, застави та стежі безперебійно — вдень і вночі, влітку та взимку, в погоду та в зливи, в сніговії та в морози — стережуть, щоб око агента не помітило повстанського табору, щоб ворогові не вдалося несподівано наскочити на українських повстанців.

б) Повстанський табір. Далеко в лісі або на багнах, під прикриттям дерев і кущів, оточений потрійним перснем стійок, розташований повстанський табір. Це комплекс бараків чи землянок, побудованих симетрично або асиметрично, в залежності від постанови командира. Деякі командири наказують будувати бараки симетрично вздовж дороги з одного боку, або обабіч, інші — на пагорбах, де сухі місця, які легко сплянтувати (зрівняти),

Бараки повстанці будують самі. Місце під будову плямують, викорчовують, кладуть підвалини та невисокі стіни (пересічно на 1 м висоти), опісля зводять крокви, прибивають до них лати й покривають дах драницями або лубом. Драниці роблять самі; 3 тією мотою знаходять старі смереки, які мають рівні слої, дерево ріжуть на метрові поліна, розколюють їх на рівні частини та спеціяльним ножем ріжуть драниці. Буває, покривають бараки лубом, себто корою із смерек або ялиць, яку можна здирати в сезон від квітня до половини серпня. Цвяхи роблять також самі з телефонного дроту.

Найкраще будувати бараки таких розмірів, щоб у них вмістити по одній чоті. Для чоти є достатнім барак розмірами 12 х б м. Всередині такого барака з обидвох боків установлені лежанки, посередині — дві ватри, а над ними — отвори-димарі. Зустрічаються також бараки розміром 12 х 4 м, майже наполовину менші за вищезгадані. Дахи на них двоскапові, покриті лубом. У таких бараках квартирують по два рої. Крім таких бараків — назвемо їх стандартними — е ще менші, які мають окреме призначення. Це приміщення для штабу (де квартирує командир із своїм почтом), вартівня, магазини, кухня, шпиталька або амбуляторія, лазня, стайня. В деяких таборах окремо будують по одному великому бараку, який використовують як зал для вистав та концертів. Внутрішня обстановка бараків дуже проста, гармонізує з жорстким повстанським життям. За табором, на відстані 100 м, розміщені вбиральні.

Посередині табору є алярмовий майдан, де відбуваються збори відділу. Оскільки цей майдан найбільше вживаний і оскільки він швидко заболочується, повстанці викладають його деревом або шутрують. В залежності від місцевих умов, майдан для вправ розміщений ближче або далі від табору. Поблизу алярмового майдану інколи можна побачити квітники у вигляді тризуба чи організаційних знамен.

Коли повстанці на вправах, бунчужний та писар у штабі займаються канцелярською роботою, кухарі в кухні готують страву, інтендант у магазині видає кухарям харчові продукти й приймає від візників привезені продукти. Надворі повстанці ріжуть та колять дрова для кухні. У верстатах шевці направляють взуття, кравці зашивають порваний одяг, на вартівні відпочивають змінені вартові, а зміна на стійках чуває, зорить, наслуховує.

Так виглядає повстанський табір.

10. Повстанські відділи

а) Роди повстанських відділів. Повстанські відділи можна поділити на два роди:

Перший рід повстанських відділів — це відділи вишкільні. В них вишкільний період призовників продовжується довше, обсяг вишколу обширніший. Після тих відділів повстанці виходять добрими інструкторами-старшинами.

Другий рід повстанських відділів — ці відділи бойові. В них вишкільний період короткий, подальший вишкіл повстанці проходять у боях. Ті відділи виховують хоробрих, спритних досвідчених повстанців.

Як перший, так і другий рід повстанських відділів мають свої змінні переваги. Вишкільні відділи постачають кадри, що вишколюють молодших підстаршин та поповнюють бойові відділи. В свою чергу, бойові відділи, маючи досвідчених у партизанській тактиці та кваліфікованих підстаршин і повстанців, можуть вести успішні й завзяті бої.

б) Дисципліна у повстанських відділах. Вишкільні відділи, перебуваючи далеко горах, лісах чи багнах, рідко зустрічаються з ворогом, тому можуть цілковито присвятити себе вишколові. В тих відділах, як звичайно у вишкільних організаціях, дисципліна суворіша, бойових відділах, зрозуміло, дисципліна менш сувора. Там панує більша „демократія", нема різкого розмежування між командним складом та рядовими повстанцями.

Не раз можна чути, як рядові повстанці, оповідаючи провідникові чи котромусь і командирів про якусь подію, говорять прямо: „Та ви, друже командире, не маєте поняття, що то був за бій", або: „Но, дивіться... На, маєш!..." Такі фрази у розмові із своїм командиром — це не ознака якогось „панібратства", а результат бойового співжиття-приязні.

Не раз у бойовій обстановці поранений командир залишається з одним повстанцем також пораненим, і доводиться їм кілька діб блукати лісами, мерзнути, мокнути. Повстанец загартований у боях і йому ніби чужі тонші почуття, та він піклується своїм командиром, як мати дитиною. Хоч сам цокоче зубами, він скидає свого плаща-шинелю, скидає куртку та накриває нею хворого командира, а якщо той не дозволяє цього робити, повстанець сумує. Буває, що повстанець бере на руки важко пораненого командира та виносить його туди, куд не долітають кулі.

Дисципліна в бойових відділах звичайно менша, але там зате існує велика прив'язаність, велике довір'я до командира, а між повстанцями панує міцне побратимство. В загальному треба визнати, що як у таборовій, так і в бойовій обстановці зобов'язує велика дисципліна точне виконання наказів командирів. Коли ж до дисциплінованості додати інші прикмети якими повинен відзначатися націоналіст, то в цілому повстанець постає людиною сильної волі, стійкого характеру, дисциплінованою та хороброю. Такої людини не зламає ні довге перебування в підпіллі, ні тверде й небезпечне повстанське життя.

в) Режим у повстанських відділах. Будить повстанців „Рання зоря" — влітку раніше, взимку — на годину пізніше. Всі схоплюються зі своїх лежанок, швидко вдягаються та вибігають на зарядку, яку проводить службовий підстаршина.

Руханка (зарядка) відбувається за встановленим порядком, який подекуди міняється, але сама схема руханки залишається та сама:

— початкові вправи (марш, біг, заспокоюючі вправи);

— основні вправи в шахівниці: прості та скомпліковані (сполучені) вправи цілого тіла (рук, ніг, шиї, грудей і живота), згодом ідуть перепочинкові вправи та ігри;

— кінцеві вправи: біг, марш зі співом (якщо це дозволяють місцеві умови конспірації). Після руханки повстанці витріпують накриття (коци), застеляють лежанки та біжать до потоку митися. Згодом службовий старшина оголошує збір для молитви. Молитва відбувається за наступним.зразком.

Повстанці стають у три ряди; на команду „До молитви" підриваються на „струнко", правою рукою знімають шапки та одночасно відкладають ліву ногу на „спочинь". Один з повстанців промовляє щоденну молитву „Отче наш" і „Богородице Діво", а опісля, на команду „Струнко", той самий повстанець промовляє молитву Мащака:

„Україно, свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів, нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти, Пресвята, — все життя моє, бо Ти — все щастя моє. Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипінням шибениць. У понурі ранки принеси мені зойки катованих у льохах, у тюрмах і на засланнях. Щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій, так як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою славу, за Твої святі ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську смерть Вождя Української Нації, Української Національної Революції — Полковника Євгена Коновальця, Бесарабової, Головінського, Голояда, славну смерть Данилишина і Біласа та тисяч незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком погребані; спали вогнем животворним в серці моєму кволість, нехай не знаю я, що то вагання; скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму. В тюрмах і в тяжких хвилинах нелегального життя зрости мене до ясних чинів, для Тебе в чинах тих хай знайду смерть, солодку смерть у муках за Тебе, і хай розплинуся в Тобі та вічно житиму в Тобі, Відвічна Україно, Свята, Могутня і Соборна".

На команду „По молитві" повстанці одягають шапки на голови. Відразу після молитви службовий оголошує збір „До сніданку". Часто службовий переглядає, чи чисті їдунки, — це називається апелем.

На сніданок повстанці одержують гарячу чорну каву з хлібом або, замість кави, кашу з круп. Після сніданку службовий старшина оголошує „Ранній збір". Всі повстанці в бойовому виряді стають у трилаву.

Після відчислення стану службовий звітує бунчужному збір відділу, подаючи кількість підстарший і рядових на зборі, а при тому також кількість хворих (де), на варті (якій), зайнятих у таборі та в терені (верстати, кухня, канцелярія та спеціяльні відрядження).

Бунчужний перевіряє кількісний стан, обмундирування, виряд, озброєння, потрібне для вправ, і звітує командирові, який збирає сотню на майдані вправ, де до обіду відбуваються вправи, згідно з установленим і затвердженим пляном вишколу.

У таборі залишаються хворі, функційні, службові та ті, що мають відійти в терен.

Після повернення відділу до табору повстанці перечищують зброю, виряд та готуються до обіду (чистять одяг, взуття, миють руки).

На команду „Збір до обіду!" повстанці стають трилавою, службовий переглядає їдунки та дає наказ марширувати в напрямі кухні.

Після обіду відбувається відправа-зміна варти. Для кожного відділу встановлені:

— пора відправи варти;

— стан варти;

— кількість стійок.

Відправу варти проводить службовий підстаршина. Він перевіряє стан і виряд варти та переконується, чи повстанці знають обов'язки вартівничої служби. Тоді відбувається також зміна службового підстаршини і старшини, а в деяких відділах приймають звіти з проханнями, скаргами та карні; звіти приймає командир або його заступник.

Після закінчення обідньої перерви, згідно з пляном вишколу, відбуваються пообідні вправи.

Після закінчення вправ о 18-ій годині службовий підстаршина наказує збір, на якому бунчужний відчитує денний наказ. В денному наказі подається:

— хто на наступний день перебирає функції службового старшини і підстаршини;

— котра чота висилає варту, в якій силі;

— розподіл занять на наступний день;

— зауваження та розпорядження командира.

Після відчитання денного наказу повстанці йдуть по вечерю. Після вечері аж до „Вечірнього збору" повстанці вчаться або відпочивають.

О 21-ій годині службовий заповідає збірку до „Вечірньої молитви", яка відбуваєтьй подібно до „Ранньої молитви". Після цього повстанці повертаються до своїх бараків, роздягаються та лягають спати. Службовий обходить усі бараки, впевнюючись, чи всі присутні, та перевіряючи особисту чистоту повстанців, і відходить на своє службове місце.

Ніч. У таборі всі спочивають, крім службового, алярмового та вартівників.

Всі дні, крім неділь і свят, подібні до вище описаного дня. У свята заняття відбуваютьо лише до обіду, потім повстанці мають вільний час. Часто в неділі відбуваються Богослуження, ватри, концерти або академії з нагоди національних свят.

З наведеної ілюстрації щоденного повстанського життя видно, що те життя набагато важче, суворіше, ніж життя вояка в регулярній армії. Якщо до того додати довгі марші, часто в дірявих чоботях, майже босим в снігу, без можливості відпочити десь у теплому місці, бо ворог наступає на п'яти, то одержимо ще повніший образ суворого партизанського життя.

11. Вишкіл.

а) Вишкіл поодинокого бійця-повстанця. Навчання бійців у повстанських відділе відбувається на основі програм, встановлених командою УПА. Щоб бійці за короткий ча могли пройти весь обсяг вишколу, програма передбачає найосновніші відомості з засяв військовості. На першому місці програма ставить:

1} Польовий вишкіл, який має навчити бійця, як поводитися перед обличчям ворога якості окремого бійця із спеціяльними завданнями, а також у складі рою, чоти, сотні. Кожний повстанець повинен докладно вивчити завдання: зорця, підслуху, польової стійки, добірного стрільця (снайпера), автоматника.

Після закінчення навчання одинцем наступає вишкіл в рою:

— рій у розвідці, в наступальному бою, в обороні, в бойовій охороні, на чаті. Потім іде навчання у складі чоти, сотні.

Під час навчання польової служби слід робити акцент на варіянти, по'язані партизанською тактикою, а саме:

— бої у спеціяльних умовах: ліс, важкопрохідні терени, ніч, мряка, злива, сніговії;

— спеціяльні форми партизанських боїв: забезпечення маршів і постоїв, напад, засідка, заскочення, маневрування.

2) Впоряд. Впоряд служить виробленню точно визначених рухів, виконуваних на команду, виробленню вояцької постави та дисципліни. На впоряд відводити переважно одну годину денно.

3) Стрілецький вишкіл має завдання навчити стрільців стріляти. Цей предмет складається з внутрішньої та зовнішньої балістики і науки стріляння.

4) Зброєзнавство має ознайомити бійців з різними родами зброї, з їх бойовими властивостями та навчити бійців ними орудувати.

5) Внутрішня служба має ознайомити бійців із військовим життям, з обов'язками повстанців щодо своїх командирів, з організацією вартової служби тощо.

6) Піонерка і мінерка має ознайомити з будовою й маскуванням стрілецьких осередків (гнізд); з будовою і нищенням дротяних засіків (перешкод); із закладанням мін та очищенням замінованих піль та з різного роду переправами.

Дальший вишкіл бійці повинні здобувати на полі бою та в практичних рейдах. Щоб військо не втрачало вояцького духу та дисципліни, під час переправ і відпочинків треба проводити впоряд і польову службу. Після кожної бойової акції командир повинен обговорювати її хід не лише з командним складом, а й з бійцями, висвітлюючи всі переваги та хиби проведеної акції. Це навчить повстанців, чого треба в майбутньому уникати, а що успішно застосовувати.

б) Політичне виховання. До вояцького навчання належить також політичне виховання. Не знаю, як інші командири, але я, коли було організовано перші повстанські відділи, дуже відчував брак того предмету в вишколі. Не раз у розмовах з повстанцями я спостерігав великий брак відомостей як у ділянці політики, ідейної виробленості, так і в загальнокультурному вихованні.

Щоб усунути ті недоліки, я наказав два рази на тиждень — в неділю та в середу — проводити бесіди та обговорювати такі питання: що таке Українська Національна Самооборона (в, Галичині тоді ще не була засвоєна назва УПА), за що вона бореться, яким повинен бути повстанець і т.п.; з ідеології повинні були обговорюватися всі пункти Декалогу; з географії України — фізична будова краю. Кожна бесіда складалася з двох частин: ідеологічної та загальної. Ідеологічною частиною керував повстанець Яструб (згодом сотенний). Він, як колишній пропагандист, добре викладав цей предмет. Другу частину проводив я. Стрілецтво любило бесіди. Після кожної нової бесіди їх опитували, „про що була мова попереднього разу". Бесіди давали багато відомостей, з'ясовували складніші питання, незрозумілі повстанцям.

Такі були початки: Пізніше до вишкільної програми було введено політичне виховання у широкому характері. За програмою, яку надіслали нам „згори", від командування, наші бесіди були дуже скромні, але і вони були кроком уперед. Бесіди були зародком не менш важливих предметів — польової служби, впоряду тощо. Вони виховували повстанців повновартісними революціонерами, які в ім'я визволення Батьківщини сміло йшли в бій, а в важких ситуаціях не давались ворогові живими, а відбирали собі життя.

Свої зауваження щодо політичного виховання я викладав у брошурі п.з. „Політвиховник — різьбар душ повстанців", тому тепер на тій темі не буду обширніше зупинятися. Хочу все-таки відзначити, що згідно з інструкцією Головного Штабу УПА про політвиховання з 1944 р., політвиховник — це заступник командира з політично-виховної роботи, підпорядкований командирові та який входить до командирського почту. Практично та організаційно, політвиховник підпорядкований своїм командирам. Головний Військовий Штаб інструкцією з 1944 р. вирізнив значення політвиховника. Де добрий командир і політвиховник, там добрий у відділі ідейно-моральний та бойовий стан людей. Де у відділі між командиром та політвиховником нема згоди-порозуміння, там повстанці, спостерігаючи ворогування „вгорі", самі між собою теж діляться на дві „партії". Одна „партія" підтримує командира, друга — політвиховника. В такому відділі панує нездорова атмосфера скарг, доносів, погроз. Єдиний порятунок для такого відділу — провести слідство та покарати винних, або розділити й перевести винних у незгоді до різних відділів.

Історія УПА знає полум'яних політвиховників, які відіграли велику ролю в піднесенні ідейно-морального рівня та бойового духу повстанських відділів. Багато з них боролися пліч-о-пліч з бійцями, а в важкі хвилини відбирали собі життя.

У курені „Гайдамаки" був повстанець старшого віку, жонатий, мав дітей. Він не раз просив мене, щоб його відпустили „на декілька днів" додому. Я ніколи не відмовляв його просьбі. Повстанець Левко — такий був його псевдонім — завжди точно вертався з відпустки до відділу. Після реорганізації куреня Левка як виховника приділено до відділу командира Гамалії. Перебуваючи в селі 3. у червні 1944 р., я мав змогу зустрітися з Левком знову. Він виявився не лише полум'яним політвиховником, але також і хоробрим командиром. На той час Левко поклав уже вбитими 89 німців та „чубариків" (большевицьких партизанів).

Дуже гарний юнак, випускник старшинської школи, політвиховник Борко, перебуваючи в відділі Шрама, загинув геройською смертю над Дністром, під Цвітною, в 1944 р.

До відділу „Летуни" прибув молодий, інтелігентний та енергійний виховник Марко. Два дні пізніше, поранений під час большевицького наступу, відібрав собі життя, щоб не потрапити до рук ворога живим.

У відділі „Журавлі" був старший, поважний та інтелігентний політвиховник Боровик. Командир Клим надав йому вище становище в політвиховній роботі. Цей справжній трибун УПА загинув на своєму службовому посту під час зборів у селі Рівнянська Свобода.

Не маю змоги перечислити всіх вихованців та показати їх плідну роботу у формуванні повстанських душ. Підкреслю лише, що в повстанському відділі виховник так само потрібний, як і командир. Українська Повстанська Армія бореться з переважаючим в декілька разів ворогом за високі ідеали й в ім'я цих ідеалів довгі роки приносить криваві жертви, її вояками можуть бути тільки люди ідейні та зі стійким характером. Виховники саме й мають завдання виковувати сильні характером одиниці. Виховник — це різьбар повстанських душ.

в) Старшинські та підстаршинські школи. Організація (ОУН) плекала в народі військові традиції та любов до зброї. Кожний член ОУН мусів бути військове вишколений, і щоб дати такий вишкіл членам, ОУН організовувала — в краю та на еміграції — військові вишколи. В краю постали школи:

— старшинська школа біля міста Мости Великі; нею керував Дмитро Грицай-Перебийніс, згодом генерал та шеф Головного Штабу УПА;

— підстаршинська школа в місцевості Поморяни під керівництвом Івахова-Роса, першого шефа Штабу УПА;

— підстаршинська та старшинська школи „Олені" біля села Брязи, в Карпатах, якою керував поручник Хмель, а потім поручник Поль;

— підстаршинська школа в Малиновицях (Гуцульщина), ведена поручником Чмеликом;

— підстаршинська школа біля Космача, ведена поручником Степовим;

— підстаршинська школа ім. підполковника Коника за лінією Керзона.

Крім перерахованих шкіл були ще курси, на яких вишколювали спеціялістів: мінерів, радіотехніків, телезв'язкових, розвідників, виховників. Провід ОУН також організовував курси для старшин, для дальшої спеціялізації їх та поглиблення фахового знання. На таких курсах велику увагу надавали вивченню тактики піхоти у співдії з іншими родами зброї.

До підстаршинських шкіл УПА треба зарахувати ще курінь „Гайдамаки", очолюваний хорунжим Хмелем, Офіціяльно курінь не мав назви школи, але там вишколювався певний інструкторський склад майже для всіх відділів Воєнної округи „Говерля", а частково також для Львівщини, Тернопільщини та для Волині (туди були відряджені „Сіроманці" та „Трембіта").

Навчання у військових формаціях УПА спершу велось за тимчасовими програмами (проєктами), пізніше Команда УПА встановила кілька програм:

— програма навчання для старшинської школи (повний вишкіл);

— програма навчання для підстаршинської школи (повний вишкіл);

— програма навчання для підстаршинської школи (скорочений вишкіл);

— програма для школи кадрів (підготовчий курс для кандидатів до старшинської школи);

— різні програми (для спеціяльних вишколів спеціялістів: мінерів, радистів, телезв'язкових, розвідників і т.п.).

Програми не були догматичними, їх можна було добровільно поширювати, залежно від обізнаності інструкторів у даному предметі.

Вишкіл у старшинських школах був обширніший. Крім предметів, які викладалися у підстаршинських школах, курсанти слухали лекції з інтендантури, розвідки, організації війська, інструктажу, військового книговодства та кореспонденції.

Прийняття до старшинської школи було зумовлене цензом. Від кандидатів вимагалася закінчена освіта нарівні 6 клясів гімназії старого типу, або 8 клясів совєтської десятирічки. Повний вишкіл у старшинській школі охоплював два курси:

— навчання рядового повстанця,

— вишкіл кандидатів на старшин.

Час рядовогонавчання для курсантів становив 359 годин. Після репетицій відбувався старшинський вишкіл, який тривав 409 годин навчання. Разом програма вишколу передбачала 768 годин навчання.

Г. ВИШКІЛЬНІ ПРОГРАМИ УПА

12. Програма для старшинських шкіл (повний вишкіл)

I. Вишкіл рядового повстанця:

— Польова служба 86 год. — Зброєзнавство 36 — Впоряд 50 — Стрілецький вишкіл 30 — Піонерка і мінерка 31 — Внутрішня служба 33 — Теренознавство 16 — Санітарна служба 5 — Політичне виховання 72 Р а з о м: 359 год.