Феодалізм, його місце в історії. Історіографія проблеми

У середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині – в УІІ ст.Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник у результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).Феодальне суспільство характеризується такими ознаками:1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феоду;2. монополія феодала на землю;3. суперечності між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням;4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника.5. натуральний характер господарства;6. другорядна роль обміну;7. переважання ручної праці;8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання;9. рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента);10. наявність васально-сеньйоріальної системи;11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія;12. позаекономічний примус;13. умовний характер земельної власності14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина – селянином, син ремісника – ремісником.Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:– в ґенеза феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);– чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);– зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм “благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных странах”;– варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;– католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);– ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);– закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, нормандців.Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель, хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості. Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі королівства франків (V – IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасна Франція), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.У V – VШ ст. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство -­ основна виробнича ланка франкської общини. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам, померлого франка)передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася – продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади.У VШ – ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл (714-751) провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи – бенефіції – за умови виконання ними військової служби. Так склалось бенефіціальне –умовно-службове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен – основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку – сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянські наділи. Із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально-залежне селянство: серви (нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні галло-римські землевласники.Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на прохання. Угоди передбачали обов’язки сеньйорів щодо селян.Отже, в V – ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків витіснило феодальний маєток сеньйора – замкнуте натуральне господарство, власник якого мав усю повноту влади на своїй території.Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ – ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: – королівська, світська, церковна.З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом – на грошовий оброк (“комутація ренти”).У ХІV – ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові відносини. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами – оренда, винайм, орієнтовані на ринок.Основні риси феодалізму та його періодизаціяУ Західній Європі біля витоків феодалізму стояли дві соціальні системи: антична, рабовласницька і варварська та родоплемінна.Основними рисами феодалізму є:Натуральне господарствоНадання безпосередньому виробнику всіх засобів виробництва, в тому числі і земліОсосбиста залежність селянина від поміщика або неекономічний примус до праціНизький рівень розвитку техніки та технології виробництваФеодальний лад заснований на повній власності феодала на землю та частковій власності на селянина, який має власне господарство та сім’ю. Земля, що належала феодалу поділялася на панську запашку (частина землі, що оброблялася працею селян, продукти якої безпосередньо потрапляли в розпорядження феодала) та на селянські наділи (надавалися сімї селянина у спадкове користування і забезпечували феодальний маєток робочою силою, яка сама відтворювалась протягом багатьох поколінь).Періоди розвитку феодального суспільства1 Раннє середньовіччя (5 – 11 ст.) – період формування великого феодального землеволодіння та закріпачення феодалами селян. Низький рівень розвитку продуктивних сил. Деградація суспільного поділу праці. Панування натурального господарства та слабкість товарно-грошових зв’язків між окремими господарськими регіонами, занепад торгівлі ремісництва.2 Розвиненний феодалізм (11 – 15 ст.) – загальне зростання виробничих сил призвело до повторного виокремлення ремісництва із землеробства. Це обумовило розвиток ринкових контактів між регіонами Європи. Формування централізованих європейських держав завершилося.3 Період розкладу феодалізму / пізднє середньовіччя (15 – 17 ст.) – розвиток мануфактурної промисловості, успішний розвиток ремісництва, великі географічні відкриття, які призвели до світового поділу праці та виникнення світового ринку. Масове збідніння феодалів. Зародження капіталістичного ладу.Феодальну економіку характеризують такі ознаки:- панування великої земельної власності класу феодалів;- поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали в приватній власності основні засоби виробництва, худобу;- своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її держателямина різних умовах аж до права спадкового користування;- різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста і позе­мельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправністьселянства;- переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;- панування натурального господарства і відповідний характер держави;- низький у цілому рівень техніки та знань, ручне виробництво, що нада­вало особливого значення індивідуальним виробничим навикам.