Розділ 5. Міжнародна торгівля товарами

1. Суть, види та показники світової торгівлі

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнарод­них економічних відносин.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експор­ту) та ввезення (Імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залеж­но від їх походження і призначення входять:

1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених)у даній країні.

2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфаб­рикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем знаступним поверненням.

3. Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордо­ну, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, то­варних біржах тощо.

4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (навиставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також ви­везення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, вис­тавки, ярмарки тощо).

Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків. У обсяг імпорту входить:

1. Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2. Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних това­рів, раніше вивезених туди.

3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) дляперероблення у даній країні й вивезення за кордон.

4. Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмар­ки) товари.

5. Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, нале-' жать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послу­ги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та Інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та коопе­ративні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньо­му ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструк­туру — систему, яка може забезпечити просування товарів та по­слуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необ­хідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпро­дажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньо­економічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забез­печення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інший держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кре­дитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банків­ськими установами (не обов'язково спеціалізованими).

Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхово­го бізнесу.

Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, -серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та Імпорту, то­варна та географічна структура.

Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівнян­ня. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов'язаний достави­ти товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (Clf1 — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить то­вар і страхує його від ризиків.

За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і стра­хування вантажів.

Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одини­цях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимі­рювання (барелях, бушелях, мішках).

Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньо­торговельного товарообороту. Зовнішньоторговельний товарооборот країни — це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо) становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (пози­тивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від'ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне саль­до торгового балансу золотом або конвертованою валютою.

Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного товарообороту виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. ЦІ індекси відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів.

На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприк­лад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товаро­обігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростан­ня товарних цін.

Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торго­вельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділени­ми за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; краї­ни €С, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо — за організацій­ною ознакою.

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцін­ки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому вироб­
ництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів І послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індика-тором відкритості економіки у першому наближенні. Комплексні­шим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговель­ного обороту до ВВП/ВНП.

Структура експорту — це відношення або питома вага експортова­них товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціа­лізації.

Структура імпорту характеризує склад І відношення обсягів сиро­вини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характери­зують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому вироб­ництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом.

2. Динаміка та тенденції світової зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динаміч­ною. Це зумовлено значною мірою розвитком спеціалізації та ко­оперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами роз­витку "нових індустріальних країн".

Панівні позиції у світовій торгівлі займають розвинуті країни. На їх частку припадає 2/3 обсягу експорту і така ж частка імпорту. Відповідно на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою припадає близько 1/3 світових експорту та імпорту.

Найбільшими експортерами світу є Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, у міжнародній торгівлі відзначаються значні коливання, що зумовлено економіч­ними кризами, загостренням енергетичної кризи, нестачею сирови­ни та іншими проблемами. Так, у 1991 р. темпи зростання станови­ли 2,9 %, У 1992 р, — 5,2 %, у 1993 р. — 3,9 %, у 1994 р. — 9,2 %.

Стабільне та стійке зростання міжнародної торгівлі зумовлюється багатьма чинниками, основними з яких є:

а) розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтерна­
ціоналізація виробництва;

б) зростання торговельно-економічної інтеграції з формуванням
спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

в) лібералізація міжнародної торгівлі;

г) науково-технічна революція;

д) формування у країнах з перехідною економікою економічних
моделей, орієнтованих на зовнішній ринок.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилася на важли­ву сферу економіки будь-якої країни. Збільшується її вплив на світовий економічний розвиток.

Роль зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни зростає, не­зважаючи на те, що міжнародні торговельні зв'язки нестійкі. Внас­лідок цього в структурі товарообороту та в напрямках зовнішньо­торговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародній торгівлі суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В та­ких країнах, як Німеччина та Японія, частка готової продукції в експорті становить близько 90 %. Загалом у товарній структурі світового експорту понад 2/3 — це продукція обробної промисло­вості, причому її питома вага постійно зростає, а менш ніж 1/3 — сировина і продовольчі товари.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і об­ладнанням, продукцією електротехнічної промисловості.

В експорті дедалі більшого значення набуває наукомістка продук­ція. Це спричинило розширення торгівлі послугами. Темпи зрос­тання торгівлі послугами у 90-ті роки значно перевищили темпи зростання міжнародної торгівлі "видимими" товарами. Експорт — імпорт послуг стимулює міжнародну торгівлю товарами виробничо-Го характеру.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад ™ /о все­світньої торгівлі. Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягла 20 %. Економічно менш розвинуті країни намагаються постити свої позиції в світовій торгівлі, диверсифікуючи її. тобто одночасно розвиваючи багато Н напрямків та розширюючи асорти-

3. Типи зовнішньоторговельної політики держав

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

· політика вільної торгівлі;

· політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

· селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

· галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

· колективний — проводиться об´єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об´єднання;

• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.

Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами:

а) ратифіковано обома сторонами — Білорусь, Росія;

б) ратифіковано Україною — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменистан, Узбекистан;

в) не ратифіковано — Казахстан, Литва.

Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:

а) ратифіковано обома сторонами — Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;

б) ратифіковано Україною — Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, В´єтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія, Югославія;

в) не ратифіковано — Білорусь, Угорщина, Грузія, Об´єднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.

4. Економічні наслідки протекціоністської політики

Проведемо простий аналіз попиту та пропозиції для дослідження економічних наслідків введення захисних тарифів на який-не-будь товар X. Розглянемо три стадії моделі (рис. 1.3):

1)до початку торгівлі, коли товар продукується та споживається лише усередині країни;

2)за умови вільної торгівлі, коли імпорт товару з-за кордону нічим не обмежується;

3) після введення імпортного тарифу.

Рис. 1.3 Економічні наслідки введення протекціоністських (імпортних) мит

До початку торгівлі. Країна продукує та споживає товар X, у виробництві якого вона не має порівняльних переваг, у точці С. Лініями D_d та S_d показано внутрішні попит та пропозицію товару. За умови відсутності торгівлі внутрішня ціна та обсяги виробництва товару X відповідно становитимуть OP_d та OQ_r

За умови вільної торгівлі. Країна відкрита для світової торгівлі і тому інші країни, які мають порівняльні переваги у виробництві товару X та домінують на світовому ринку, починають продавати свої товари X у цій країні за світовою ціною OP_w, нижчою, ніж внутрішня ціна.

Оскільки світовий ринок може постачати у дану країну необмежену кількість товару X за ціною ОР, лінія пропозиції буде мати вигляд горизонтальної прямої S_d+w, яка покаже обсяг товару, доступний покупцям даної країни як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Попит дорівнює пропозиції в умовах вільної торгівлі у точці А, причому внутрішнє споживання становитиме OQ₅, внутрішнє виробництво — OQ_v а різниця між цими двома значеннями — QQ_b — це обсяг імпорту. Отже, в результаті імпорту внутрішня ціна товару впала з рівня OP_d до рівня ОР_ш, а місцеві виробники продають на Q₁Q₃ товару менше, ніж до початку торгівлі.

Після введення тарифу. Уряд для захисту національних виробників, які втрачають прибутки через наплив дешевих товарів з-за кордону, вводить імпортний тариф на кожну одиницю товару X, у розмірі PP. Цей крок призведе до зростання внутрішньої ціни з OP_w до ОР і буде мати цілу низку наслідків. Крива сукупної пропозиції переміщається догори на значення введеного тарифу (t) на рівень S_d+w+l. За нового рівня пропозиції внутрішній попит дорівнює сукупній (внутрішній та зовнішній) пропозиції у точці В, у якій під захистом імпортного тарифу внутрішнє виробництво збільшується на Q₁Q₂, а внутрішнє споживання зменшується на Q₄Q₅. Імпорт скорочується з Q₁Q₅ до Q₂Q₄. Отже, в результаті введення тарифу зменшилося внутрішнє виробництво товару X, що, своєю чергою, призвело до скорочення імпорту.

До введення імпортних тарифів споживчий надлишок, тобто вигода від придбання товарів за ціною P_w, дорівнював площі трикутника ADP_w, отже споживачі могли споживати товар у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупних внутрішньої та зовнішньої пропозиції і кривою внутрішнього попиту. Внаслідок того, що крива пропозиції S_d+w після оподаткування імпорту тарифом перемістилась догори на значення тарифу t, надлишок споживання обмежується лише трикутником BDP_w+t. Скорочення споживчого надлишку дорівнює заштрихованій ділянці (а + b + с + d). Це те, що втрачають покупці внаслідок зменшення споживчого надлишку, або чисті загальні втрати споживача від введення імпортного тарифу.

Ці втрати частково компенсуються за рахунок вигоди, яку отримують від введення мита держава та вітчизняні виробники товару X. Держава акумулює у державному бюджеті додаткові доходи, отримані внаслідок обкладання імпорту митом. Ці доходи розраховуються як добуток розміру імпорту країни після введення тарифу та розміру мита, і графічно зображуються прямокутником с на рис. 1.5.1. Ці доходи від мита, за суттю, є перерозподілом доходу від споживача до держави і не впливають на економічний добробут держави: вона виграє те, що втрачає споживач. Доходи переміщаються із приватного сектора у державний.

Вітчизняні виробники товару X, на яких мито не поширюється, реалізують свою продукцію за вищою ціною ОР_w+t. Оскільки ця ціна вища від світової ціни ОР_w+t, вітчизняні виробники піднімаються догори по кривій пропозиції S_d, збільшивши вітчизняне виробництво з OQ_l до OQ₂. Вони скористаються як вищою ціною, так і більшим обсягом продаж. Отже, вони отримають додатковий дохід, який розраховується як різниця між додатковим прибутком, що одержать виробники внаслідок введення імпортного тарифу, та додатковими витратами на виробництво додаткової кількості товару. Цей дохід має вигляд трапеції а на рис. 1.3

Втрати споживчого надлишку, які дорівнюють сумі площ трикутників (b + d), нічим не компенсуються і є чистими втратами держави.

Площа трикутника b показує додаткові витрати виробництва продукції X в обсягу (Q₂ – Q₁). Зі зростанням захисту внутрішнього ринку за допомогою тарифів усе більша кількість ресурсів, не призначених спеціально для виробництва товару X, використовується для його виробництва. Це призводить до вищих витрат виробництва порівняно з тими, які б мала країна, купуючи товар X за світовою ціною ОР_w в іноземного виробника. З рис. 1.5.1 зрозуміло, що затрати на збільшення внутрішнього виробництва товару X з OQ₁ до OQ₂ зростають вздовж кривої S_d з ОР_w до ОР_w+t за одиницю. Проте такого ж збільшення пропозиції можна досягти за рахунок поставки з-за кордону додаткової (Q₂ – Q₁) кількості товару вздовж кривої S_d+w заціною ОР_w за одиницю. Отже, втрати економіки зображені трикутником b. Площа трикутника d показує чисті втрати споживчого надлишку, зв´язані зі скороченням споживання з OQ₅ до OQ₄, оскільки вища ціна OP_w+l змусить покупців пересувати догори по кривій попиту D_d. Вітчизняні споживачі постраждають через введення мита: вони платитимуть на Р_wР_w+t більше за кожну одиницю товару X.

Крім того, постраждають іноземні виробники товару X, незважаючи на те, що продажна ціна на товар X стала вищою на P_wP_w+t. Ця різниця у ціні йде до державного бюджету країни-імпортера, а не іноземним виробникам. Світова ціна після встановлення мита і, отже, поштучний дохід іноземних виробників залишаються на рівні OP_w, а обсяг їх експорту скорочується з Q₁Q₅ до Q₂Q₄.

У цілому від введення імпортного мита отримують економічний ефект, що поділяють на дві групи:

5. Державне регулювання міжнародної торгівлі.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

• політика вільної торгівлі;

• політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

•селективний;

•галузевий;

•колективний;

•прикований.

Розрізняють економічні та неекономічні методи зовнішньоторговельної політики.

Економічні методи поділяються на тарифні й нетарифні (інші).

Тарифні методи застосовуються для державного регулювання імпорту. Вони є головним інструментом торгової політики держав; базуються на митних тарифах. Митні тарифи — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави.

Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів. Сьогодні найпоширенішим класифікатором товарів для торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (ухвалена в 1983 р. замість Брюссельської митної номенклатури, яка діяла з 1978 р. і є одним з її варіантів). Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему в 1988—1989 pp., Україна — з 01.01.91. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Мито — це обов'язковий грошовий збір, що отримує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій:

-захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністськемито);

-є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито);

-є засобом покращання умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом збору мита бувають:

• адвалорні — збираються з ціни товару (наприклад, 20 % від вартості);

• специфічні — збираються з ваги, обсягу або якої-небудь іншої характеристики товару (наприклад, 20 дол. США за тонну).

Інколи використовуються мита змішаного типу, коли товар одночасно обкладається адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20 % вартості, але не більше ніж 10 дол.СШАзатонну).
За об'єктом обкладання мита бувають:

•імпортні;
•експортні;
•транзитні.

За характером мита бувають:
•сезонні;
•антидемпінгові;
•компенсаційні.

За характером надходження розрізняють такі мита:

•автономні;
•конвенційні;
•преференційні.

За типами ставок існують мита:

• постійні — які не змінюються залежно від обставин;

• змінні — які можуть змінюватися в установлених органами
державної влади випадках, наприклад, зі зміною рівня світових цін.

За способом обчислення мита бувають:

•номінальні;
• ефективні.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. Якщо обсяг імпорту більший від деякої кількості, встановлюється підвищена ставка тарифу.

У нетарифних методах фінансові інструменти використовуються для державного регулювання експорту, приховані — для імпорту, а з кількісних: квотування — для імпорту; "добровільні" обмеження — для експорту, а ліцензування — для експорту та імпорту. Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належать до нетарифних обмежень.

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання торгового обороту встановленням кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

• квотування (контингентування);

• ліцензування;

• "добровільні" обмеження.

Квотування (контингентування) — це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період. Квоти бувають:

• за напрямом дії — експортні, імпортні;

• за охопленням — глобальні, індивідуальні.

Ліцензування передбачає видання імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну. Види ліцензій: генеральна, глобальна, автоматична.

Внутрішні податки і збори — це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а отже, і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, найсуттєвішими з яких є:

• субсидії;

• експортне кредитування;

• демпінг.

Субсидії — це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на:

• прямі;

• непрямі;

• внутрішні субсидії;

• експортні субсидії.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг — вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікав­лених фірм.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим — це режим економічних відносин між державами, за якого кожна зі сторін встановлює для іноземних фізичних та юридичних осіб такий самий режим, як і для своїх.