Основні етапи перебудови

Ø 1982 – 1985 рр. – «парад Генсеків» -період короткочасного перебування при владі Ю.Андропова та К.Черненко.

Ø Листопад 1982 р. – смерть генсека ЦК КПРС Л.І.Брежнєва.

Ø Листопад 1982 р. - Лютий 1984 р. – Генсек ЦК КПРС – Юрій Андропов.

Ø Лютий 1984 р. – Березень 1985 р. – Генсек ЦК КПРС – Костянтин Черненко.

Ø Березень 1985 р. – прихід до влади М.С.Горбачова, який почав процес «перебудови».

Ø Соціально-економічна криза вимагала докорінних змін в усіх сферах життя суспільства, які отримали назву «перебудова».

«Перебудова» – період в історії СРСР 1985 - 1991 рр., який характеризується курсом КПРС на виведення країни з гострої кризи та на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя.

Горбачов Михайло Сергійович

· Радянський партійний діяч; у 1970 р. став наймолодшим у країні першим секретарем крайкому партії, а через рік – членом ЦК КПРС; працював на посаді секретаря ЦК з питань сільського господарства; брав участь у роботі Політбюро ЦК КПРС із розв’язання важливих державних питань.

· З березня 1985 р. по серпень 1991 рр. – Генеральний секретар ЦК КПРС; під час спроби державного перевороту в серпні 1991 р. був усунутий від влади віце-президентом Г.Янаєвим та ізольований у Форосі; після відновлення законної влади повернувся на свою посаду, яку обіймав до розпаду СРСР у грудні 1991 р.; з березня 1990 р. по грудень 1991 р. – перший і останній президент СРСР.

· З діяльністю М. Горбачова на посту глави держави пов’язані спроби реформування і демократизації в СРСР - «перебудова», яка закінчилася разом із розпадом Радянського Союзу; політика М. Горбачова досі отримує неоднозначні оцінки.

· 3 ім’ям М. Горбачова пов’язане припинення «холодної війни»; 15 жовтня 1990 р. він був удостоєний Нобелівської премії миру на знак визнання його визначної ролі в мирному процесі.

Ø Спочатку термін «перебудова» означав лише поліпшення управління господарським механізмом, тобто використовувався у вузькому розумінні; згодом, цей термін став наповнюватись новим змістом означаючи: оновлення; модернізацію всіх сфер життя; очищення соціалізму від негативних нашарувань минулого; надання соціалізму гуманного, привабливого для народу вигляду.

Ø «Перебудова» повинна була охопити основні сфери життя суспільства:

· економіку (перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання);

· внутрішню політику (демократизація суспільного життя);

· зовнішню політику (припинення «холодної війни»);

· соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей);

· ідеологію (ліквідація цензури, гласність).

Етапи перебудови:

І етап (1985 – 1988 рр.) – період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови.

Ø Квітень 1985 р. – квітневий пленум ЦК КПРС, який прийняв програму прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Політика прискорення – це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТР, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток машинобудування, спробу вирішити традиційні соціальні проблеми – житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку тощо.

Ø Політика «прискорення» була утопічною за своєю сутністю і нічим не обґрунтована; вона передбачала: без суттєвих змін у системі виробничих відносин, форм власності й політичного устрою, до 2000 р. здійснити потужний економічний ривок і розв’язати традиційні соціальні проблеми радянського суспільства: продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного попиту, ліквідацію черг і дефіциту.

Реалізація політики прискорення:

· Чіткого плану здійснення прискорення не було; новаторські починання не доводилися до кінця.

· Червень 1985 р. – Всесоюзна нарада з питань науково-технічного прогресу; ЦК КПУ прийняв постанову про заходи щодо прискорення науково-технічного прогресу.

· Серпень 1985 р. – спільна постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР про широке впровадження нових методів господарювання і посилення їх впливу на прискорення науково-технічного прогресу.

· Листопад 1985 р. – у Києві відбувся всесоюзний семінар з вивчення досвіду роботи, яка проводилася в Україні щодо ресурсозбереження і поліпшення матеріаломісткості виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

· Травень 1986 р. – постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами».

Ø Горбачовське «прискорення» не могло дати відчутного результату без глибоких якісних змін у системі виробничих відносин, без розкріпачення особистої ініціативи виробника, без перебудови економіки на ринкових засадах.

Ø Червень 1987 р. – реформа М. Рижкова та Л. Абалкіна,суть якої полягала у запровадженні принципу трьох «С» – самостійність, самоокупність, самофінансування.

Ø Були ухвалені «Закон про державне підприємство (об’єднання)», «Закон про кооперацію» та ін.;

Ø Перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської номенклатури; при владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу адміністративно-командним методам керівництва; курс не змінився і при його наступникові В. Івашку;

Ø Початок політичних реформ: лібералізація, відміна цензури, реабілітація політв’язнів тощо.

Ø У результаті, запропоновані економічні реформи виявилися утопічними й непослідовними, проводилися невпевнено і зазнали провалу; замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку розпочалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбулось зростання інфляції.

Ø На основі прискорених перетворень в економіці планувалося також вирішити соціальні проблеми:

· Червень 1985 р. – Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками»; щороку бюджет УРСР через антиалкогольну кампанію недоотримував близько 10 млрд. крб.; в Україні було вирубано 60 тис. га виноградників, закрито виноробні виробництва; алкоголізм подолано не було, проте збільшилось самогоноваріння, спекуляція горілчаними виробами, поширення наркоманії і токсикоманії.

· Квітень 1986 р. – Постанова ЦК КПРС «Про основні напрямки розв’язання житлової проблеми» - до 2000 р. кожна сім’я мала отримати окрему квартиру чи будинок; необхідного економічного обґрунтування ця постанова не мала.

· 1986 р. – прийнято «Комплексну програму виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986 – 2000 рр.»; передбачалося забезпечити предметами повсякденного вжитку і послугами всіх жителів країни, ліквідацію дефіцитів і черг.

Ø У лютому 1986 р. – відбувся XXVII з’їзд КПРС; з’їзд прийняв нову редакцію Програми партії, з якої було вилучено завдання побудови основ комунізму до 1980 р. і проголошено курс на вдосконалення соціалізму.

· Прийнято постанову «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986 – 1990 рр. і на період до 2000 року».

· Підтверджено курс на прискорення.

· Ставилося завдання за три п’ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади.

· Передбачалося забезпечити подвоєння національного доходу завдяки підвищенню у 2,3 – 2,5 рази продуктивності праці.

· Прийнято програму вирішення житлової проблеми до 2000 р.

Ø Січень 1987 р. – Пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику»:

· Партія вперше визнала свою відповідальність за деформації в суспільстві.

· На перший план було висунуто завдання демократизації суспільного життя.

· Було вироблено програму кадрової політики в умовах «перебудови».

· Започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами; було вирішено узаконити практику формування адміністрації на конкурсній основі; з 1986 р. до початку 1988 р. в республіці за таким принципом було обрано 2 тис. директорів і 88 тис. керівників середньої ланки.

Зміни в партійно-державному керівництві республіки:

Ø Січень – березень 1987 р. звільнено з посад за «послаблення керівництва» обласними парторганізаціями і «допущені в роботі недоліки» перших секретарів Ворошиловградського, Дніпропетровського і Львівського обкомів партії.

Ø З’явилася практика виборів партійних керівників таємним голосуванням із кількох кандидатур на альтернативній основі.

Ø Липень 1987 р. – за власним бажанням у зв’язку з погіршенням стану здоров’я з посади голови Ради міністрів України звільнено О.П. Ляшка; керівником уряду республіки став голова Держплану УРСР В. А. Масол.

Ø Крім голови Ради міністрів було замінено 5 його заступників, 7 міністрів, 6 голів держкомітетів.

II етап (1988 – 1991 рр.) – період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки.

Ø Поступово центральне керівництво почало розуміти, що економічні реформи повинні проводитися паралельно, нехай з обмеженими, але політичними перетвореннями, з лібералізацією політичного режиму.

Ø Червень 1988 р. – XIX партійна конференція, на якій було ухвалено рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність.

Гласність – політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

Досягнення політики «гласності»:

· Ліквідація «білих плям» в історії СРСР; оприлюднення інформації про події, що раніше свідомо приховувалися;

· Поява ідейного плюралізму, розмаїтості думок;

· Реабілітація безневинно засуджених у 30-50-ті рр. політичних діячів і діячів культури;

· Значне пом’якшення цензури в засобах масової інформації;

· Ліквідація спецсховищ у бібліотеках;

· Масовий прокат кінофільмів, що десятиліттями лежали на полицях за ідеологічними мотивами;

· Публікації творів радянських та зарубіжних авторів, розповсюдження яких раніше заборонялося;

· Поява незалежних газет і журналів;

· Падіння «залізної завіси» і можливість діалогу з країнами Заходу; демократизація всього громадського життя в країні.

· Проведення перших демократичних виборів на альтернативній основі до Верховної Ради УРСР (1990 р.);

· Погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід підприємств України на бартер – натуральний обмін, низька продуктивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13 % тощо);

· Неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою республіки;

· Прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки (червень 1990 р.), яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.

Ø У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції; розбалансованості економіки.