Перебудова» та розвал СРСР

У листопаді 1982 р. помер генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Цю посаду обійняв Юрій Андропов (1982-1984), який ставку зробив на зміцнення дисципліни, підвищення продуктивності праці, боротьбу з корупцією У лютому 1984 р. Ю. Андропов помер, а його посаду обійняв Устим Черненко, який березні 1985 р. помер. У березні 1985 на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М. С. Горбачова (1985-1991).

Керівництво держави розуміло, що СРСР відстає від країн Заходу у питаннях науково-технічного прогресу та за рівнем життя населення СРСР. Це могло спровокувати стихійний соціальний вибух. Тому керівництво розпочинає реформи, які отримали назву «Перебудова».

«Перебудова» - курс партійного керівництва СРСР на оздоровлення суспільно-політичного та економічного життя. Включала в себе економічну складову – запровадження НТП, суспільну – гласність та демократизація суспільства, зовнішньополітичну – припинення «холодної війни» і вивід військ з Афганістану (15 травня 1988 р. - 15 лютого 1989 р.), соціальну – покращення життя громадян.

Перебудова проходила у 2 етапи: Перший етап (1985-1988рр.) – економічні реформи для прискорення розвитку СРСР; Другий етап (1988-1991рр.) – політичні перетворення які призвели до розвалу СРСР.

Перебудова відбувались під гаслами: 1. «Гласність!» - відкрити людям усе, що раніше від них приховувалося, і визнати кризу всієї системи; 2. «Прискорення!» -підвищення темпів економічного і суспільного розвитку; 3. «Перебудова!» - реформування радянського суспільства та переході влади від партійного апарату до державних органів, які мали обиратися парламентським шляхом.

Економічні реформи передбачали прискорення науково-технічного прогресу та форсування соціально-економічного розвитку країни. XXVII з'їзді КПРС поставив завдання: за три п'ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади, за рахунок підвищення в 2,3-2,5 рази продуктивності праці. Підприємства мали дотримуватись принципу трьох «С» - самостійність, самоокупність, самофінансування. Із 1987 р., було впроваджено державне приймання готової продукції, яка виявила серйозні вади в якості виробів, що їх випускала промисловість.

У 1985 р. влада розпочала боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками через що були вирубані під корінь десятки тисяч гектарів виноградників. Також проголосили заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими прибутками. Найчастіше переслідували тих, хто вирощував на присадибній ділянці і продавав свіжу городину, власноруч виготовлені предмети господарського вжитку, надавав різні послуги.

Половинчасті та непродумані реформи вносили дезорганізацію в командно-централізовану і по-своєму логічну систему управління економікою. Шість років перебудови в Радянському Союзі практично не дали позитивних результатів в економіці. Безсистемна структурна перебудова призводила до незворотного розвалу народного господарства. За 1988 - 1989 рр. істотно зменшились обсяги сільськогосподарського виробництва. У 1989 р. приріст промислового виробництва дорівнював нулю. Економічна ситуація дедалі більше виходила з-під контролю центральних відомств, партійних верхів. У 1990 р. в СРСР вперше за багато років зменшився обсяг суспільного виробництва. Вперше за повоєнні роки національний дохід України знизився на 1,5 %. Економіка СРСР швидко розвалювалась.

Економіка України. Економічні проблеми 30-60-хрр. (надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, штучні «моря» на Дніпрі) доповнилися в 70-80-ті роки побудовою мережі атомних електростанцій біля великих міст. На Україну, яка займала менше 3% території СРСР, припадало майже 25% всіх шкідливих виробництв. Зношеність основних фондів підприємств України досягла 60%. Морально застарівав верстатний парк. Близько 80% загального обсягу промислового виробництва не мало на території республіки завершеного технологічного циклу.

Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. Аварія призвела до забруднення біосфери через викид 200 тон радіоактивного матеріалу, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України становили в 1988-1990 р. понад 20 млрд крб.

Невдале реформування економіки призвело до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів. Страйк розпочався 15 липня 1989 р. на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкувало вже 193 шахти.

Становище з промисловими і продовольчими товарами у республіці погіршувалося. Дефіцит державного бюджету у 1991 р. був величезний - 40 млрд. крб. замість очікуваних 4 млрд. крб. Рівень життя населення швидко падав. Грошей девальвувалася, виникли черги за макаронними виробами, крупами, милом, цукром, процвітав «чорний ринок». В 1989-1990 рр. надзвичайного поширення набувають натуральні, або, як їх стали називати, бартерні обміни.

Розгортання національно-визвольного руху. Крах командної економіки призвів до падіння життєвого рівня населення України та став каталізатором його суспільної активності. Виявом політичної активності населення і розгортання національно-визвольного руху українського народу стали численні мітинги та інші масові акції. «Мітингова демократія» стала реальною силою.

У республіці набули поширення «самвидавські» газети і журнали. В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відновив видання «Українського вісника». Виникають неформальні громадські об'єднання, зокрема Український культурологічний клуб (УКК, Київ, 1987), «Товариство Лева» (Львів, 1987), «Меморіал» (1989), відновила роботу Українська гельсінська спілка (УГС, 1988) на чолі з Л. Лук'яненком. У лютому 1989 р. в Києві відбулась установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка.

Важливим кроком до об'єднання національно свідомих сил стало створення всеукраїнської організації - Народного Руху України (НРУ) за перебудову, яке відбулось у Києві 8-10 вересня 1989 р. Головою Руху обрано поета І. Драча. Метою Руху проголошувалась побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства, створення суверенної Української держави.

Верховна Рада УРСР у жовтні 1989 р. прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом закріплювався державний статус української мови та гарантувалась рівноправність мов усіх народів, що проживали на теренах України. Відповідно до Закону впродовж наступних п'яти років українська мова повинна була змінити російську в діяльності державних установ.

У грудні 1989 р. розпочався процес легалізації греко-католицької церкви, яку очолював єпископ Мирослав-Іван кардинал Любачівський. У 1990 р. було створено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) під керівництвом патріарха Мстислава (Скрипника). У січні 1990 р. Український екзархат Московського патріархату отримав назву Українська православна церква (УПЦ-МП), під керівництвом митрополита Філарета (Денисенка).

Багатопартійність. На відміну від Москви в Україні панував застій, який пов'язували з ім'ям першого секретаря ЦК Компартії республіки В. Щербицького. Лише 28 вересня 1989 р. увільнено В. Щербицького та обрано В. Івашка.

У лютому 1990 р. пленум ЦК КПРС на вимогу З'їзду народних депутатів погодився виключити з Конституції СРСР статтю 6, що закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві. Отже, партія визнавала політичний плюралізм і багатопартійність як необхідну передумову нормального суспільного розвитку.

Розпочалось формування в республіці багатопартійної системи. Залежно від ставлення до суспільно-економічної системи наявні партії та організації поділялися на праві, центристські і ліві. Залежно від їхнього ставлення до державного статусу України партії поділялись на самостійницькі (обстоювали ідею повної самостійності України), конфедералістичні (виступали за державний суверенітет України і укладення воєнно-політичного союзу з державами, які виникнуть після розпаду СРСР), федералістичні (декларували прагнення бачити Україну у складі «оновленої» радянської федерації). Отже, на початок 1991 р. в Україні, окрім КПУ, нараховувалось 13 партій, куди входило близько 30 тис. чоловік.

Здобуття незалежності України. У березні 1990 р. відбулися два тури виборів до Верховної Ради УРСР. Опозиційні КПУ сили - Рух, УГС, «Меморіал», Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка для координації дій на виборах утворили Демократичний блок у Харкові. Перемогу у Верховній Раді здобули представники Компартії України (група 239 на чолі з О. Морозом). Представники Демократичного блоку утворили опозицію під назвою Народна Рада (125), яку очолив академік І. Юхновський. Головою Верховної Ради Української РСР було обрано першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка.

21 січня 1990 р. між Києвом і Львовом був утворений «живий ланцюг» - 500 кілометровий із 300 тис. чол. - «Українська Хвиля» в честь святкування 71-шої річниці від дня проголошення 22 січня 1919 р. Акту з'єднання (злуки) УНР і ЗУНР, як ідея непорушності України.

У липні Головою Верховної Ради України замість В. Івашко став Л. Кравчук. 16 липня 1990 р. поіменним голосуванням Верховна Рада Української РСР прийняла історичного значення документ - Декларацію про державний суверенітет України. Державний суверенітет України Декларація характеризувала як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

3 серпня 1990 р. ВР прийняла Закон УРСР про економічну самостійність України. Закон проголошував принцип «власності народу республіки на її національне багатство і національний доход». Восени 1990р. було запроваджено продажу продовольчих і промислових товарів в УРСР за картками споживача з купонами.

У жовтні 1990 р., розпочались протести і голодування студентів («революція на граніті») з вимогам відставки Голови Ради Міністрів УРСР В. Масола та відмова УРСР від підписання союзного договору. В. Масол був відправлений у відставку і новим головою уряду став міністр економіки В. Фокін.

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України - скасовувала ст. 6 про керівну роль Комуністичної партії; закріплювались основи діяльності різних політичних партій в Україні. Велике значення мала ст. 71, яка голосила верховенство законів республіки на її території. 5 липня 1991р. Верховна Рада України прийняла Закон УРСР про заснування поста Президента Української РСР як голови держави і виконавчої влади.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. політичні пристрасті почалися довкола доцільності підписання нового союзного договору та розбудови СРСР. «Сильний центр - сильні республіки», - так М. Горбачов сформулював національно-державний устрій майбутньої «оновленої федерації. Проект нового союзного договору М. Горбачов виніс на Всесоюзний референдум 17 березня 1991р. Водночас проводився республіканський референдум.

За Україну у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України проголосувало 80,2 % громадян, які брали участь в опитуванні. За СРСР як оновлену федерацію суверенних республік висловилося 70,5 % виборців. Також у західноукраїнських областях проводився третій референдум із запитанням щодо створення незалежної України, яке 88% схвалили.

Партійне керівництво СРСР спробувало силоміць повернути країну до старих порядків. Державний переворот 19-21 серпня 1991 р. очолили віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністри оборони і внутрішніх справ Д. Язов, Б. Пуго та ін. Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, ГКЧП) заявив про намір відновити в СРСР порядок і не допустити розпаду Радянського Союзу. Призупинялася діяльність політичних партій, заборонялися мітинги, демонстрації, запроваджено надзвичайний стан. Проте змовники зіткнулися з рішучою протидією керівництва РСФСР на чолі з Президентом Б. Єльциним.

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ - Акт проголошення незалежності України, який урочисто проголосив незалежність України та створення самостійної української держави - України. У постанові Верховної Ради «Про проголошення незалежності України» було вирішено 1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Відповідно до даного Акта Верховна Рада прийняла Постанову «Про військові формування на Україні», якою підпорядкувала собі усі війська, дислоковані на території республіки.

Президія Верховної Ради України 31 серпня 1991р. прийняла Указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». У лютому 1991 р. Верховна Рада УРСР відновила Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку.

Референдум 1 грудня 1991 р. на 90,32% підтвердив Акт проголошення незалежності України. Президентом України обрали Л. Кравчука (61,6% виборців). Головою Верховної Ради став І. Плющ.

7-8 грудня 1991р. в Біловезькій Пущі неподалік від Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С.Шушкевич і Президент Росії Б.Єльцин констатували розпад Радянського Союзу і підписали угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті декларація про утворення СНД була підписана керівниками Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану і України.

Література:

1. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX-XX ст. К., 1996.

2. Історія України XX ст.: Курс лекцій К., 1992

3. Історія України: нове бачення/ За ред.. В. А. Смолія. К., 2000.

4. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Львів, 1993

5. Кучер В. ОУН-УПА в боротьбі за незалежність України. К., 199715.

6. Мороз В. Україна в двадцятому столітті. –Тернопіль, 1992.