Цілеспрямована корекція розладів кислотно-основного стану та водно-електролітного обміну

7. Лікування гіпертермічного синдрому (у разі необхідності) - (парацетамол 10-15 мг/кг, ібупрофен 5-10 мг/кг через рот, метамізол натрію 50% в/в 0,1 мл/рік життя, фізичні методи охолодження).

8. Кортикостероїди призначаються при наявності чи підозрі на гостру недостаність наднирників та/або рефрактерності до симпатоміметиків (ІТШ).

Препаратом вибору при МІ є гідрокортизон. Можливе застосування преднізолону. Препарати вводяться кожні 6 годин. - глюкокортикостероїди (преднізолон, гідрокортизон) Розрахунок дози здійснюється за преднізолоном внутрішньовенно в дозі 10 мг/кг у вигляді добової інфузії або фракційно Ефективність великих доз кортикостероїдів при МІ не має наукового обгрунтування та не рекомендується.

Кортикостероїди призначаються в якості ад’ювантної терапії гнійного менінгіту. Препарат вибору – дексаметазон 0,15 мг/кг х 4 – 6 раз на добу протягом 2 -4 діб.

9. Протисудомна терапія ((діазепам 0,3-0,5мг/кг але не більше 10 мг на одне введення, натрію оксибутират 50-100мг/кг, фенітоїн в дозі 15-20мг/кг на протязі однієї години).

10.Лікування ДВЗ-синдрому (кріоплазма, гепарин). Терапія ДВЗ–синдрому припускає призначення гепарину в дозі 50-200 од/кг маси тіла на добу, під контролем показників коагулограми (оптимальним є постійна внутрішньовенна інфузія за допомогою інфузоматів). При наявності гіперкоагуляції застосовується дозування до 150-200 од/кг маси тіла гепарину, що в поєднанні з інфузійною, антибактеріальною й антиагрегантною терапією сприяє швидкій нормалізації показників коагулограми. Критерієм ефективності гепаринотерапії є подовження часу згортання й АЧТВ у 2-3 рази від вихідного показника. При розвитку перехідної і гіпокоагуляційної фаз ДВЗ–синдрому застосовують свіжозаморожену одногрупну плазму в дозі 10-20 мл/кг маси тіла. Вона вводиться внутрішньовенно у вигляді швидкої, струминної інфузії у поєднанні з гепарином у дозі 25-50 од/кг маси тіла. При необхідності плазма вводиться повторно. Критерієм ефективності такої терапії є підвищення рівня фібриногену до 1,5-2 г/л, підвищення протромбінового індексу понад 60%, припинення кровоточивості із слизових оболонок, із місць ін'єкцій.

При розвитку фази гіпокоагуляції та фібринолізу застосовують інгібітори протеаз: контрикал в дозі 1000 од/кг, трасилол, гордокс в еквівалентних дозах.

Підготувала доцент, к. мед. н. Станіславчук Л.М.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВЕДЕННЯ ХВОРИХ