Серпня - Спаса

Дев'ятнадцятого серпня є свято Преображення Господнього, або Спаса. Це народне свято східних слов'ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм святять груші, яблука, мед і об­жинкові вінки або жмут колосся жита й пше­ниці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про за­пас!»

Зі святом Спаса пов'язані різні обжинкові обряди: святять у церкві обжинкові вінки, на ниві ставлять «Спасову бороду» — останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має також назву Велесової, або Дідової Бороди. До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому — ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс — «щоб не випадало з голови волосся».

На Спас поминають померлих. За народньою мітологією, це третій виступ мер­ців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса. Наш народ вірить, що предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи... Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям як родинним богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску, кришили хліб, виливали медовий напій.

Напередодні Другого Спаса подекуди збереглося таємниче заклинання Житника - духа ниви, щоб земля була родючою. На Яблучний Спас також побутували обряди з водою: свяченою водою окроплювали зорану під озимі землю.

Обрядовою їжею на цей день є "шулики": замішують пісного коржа на соді й випікають його в печі. Готовий корж ламають на шматки та вимішують в макітрі з перетертим маком і свіжовикачаним медом. Святковою стравою на Спаса були печені яблука. Верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням, клали туди мед або цукор і запікали в печі. Готують пирогий штруделі з яблучною начинкою. Їдять їх із узваром або грушівником — киселем зі свіжих груш.

Перед Спасом є два тижні посту — «Спасів­ка». Існує легенда, що спасівка — це є продов­ження Великого посту. Бог призначив для Ве­ликого посту дев'ять тижнів, а святі отці поча­ли просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів навесні перед Великоднем і два тиж­ні вкінці літа перед Спасом. Ось чому за народ­нім віруванням у спасівку треба так само по­стити, як і у Великий піст.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Приносили жертви воді, вогню,волхвам, кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, сотами тощо.

В Україні прийнято також плести ритуальні віночки. Один із таких віночків – вінок Спаса – плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив'язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Розповідають таку легенду:

"Йшов Спас до Сонця – Ярила – і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало: "Я тобі дам промінчик мудрості і здоров'я. але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові)". Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю. А Сонце вручає вій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки. Яблука. Сливочки…"

Одягали той віночок дитині з трьох років. На Спаса. Як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»

Народні прикмети:

o Прийшов Спас - бери рукавиці про запас.

o Минув Спас - держи кожух про запас.

o До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.

o Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами.

o Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь.

o Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде.

o Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно - січень морозяний.

o Якщо антонівка вродила - наступного року хліб уродить.

o Пройшов Спас - пішло літо від нас.

28 серпня - "Перша Пречиста"

Двадцять восьмого серпня є свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, "Перша Пречиста". Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.

Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три "Пречисті", що про них у народі кажуть так: " Перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, а третя снігом покриває". Тож в період "Першої Пречисти" відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: "Прийшла Перша Пречиста - дівка стає речиста" - починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки "зимові" сорти яблук та деякі груш. Збираючи садовину, дівчата співали:

Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас ішов, мішок знайшов.
"Спасику-батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити у твій садочок".

Народні прикмети:

o Початок молодого бабиного літа.

o Якщо погода молодого бабиного літа (з 28 серпня до 11 вересня) гарна, то старе бабине літо (13 - 21 вересня) буде негожим.

o Яка перша Пречиста - така й осінь.

o Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

11 вересня - "Головосіка"

Одинадцятого вересня за церковним календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка.

В Євангелії від Марка детально розповідається про страшну мученицьку смерть Івана Предтечі – попередника Ісуса Христа. Цар Ірод, тодішній правитель Галілеї, одружився з дружиною свого брата Пилипа. Іван Предтеча відверто говорив йому, що він здійснив ганебний вчинок. Ці докори не дуже подобалися Іроду, а тим більше Іродіаді, колишній дружині Пилипа, яка хотіла вбити Іоана. І ось врешті така нагода з’явилася. У день народження Ірода запросили багато гостей, вони співали й танцювали. Особливо захопив царя танець дочки Іродіади, тож за це він пообіцяв їй все, що вона попросить. Дівчина, порадившись з матір’ю, попросила у царя голову Івана Хрестителя на блюді. Ірод не відмовив.

Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого.

У народі кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров». На Усічення не можна їсти круглі фрукти та овочі: яблука, капусту, картоплю (їхня форма нагадує відрубану голову Предтечі), а також червоні помідори, кавуни, бо вони нагадують кров святого. Відтак не можна їсти й будь-що на блюді – на ньому лежала голова Івана Предтечі. Цього дня не варилиборщу, це був єдиний день, коли гріх їсти борщ. Картоплю варили в "мундирах", гарбузи пекли, хліб відламували руками. Їли тільки пісні страви або й зовсім не їли.

У деяких регіонах України це свято називали: Іван Пісний. Але найбільш поширеною назвою була Головосіка. Цього дня заборонялося співати й танцювати. Бо саме за допомогою пісень і танців Іродіада домоглася страти Хрестителя. Цього дня кожен намагався побувати в церкві, а ті, хто мучився головними болями, просили зцілення.

На Чернігівщині на Головосіка вранці всім мужчинам, насамперед дітям, потрібно було мити голови і гладенько їх причесати. Одруженим чоловікам та жінкам взагалі заборонялося їсти. Чоловіки не стриглися, не голилися, і навіть не бралися за голову, остерігалися дивитися в дзверкало і доторкатися до всього круглого.

За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Звідси й приповідка: «Загримів Головосік – тепла прибавить рік».

Цього дня у лісі збирали лікарські коріння. На Поліссі також збирали останній цвіт святоянівського зілля (звіробою звичайного), заливали його горілкою й тримали, як найкращі ліки, протягом всього року.

Поліщуки на Головосіка збиралися на полювання вовків.

Народні прикмети:

o Як чути грім, то має бути тривала й тепла осінь.

o Ранній відліт журавлів - на ранню весну.

o Журавлі на південь полетіли - рання зима буде.

14 вересня - "Семена"

Чотирнадцятого вересня — свято Преподобного Симеона Стовпника та його матері Марфи, народний варіант назви — день Семена.

Симеон Стовпник (ІV-V століття) до вісімнадцяти років був чабаном у своїх родичів. Згодом він таємно втік до монастиря. Ця визначна в історії церкви людина провела вісімдесят років, дотримуючись вимог аскетизму, дивуючи всіх умінням читати чужі думки та відданістю Богові. Започаткував новий вид подвижництва — стовпництво. А справа в тому, що якось замкнувся у стовпі заввишки чотири метри та жив у цьому стовпі майже п'ятдесят років, віддаючи весь свій час молитвам та пророцтвам.

За козацьких часів у цей день хлопців уперше «садовили на коні», проводили пострижини — це важлива подія в житті молодого вояка. Цей звичай походив ще від княжих часів, коли молодих княжичів цього дня садовили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, де пострижини виконував сам єпископ.

В ніч на Семена колись відбувалося ще базарне київське свято — "Весілля свічки", або "Свято свічки", з лялькою на людську подобу. Це свято було своєрідним карнавалом вогнів на київських базарах.

У день Семена закінчується "Вулиця" і починаються вечорниці. Ще напередодні хлопці наймають для вечорниць хату на весь осінньо-зимовий період. Цього дня починаються молодіжні осінні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музик. На Семенів день відбувається обряд посвяти в парубоцтво, коли ще зовсім молодих хлопців приймають до хлопчачої ватаги.

Колись від цього дня ткачі починали ткати килими. Бралися за роботу й інші сільські майстри: столярі,стельмахи, ковалі. Ввечері цього дня майстри збиралися в шинок і "засиджували вечір" з горілкою. Такі "засиджени" відбувалися цілий тиждень: від Семена до Другої Пречистої.

Семенів день — то день відльоту ластівок та покарання горобців. Святий Семен вважається покровителем птахів, саме йому вони звітують у своїх добрих або злих вчинках. Ластівки у народній уяві - то посланники неба та провісники весни; хто зруйнує гніздо ластівки, у того на обличчі віспа буде. Горобці ж, навпаки, прокляті птахи, бо коли розпинали Христа, то вони кричали "Жив! Жив!", повідомляючи катам, що він іще не помер. Отож і дістається на Семенів день горобцям по заслугах. Існує стародавнє повір'я, що цього дня злітаються в очерет горобці, а чорти там їх міряють на мірки: все, що в мірці, належить чортові, а поза міркою — людині. Тому, мовляв, після Семена горобців у містах і селах меншає.

Саме від Семена люди починають копати картоплю. В полі розкладають вогнище, печуть нову картоплю, їдять і гріють руки - "щоб не мерзли взимку".

За старим стилем Семенів день - то день початку осені, а в давні часи день початку року.

Від цього дня починається "нове бабине літо", яке закінчується 21 вересня.

Прислів'я і приказки:

o Любив на Семена мед-пиво пити - не лінуйся і робити.

Народні прикмети:

o На Семена ясно - осінь буде погожою і теплою.

o На Семенів день вітер із півдня - буде зима тепла.

o Якщо гуси відлітають на Семена - чекай ранньої зими.

o На Семена багато павутини - осінь буде довга та ясна.

o День на Семена був з болотом - осінь буде дощова; ясним - осінь буде з доброю погодою.

21 вересня - "Друга Пречиста"

Двадцять першого вересня відзначають свято Різдва Пресвятої Богородиці, або у народі "Другої Пречисти". Це свято ще називають “осениною” – адже цього дня за народним календарем настає осінь.

За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку “польним духам”, тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.

Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.

Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу.

Різдво Пресвятої Богородиці відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печенючи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці,вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.

На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.

Також з цього дня (а деінде з Семена) вже можна було засилати сватів до дівчат. “Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста”. Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.

Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.

Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.

Прислів'я і приказки про Другу Пречисту:

o Прийшла Перша Пречиста – одягла природа намисто, прийшла Друга Пречиста – взяла комара нечиста, прийшла Третя Пречиста – стала діброва безлиста.

o Прийшла Пречиста – на дереві чисто, а прийде Покрова – на дереві голо.

o Пречиста – картопля чиста.

o Перша Пречиста жито засіває, а друга – дощем поливає.

27 вересня - "Здвиження"

Двадцять сьомого вересня відзначаємо свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, "Здвиження".

Це одне з головних свят у східній християнській традиції. Походить воно з першої половини IV століття, коли у Єрусалимі було знайдено хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити все про життя й діяння Ісуса Христа. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господень. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера, де складали жертвоприношення.

Хрест Господень знайшли 325 чи 326 року за часів святого рівноапостольного Костянтина Великого — першого імператора, який став християнином та легалізував християнську церкву в Римській імперії. Як повідомляють церковні історики IV століття, мати Костянтина свята рівноапостольна Олена на прохання сина поїхала до Єрусалиму, щоби знайти місця, пов’язані з подіями земного життя Ісуса Христа, а також відшукати хрест, чудесне видіння якого стало для Костянтина знаком перемоги над супротивником. Тривалий час її пошуки не мали успіху. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери.

Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господень, хрест, на якому було розп'ято Спасителя, та чотири гвіздки, якими начебто було прибито Сина Божого до хреста. За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести й дощечку з написом, зробленим за наказом Понтія Пілата. Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп'ято Ісуса Христа, тому почав накладати по черзі кожен хрест на покійного. Коли на людину було покладено хрест Господній, мрець ожив.

Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії.

У народі це свято називають значно коротше — Здвиженням. "На Здвиження земля движиться ближче до зими", а тому від цього часу настають холодні дні й птахи відлітають до вирію. Вирій, за народними уявленнями, - це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птахи і змії. Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею вирію: "У неї золотий ключ від тієї країни". Також не можна ходити сьогодні до лісу, оскільки до вирію не тільки летять птахи, але й повзуть змії, тому прогулянка може бути небезпечною.

У цей день в Україні у кафедральних соборах здійснюють обряд воздвиження хреста. Прикрашений квітами або кольоровими стрічками хрест високо підіймають та опускають до землі.

Народні прикмети:

o Птахи дружно відлетіли у вирій - чекати суворої зими.

o Журавлі полетять на Микити (28 вересня) - Покрова (14 жовтня) буде морозна; коли не полетять - зима настане пізніше.

o Павутиння стелиться повсюдно - до тепла; мало павутиння - на суху осінь.

o Осіння павутина - на ясну і погідливу погоду.

o Добре вродив щавель - на теплу зиму.

o Гуси летять високо - осінь буде тривалою.

o Гуси свійські тримають дзьоби в пір'ї - перед заморозками.

o Сире літо, а тепла осінь - довгою буде зима.

o Бабине літо непогідне - осінь суха.

o Дощ уранці, що бабині танці; дощ в обід - запрягай, додому їдь!