Бесіда про втілення Сина Божого

Святитель Сильвестр (IV ст.) у бесіді з юдеями про віру каже: "Бог, привівши усе в буття, коли створив людину і побачив її схильність до всякого зла, не зневажив гинучої справи рук Своїх, а бла-гозволив, щоб Син Його, перебуваючи нероздільно з Ним (адже Бог зна­ходиться скрізь), зійшов до нас на землю. Отже, Він зійшов і, народив­шись від Діви, став під законоім, щоб викупити підзаконних (Див.: Гал. 4, 4~5).

А про те, що Він мав народитися від Діви, провістив божественний пророк Ісая такими словами: "Ось Діва в утробі зачне і Сина наро­дить, і наречуть ім'я Йому Еммануїл" (Іс. 7, 14). Це саме ім'я, як ви знаєте, вказує на пришестя Боже до людей і в перекладі з грецької мо­ви означає: з нами Бог. Отже, пророк заздалегідь провістив, що Бог на­родиться від Діви.

Для Бога нема нічого неможливого, але диявола повинен перемогти той, хто був ним перше переможений. Ним переможена була людина -людина, народжена не за звичайним законом природи, не від сімені чо­ловіка, але створена із землі, і притім із землі чистої, непорочної, як діва, - бо вона ще не була тоді проклята Богом і її ще не осквернила ні кров убитого брата, ні умертвіння тварин, бо вона ще не була заражена тліючими тілами, не була осквернена якимись нечистими і негідними ділами.

З такої землі була створена для нашого праотця плоть, яку оживило Божественне дихання.

Але якщо всезлобний диявол переміг таку людину, то потрібно було, щоб і сам (диявол) був переможений такою ж людиною. А такою і є Гос­подь наш Ісус Христос, народжений не за законами природи, а з чистої і святої дівочої утроби, подібно до того, як Адам вийшов із незараженої гріхом землі. І, як Адам був оживлений диханням Божественним, так і Цей (Ісус Христос) втілився дією Духа Святого, Який зійшов на Пре­святу Діву, і став досконалим Богом і досконалою людиною - в усьому, крім гріха, що має дві природи - Божу і людську, але в одному Лиці; і тому людська природа страждала за нас, а Божество залишалося безстрасним'.

Для пояснення сказаного св. Сильвестр навів такий приклад: коли дерево, осяяне промінням сонця, зрубується сокирою, то із зрубаним де­ревом сонячне проміння не зрубується. Так і людська природа Христо­ва, з'єднана з Божеством, якщо і зазнала страждань, то ці страждання не торкнулися Божества.

Впродовж перших століть християнства юдейські книжники, яких називали масоретами, тобто охоронцями традицій, вилучили з усіх сина­гог у всьому світі списки священних книг і замінили їх власними, пере­писаними дуже точно, багаторазово перевіреними - літера в літеру - са­мими масоретами.

Але ті помилки, які вже були до моменту реформи масоретів, не тільки не були ними виправлені, а, навпаки, виявилися закарбованими їхньою реформою, деякі ж перекручення були навмисно внесені масоре­тами, щоб погіршити ясність пророчих віщувань про Христа Спасителя.

З цих останніх вкажемо насамперед на відому зміну масоретами 14 стиха 7-ї глави пророцтва Ісаї: "Ось Діва прийме в утробі і породить Сина". Знаючи, що це місце найбільше полюбилося християнам і найкраще свідчить про пренепорочне Різдво нашого Господа, масорети, впроваджуючи свою реформу, в усі єврейські тексти по всьому світу по­ставили замість слова "Ветула" - Діва слово "Альма" - молода жінка. На це у свій час давні християнські апологети резонно заперечили єврейським тлумачам: "Яке ж знамення, про яке тут каже пророк Ісая, було б у народженні сина від молодої жінки, якщо це - повсякденне явище".

У знайденому порівняно недавно рукописі пророцтва Ісаї, написаному до Різдва Христового, як повідомляє часопис "Time" (№ 18, 1952 p., с. 5), у стиху 14-у 7-ї глави стоїть "Діва", а не молода жінка. Із сказаного зрозуміло, чому Церква як найавторитетнішим текстом Святого Писання надає перевагу перекладам Септуагінти і Пешіто, з яких перший цінний ще й тим, що був створений з натхнення Духа Святого соборним подвигом Старозавітної Церкви.

Септуагінта. Першим і найточнішим перекладом Святого Писання був переклад усіх книг Старого Завіту з єврейської на грецьку, здійсне­ний сімдесятьма (точніше 72) перекладачами, чи, як їх називають, - тлумачами, в 111 ст. (за 270 років) до Р. X.

Єгипетський цар Птолемей Філадельф, жадаючи мати в бібліотеці священні книги єврейського закону, повелів своєму бібліотекареві, Ди-митрію Фаларею, придбати ці книги і зробити з них переклад на найпо­ширенішу в той час грецьку мову.

За вказівкою царя було відправлено в Єрусалим до первосвященика Єлеазара посольство з багатими дарами для храму з проханням достави­ти в Олександрію точний список єврейських книг і прислати людей, здатних перекласти їх.

Зраділий священик Єлеазар охоче виконав побажання царя. Щоб у такому великому ділі взяла участь вся Старозавітна Церква, увесь Бо-гообраний народ, було встановлено піст і посилену молитву в усьому на­роді. Було скликано всі 12 колін Ізраїлевих, наказано їм обрати по 6 чоловік перекладачів від кожного коліна, щоб вони спільною працею пере­клали Святе Писання грецькою мовою. Обрані перекладачі, прибувши у Єгипет до царя, з любов'ю взялися за святу справу й успішно закінчили ЇЇ в стислий термін. Так під дією Духа Святого цей переклад став пло­дом соборного подвигу всієї Старозавітної Церкви. Цей переклад був у користуванні під час земного життя Самого Господа Ісуса Христа. Цим перекладом користувались св. апостоли Христові, св. отці й уся первісна Церква.

Пешіто. У І-ІІ ст. з'явився переклад священних книг сирійською мовою під назвою "пешіто", тобто простий, правильний. Для православ­ної Церкви ці два переклади ("Септуагінта" і "Пешіто"), а для римо-католиків ще переклад, зроблений св. Ієронімом, так звана "Вульгата" (загальновжиткова), є безумовно більш авторитетними, ніж єврейський оригінал.

(Складено за кн. єп. Нафанаїла "Беседы о св. Библии"; архиєп. Віталія "Конспект к изучению Библии Ветхого Завета" та ін. джерелами).

Дуже повчально, що найдетальніше вивчення тих фактів Євангельсь­кої історії, які, на перший погляд, здаються чомусь малоймовірними і невірогідними, завжди обертається на користь євангелістів, зайвий раз підтверджує точність подій, які вони повідомляють.

Кілька десятків років тому "вільна" критика вважала цілком неправ­доподібною розповідь св. євангеліста Луки про те, як св. Иосиф із за­рученою з ним Пречистою Дівою вирушив "з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеем, бо він був з дому і роду Давидового" (Лк 2, 4), щоб виконати наказ про перепис, що про­водився в Сирії за часів правління Квиринія (Див.: Лк 2, 2). Справді, за словами св. Луки виходить, що записуватися треба було не за місцем проживання, а за місцем походження. Та це, вказували критики, по-пер­ше, неможливо. Уявіть, який переполох і безладдя можуть скоїтися у країні, якщо всі люди в один і той же час покидатимуть місця постійно­го проживання для того, щоб їхати у місто, звідки походили їхні пред­ки! А по-друге, це суперечить даним, які у нас є щодо римського пере­пису: відомо, що римляни вимагали запису за місцем проживання.

На перший, більш поверховий погляд, уявляється, що ці заперечення в корені підривають вірогідність розповіді св. Луки, настільки вони зда­ються вагомими! Однак... Усяке заперечення втрачає свою вагу при зустрічі з безперечно встановленими фактами. І ось, було знайдено до­кумент, який відноситься до 103-104 років після Р. X., правителя Єгип­ту Гая Вібія Максима. В цьому наказі приписується з'явитися на пере­пис, дотримуючись саме того порядку, який вказано у Євангелії св. Лу­ки: в зв'язку з переписом кожен мусить прибути туди, звідки походить його рід. А якщо так, то відпадають і міркування про протиріччя роз­повіді св. Луки з римськими порядками: з указу Вібія Максима ми діз­наємося, що римляни пристосовувалися до звичаїв та порядків підкоре­них країн. І в розповіді про порядок перепису св. Лука виявився без­доганним і точним свідком. (З передмови до кн. "Четвероевангелие", вид. "Истина", Париж, 1943).