А т м о с ф е р а

Я навряд чи помилюсь, коли скажу, що серед акторів існує два різних уявлення про сце-

ну, на якій вони проводять більшу частину свого життя. Для одних це порожній простір. Час від часу він заповнюється акторами, робітниками сцени, декорацією й бутафорією.

Для них все, що з’являється на сцені, видиме й чутне. Інші, знають, що це не так. Вони

інакше переживають сцену. Для них цей маленький простір – цілий світ, насичений ат-мосферою, такою сильною й приваблюючою, що вони нелегко можуть розлучатися з нею і часто проводять в театрі більше часу, ніж це потрібно, до і після вистави. А старі актори

навіть не раз проводили ночі в порожніх темних гримвбиральнях, за кулісами або на сцені освітленій черговою лампочкою, як трагік у чеховськім «Калхасі».Все, що було пережите ними за довгі роки, приковує їх до цієї сцени, завжди сповненої невидимим чаруючим змістом. Їм потрібна ця атмосфера театру. Вона дає їм натхнення й силу на майбутнє. У ній вони почувають себе артистами, навіть, коли зал для глядачів порожній, і тиша панує на нічній сцені.

І не лише театр, а й концертний зал, і цирк, і балаган, і ярмарок сповнені чарівної ат-мосфери. Вона однаково хвилює і актора, і глядача. Хіба не ходить публіка, особливо мо-лода, до театру часто тільки задля того, щоб побути у цій атмосфері нереальності?

А Т М О Ф Е Р А П О В ‘Я З У Є А К Т О Р А З Г Л Я Д А Ч Е М

Той актор, який зберіг (або знову придбав) відчуття атмосфери, добре знає, який нероз-

ривний зв'язок встановлюється поміж ним і глядачем, якщо вони охоплені однією й тією

ж атмосферою. У ній глядач сам починає грати разом з актором. Він посилає йому через

рампу хвилі співчуття, довіри й любові. Глядач не міг би зробити цього без атмосфери,

яка йде зі сцени. Без неї він залишився б у сфері розумовій, завжди холодній, завжди від-

чужуючій, якою б тонкою не була його оцінка техніки й майстерності гри актора. Згадай- те, як часто актору доводиться вдаватися до різного виду трюків у надії привернути ува-гу публіки. Спектакль виникає із взаємодії актора й глядача. Якщо режисер, актор, ав-тор, художник (і часто музикант) створили для глядача атмосферу вистави, – він не може не брати участі в ній.

А Т М О С Ф Е Р А У П О В С Я К Д Е Н Н О М У Ж И Т Т І

Актор, який вміє цінувати атмосферу, шукає її і у повсякденному житті. Кожен пей-заж, кожна вулиця, будинок, кімната мають для нього свою особливу атмосферу. Інакше заходить він до бібліотеки, до шпиталю, до собору й інакше – до гомінкого ресторану, до готелю чи музею. Він, як чуттєвий апарат, сприймає атмосферу, що його оточує, і слухає її, як музику. Вона змінює для нього ту ж саму мелодію, роблячи її то похмурою й тем-ною, то сповненою надій і радості. Той же, знайомий йому, пейзаж «звучить» для нього інакше в атмосфері тихого весняного ранку чи у грозу й бурю. Багато нового пізнає він че-рез це звучання, збагачуючи свою душу і збуджуючи в ній творчі сили. Життя сповнене атмосферами, і тільки в театрі режисери й актори занадто часто схильні зневажати їх.

А Т М О С Ф Е Р А Й Г Р А

Чи помічали ви, як мимоволі змінюєте ви ваші рухи, мову, манеру триматися, ваші дум-ки, почуття, настрої, потрапляючи в сильну, захоплюючу вас атмосферу? І, якщо ви не чи-ните їй опору, вплив її на вас зростає. Так у житті, так і на сцені. У кожній виставі, відда-ючись атмосфері, ви можете насолоджуватись новими деталями у вашій грі. Вам не слід боязко триматися за прийоми минулих вистав або вдаватися до кліше. Простір, повітря навколо вас, сповнене атмосферою, підтримують в вас живу творчу активність. Ви легко переконаєтесь у цьому, зробивши у вашій уяві звичайний дослід. Уявіть собі сцену, відо-му вам з літератури чи історії.

Хай це буде, наприклад, сцена взяття Бастилії. Уявіть собі момент, коли натовп вдирає-

ться до однієї з камер в’язниці й звільняє в’язня. Вдивіться в характери й типи чоловіків і

жінок. Нехай ця, створена вашою уявою, сцена постане перед вами з імовірною яскравіс-тю. Потім скажемо собі: натовп діє під впливом атмосфери крайнього збудження, сп’янін-ня силою і владою. Усі разом і кожен особисто охоплені цією атмосферою. Придивіться

- 8 -

до облич, рухів, до групування постатей, до темпу того, що відбувається, вслухайтеся у

крики, у тембри голосів, пригляньтеся до деталей сцени, і ви побачите, як усе, що відбу-вається, носитиме на собі відбиток атмосфери, як вона диктуватиме натовпу його дії. Змі-ніть дещо атмосферу й перегляньте вашу «виставу» ще раз. Нехай колишня збуджена ат-мосфера набуде характеру лютої й мстивої, і ви побачите, як вона відіб’ється в русі, ді-ях, поглядах і галасі натовпу. Знову змініть її. Нехай гордість, гідність, урочистість мо-менту охопить учасників сцени, і ви знову побачите, як самі по собі зміняться постаті, по-зи, угруповання, голоси й вирази облич у натовпі. Те, що ви проробили у вашій уяві, ви, як актор, можете робити й на сцені, користуючись атмосферою, як джерелом натхнення.

Д В І А Т М О С Ф Е Р И

Дві відмінні одна від одної атмосфери не можуть існувати одночасно. Одна (сильніша) перемагає або видозмінює іншу. Уявіть собі старовинний закинутий замок, де час зупи-нився багато віків тому й зберігає невидимо минулі діяння, думи й життя своїх забутих мешканців. Атмосфера таємничості й спокою панує в залах, коридорах, підвалах та баш-тах. До замку заходить група людей. Ззовні вони принесли з собою гомінку, веселу, легко-важну атмосферу. З нею одразу ж вступає в боротьбу атмосфера замку і або перемагає її, або щезає сама. Група прибулих людей може взяти участь у цій боротьбі атмосфер. Своїм настроєм і поведінкою вони можуть посилити одну й послабити іншу, але втримати їх обидві одночасно вони не можуть. Боротьбу атмосфер і невблаганну перемогу однієї з них слід визнати сильним засобом художньої виразності на сцені.

ОБ’ЄКТИВНА АТМОСФЕРА Й СУБ’ЄКТИВНІ ПОЧУТТЯ

Між індивідуальними почуттями актора на сцені й оточуючою його атмосферою (не дивлячись на те, що вони однаково відносяться до сфери почуттів) все ж існує докорінна відмінність. У той час, як особисті почуття СУБ’ЄКТИВНІ, атмосферу слід визнати яви-щем ОБ’ЄКТИВНИМ. Візьмемо той же приклад. Люди, що увійшли до замку, крім загаль-ної атмосфери веселощів, принесли з собою й цілу низку індивідуальних почуттів: кожен з прибулих настроєний інакше, ніж інший. Але все ж кожен з них помітить, що атмосфера замку існує незалежно від його індивідуальних почуттів. Вона була до його появи й буде ПІСЛЯ того, як він залишить замок.

Суб’єктивні почуття людини й об’єктивна атмосфера поза нею настільки самостійні по

відношенню одне до одного, що людина, перебуваючи у незвичній для неї атмосфері, все

ж може утримати в собі своє особисте почуття. Атеїст, наприклад, може зберегти своє

скептичне почуття в атмосфері релігійного поклоніння або людина, оточена веселою й радісною атмосферою, переживати особисте глибоке горе.

У той час, як дві ворогуючі між собою атмосфери не можуть існувати одночасно, інди-відуальні почуття й протилежна їм атмосфера не тільки можуть уживатися разом, але вони створюють, як правило, ефективні моменти на сцені, надаючи глядачу естетичне задово-лення. Між індивідуальним почуттям і атмосферою, якщо вони суперечать одне одному, відбувається така ж боротьба, як і поміж двома ворогуючими атмосферами. Ця боротьба створює напругу в сценічній дії, привертаючи увагу глядача. Якщо боротьба завершується перемогою атмосфери над індивідуальним почуттям або навпаки, – сторона, що перема-гає, зростає в силі, й публіка одержує нове художнє задоволення, ніби від розрішення му-зичного акорду. Само собою зрозуміло,- коли індивідуальне почуття діючої особи на сцені знаходиться в конфлікті з загальною атмосферою, актор, як виконавець ролі, повною мі-рою усвідомлює й переживає цю атмосферу. Він повністю введений у неї. Коли б це було не так, як міг би він переконливо, з художньою правдивістю й тактом, передати конфлікт дійової особи з пануючою на сцені атмосферою?

Поступове зародження атмосфери або її раптова поява, її розвиток, боротьба, перемога

чи поразка, варіації її відтінків, її взаємовідносини з індивідуальними почуттями дійових

осіб та ін., – все це сильні засоби сценічної виразності, яких не слід зневажати ні актору, ні режисеру. Навіть у тих випадках, коли атмосфера зовсім не задана в п’єсі, або лише

- 9 -

ледь намічена, режисер і актори мусять зробити все, щоб або створити її, або розвинути натяк, даний автором.

А Т М О С Ф Е Р А Й З М І С Т

Хоч атмосфера й належить до сфери об’єктивних почуттів, одначе, її значення й завдан-ня у мистецтві виходять за межі цієї сфери. Актори, які приймають і полюбляють атмос-феру на сцені, знають, що значна частина змісту вистави не може бути передана глядачу ніякими іншими засобами виразності, крім атмосфери. Ні слова, які промовляє актор зі сцени, ні його дії не висловлять того, що живе у атмосфері. Спитайте себе, як ви, сидячи в залі для глядачів, сприймаєте зміст однієї й тієї ж сцени, зіграної перед вами один раз без атмосфери, а вдруге – з атмосферою? У першому випадку ви ясно усвідомлюєте розумом зміст побаченої сцени, але навряд чи глибоко проникаєте у її психологічний зміст. У дру-гому – ваше сприйняття буде глибшим за своїм психологічним значенням. Ви не лише зрозумієте зміст сцени, ви відчуєте його. Таке сприйняття може збудити у вашій душі низку запитань, загадок і проблем, що ведуть далеко за межі розсудливої ясності. Який, наприклад, зміст першої сцени «Ревізора» без атмосфери? Хабарники-чиновники домов-ляються, як зустріти ревізора, щоб уникнути покарання. Інакшим здасться вам цей зміст, сприйнятий через атмосферу катастрофи, майже містичного жаху, пригніченості, змови та ін.Не лише тонкощі душі грішника (ще й до того ж російського грішника!), висміяні Гого-лем, постануть перед вами, але й Городничий, і чиновники обернуться для вас у символи й, залишаючись живими людьми, матимуть загальнолюдське значення. І гоголівський епі-граф до комедії: «Нічого на дзеркало нарікати, коли морда крива» – стане для вас пережи-ванням хвилюючим і смішним. Або, можливо, попереджаючим і страшним: як воно було для Щепкіна: «Що не кажи, а страшний той ревізор, що чекає на нас біля дверей труни. Ніби не знаєте, хто цей ревізор? Навіщо прикидатися? Ревізор цей – наша совість, яка про-кинулася, яка примусить нас раптом і одразу поглянути широкими очима на самих себе. Перед цим ревізором ніщо не приховається, тому що за іменним Вашим повелінням його надіслано, і сповіститься про нього тоді, коли вже й кроку неможливо буде зробити на-зад».* Або уявіть себе Ромео, який промовляє Джульєтті слова кохання, без тієї атмосфе-ри, яка може оточувати двох закоханих. Ви побачите, що, хоч ви й насолоджуватиметесь шекспірівським віршем, але щось все ж таки вислизне у вас з самого змісту. Що ж це? Чи не саме кохання? Хіба ви, як глядач, ніколи не переживали того особливого стану, коли, спостерігаючи за сценою, що розігрується перед вам без атмосфери, ви ніби дивитесь у психологічно порожній простір? Мабуть, ви зустрічали й такі випадки, коли невірна ат-мосфера спотворювала зміст того, що відбувалося на сцені. Я бачив постановку «Гамле-та», де у сцені божевілля Офелії акторам «пощастило» створити атмосферу легкого пере-ляку. Скільки мимовільного гумору було в рухах, словах, погля-дах, у всій поведінці бід-ної Офелії, завдяки цій атмосфері! І незрозуміло було, навіщо знадобилася Шекспіру ця поверхнева сцена, яка нічого не промовляє і випадає зі стилю трагедії. Так глибоко пов’я-заний зміст п’єси з її атмосферою.

В Н У Т Р І Ш Н Я Д И Н А М І К А А Т М О С Ф Е Р И

Атмосфера не стан, але дія, процес. Внутрішньо вона живе й рухається постійно. Спро-

буйте пережити, наприклад, атмосферу радості, як дію, і ви переконаєтесь, що в ній живе

жест розкриття, розповсюдження, розширення. Гнітючу атмосферу ви сприймете навпа- ки як жест стискання, закриття, тиску. Це – воля атмосфери. Вона збуджує і вашу волю до дії, до гри. У таких атмосферах, як ненависть, захват, героїзм, катастрофа, паніка, їхня внутрішня динаміка, воля очевидні. Але як складається справа з такими атмосферами, як, наприклад, тиша закинутого кладовища, спокій літнього вечора, мовчазна таємничість лі-сових хащів? У цих випадках динаміка не така очевидна, і все ж таки для актора, який тонко відчуває, вона існує й тут. Не актор, або людина не обдарована художньою нату-рою, залишиться пасивним у атмосфері тихої місячної ночі. Але актор, піддавшись їй, не-забаром відчує у своїй душі зародження творчої активності. Образи, викликані з тиші,

*Ці слова виголошує Перший комедійний актор у «Розв’язці «Ревізора» Гоголя.

- 10 -

почнуть один за одним виникати перед ним. Спостерігаючи за ними все з більшою актив-ністю, він сам почне брати участь в їхньому житті. Динаміку місячної ночі він оберне в події, істоти, слова й рухи. Затишок теплої кімнати в домі Джона Пірибінгля («Цвіркун на печі» Діккенса) – чи не він викликав до життя і впертого чайника, і фею, і Крихітку, і Тіл-лі Слоубой? Всіляка атмосфера, якщо ви тільки забажаєте активно віддатися їй і з’єднати вашу волю з її волею, примусить вас діяти, збудить вашу уяву й запалить почуття.

М І С І Я А Т М О С Ф Е Р И

Відомо, що мистецтво взагалі належить до сфери почуттів, і ми зробимо гарне порівнян-ня, якщо скажемо, що атмосфера – серце будь-якого художнього твору, а отже, й будь-

якої вистави. Щоб краще охарактеризувати місію атмосфери, я запропоную порівняння.

Людина – істота тричленна: в ній гармонійно поєднуються, впливаючи одне на одного,

думки (образи), почуття і вольові імпульси. Уявіть на хвилинку таку людську істоту, у

якої функція почуттів відсутня зовсім, і тільки думки й воля пробуджені до життя. Яке

враження одержите ви від такої істоти? Вона постане перед вами, як розумна, надзвичай-но тонка й складна машина. Але це вже буде не людина. Думки й воля, якщо вони всту-пають у взаємодію безпосередньо, без того, щоб їх пронизували й об’єднували почуття,

опускаються на ступінь нижче за людський. Виникає тенденція до руйнування. У прикла-дах нема нестачі, їх можна знайти у особистому, громадському, політичному й історично-му житті. Так само і в мистецтві взагалі, і в театрі зокрема. Вистава, позбавлена атмосфе-ри, неминуче носить на собі відбиток механічності. Глядач може розмірковувати про таку виставу, розуміти її, цінувати її технічні досконалості, але він залишиться холодним, – вистава буде «безсердечною» і не зможе захопити його цілком.

Очевидність сказаного часто вуалюється тим, що індивідуальні почуття акторів, спала-

хуючи на сцені то тут, то там, ніби заміняють собою атмосферу. Щоправда, іноді почуття

актора настільки сильні й впливові, що вони викликають і атмосферу, але це завжди лише

випадковість, і на ній не можна будувати сценічних принципів. Окремі актори з їхніми по-чуттями – не більше, ніж частини цілого. Вони повинні бути об’єднані й згармонізовані, і об’єднуючим фактором у цьому випадку є атмосфера вистави.

У матеріально-розсудливу епоху, як наша, люди соромляться почуттів, бояться мати їх і

нелегко погоджуються визнати атмосферу, як самостійно існуючу зону почуттів. Але, як-що окрема людина ще може мати ілюзію життя без почуттів, то мистецтво помре, коли по-чуття перестануть проявлятися через нього. Твір мистецтва повинен мати душу, і ця душа – атмосфера.Велика місія актора: врятувати душу театру і тим самим врятувати майбутній театр від механізації.

В П Р А В А 3. Уявіть собі простір навколо вас заповнений атмосферою (як він може бути заповнений світлом чи запахом). Уявіть спочатку прості, спокійні атмосфери, напри-

клад: затишок, благоговіння, самотність, передчуття (радісне або сумне) і т. п. Не звертай-тесь ні до яких уявних обставин, які відволікають вашу увагу і ніби створюють дану ат-мосферу. Уявляйте собі безпосередньо те чи інше почуття розлитим круг вас, у вашому оточенні. Продовжуйте це з цілою низкою різноманітних атмосфер.

Виберіть одну атмосферу. Зробіть легкий рух рукою у гармонії з оточуючою вас атмо-сферою. Повторюйте цей простий рух, поки ви не відчуєте: ваша рука пронизана атмосфе-рою і в русі своїм виражає й відображає її.

Остерігайтеся можливих помилок: не «грайте» вашим рухом атмосферу. Повторюючи вправу, терпляче чекайте результатів. Ваше чуття підкаже вам вірний шлях. Не намагай-

тесь також відчути атмосферу. Уявляйте її собі з можливою ясністю. Коли вона з’явитьcя

у вашому оточенні, – ви відчуєте її. Вона збудить також поступово ваші індивідуальні по-чуття.

Перейдіть до складніших рухів: підведіться, сядьте, ляжте, візьміть предмет, покладіть

його і т.п. Домагайтесь тих же результатів, що й у попередньому випадку.

Промовте одне слово (спочатку без руху) у створеній вами атмосфері. Слідкуйте за тим,

щоб воно прозвучало у гармонії з нею. Промовте коротку фразу в певній атмосфері. З’єд-

- 11 -

найте цю фразу з відповідним їй рухом. Проробіть цю вправу в різноманітних атмосферах.

Знову проробіть всі варіації описаної вище вправи з такими атмосферами, як екстаз, від-чай, паніка, ненависть, палке кохання й т.п.

Перейдіть до наступного варіанту вправи. Оточіть себе атмосферою. Вживіться в неї.

Знайдіть простий рух, що органічно витікає з атмосфери. Проробіть його кілька разів.

Перейдіть до складнішого руху у тій же атмосфері. Виконайте простий буденний рух.

Приєднайте до нього слова. Зробіть їх складнішими й продовжуйте вправу, поки вона не набуде вигляду закінченої імпровізації.

Створіть навколо себе атмосферу й, побувши в ній деякий час, викличте у своїй пам’яті відповідні їй образи з життя. Атмосфера душевного холоду, наприклад, може викликати образ офіційної установи й т.п.

Читайте п’єси й літературні твори, інтуїтивно (не шляхом розмірковування) визначаючи атмосфери, що змінюють одна одну. Створіть подумки «партитуру» атмосфер, які йдуть одна за одною.

Вживаючись у різноманітні атмосфери, намагайтеся усвідомити динаміку, волю кожної

з них. Почніть рухатись у гармонії з цією динамікою. Поступово ускладнюючи ваші рухи,

перейдіть до імпровізації.

Якщо ви робите вправи не самі, виконуйте імпровізації подвійного типу:

1. Всі учасники, охоплені визначеною атмосферою, живуть індивідуальними почуттями,

відповідними до атмосфери.

2. Один з учасників живе почуттями протилежними до загальної атмосфери.

З групою партнерів приготуйте невеликий уривок. У роботі над ним намагайтесь керу-

ватися атмосферою не тільки у грі, але й у виборі мізансцен. Обговоріть з партнерами

можливі декорації, освітлення й сценічні ефекти, що відповідають атмосфері уривку.

Намагайтесь у повсякденному житті помічати атмосфери, у зону яких ви потрапляєте.

Слухайте їх, як музику.