Активний пасивний
(людський організм виробляє антитіла (новонароджена дитина отримує
після перенесеної інфекційної хвороби) готові антитіла з молоком матері)
штучний
активний пасивний
( після введення вакцин) (після введення сироватки та g-глобуліну)
Вакцини виготовляються із збудників Сироватки виготовляють з крові штучно
інфеційної хвороби (мертвих або ослаб- імунізованих людей та тварин. Такі
лених) а також із продуктів життєдіяль- сироватки містять готові антитіла, тому
ності мікробів – токсинів, які знешкод- цей імунітет розвивається швидше. Це доз
жуються до анатоксинів. Після введен- воляє проводити профілактику інф.хвороб
ня вакцини організм починає виробляти
антитіла (впродовж 3-4-х тижнів).
Приклади живих вакцин: поліомієліт, кір, жовта лихоманка – після їх введення імунітет довготривалий (3-5-8 років). Вбиті вакцини - при кишкових інфекціях, кашлюку, лептоспірозі, висипному тифові (імунітет 6-12 місяців). Їх треба вводити повторно. Існують хімічні вакцини, які виготовляють з мікробних клітин та їх компонентів. Приклади анатоксинів: дифтерійний, стафілококовий, правцевий. Є також асоційовані вакцини, які складаються з з декількох антигенів та дозволяють вакцинувати проти декількох хвороб (АКДС – кашлюк, дифтерія, правець).
|
|
Органи імунної системи поділяють на:
1). Центральні – це червоний кістковий мозок і вилочкова залоза або тімус (вона розташована за грудиною). В цих органах утворюються та дозрівають імунні клітини – лімфоцити. Спочатку всі вони походять від однієї стовбурової клітини. Потім частина з них дозріває в тімусі - це Т-лімфоцити, інші в залишаються в кісковому мозку – В-лімфоцити. Т-лімфоцити регулюють імунну відповідь та забеспечують клітинний імунітет. В-лімфоцити перетворюються на клітини, які виробляють антитіла, це – гуморальний імунітет.
2). Периферичні органи: селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, кров, лімфа.
В процесі еволюції м/о набули здатності потрапляти в організм людини або тварини. Місце їх потрапляння називають вхідними воротами інфекції. Спосіб проникнення збудника в організм людини покладений в основу класифікацї інфекційних хвороб.
Класифікація інфекційних хвороб
І. Група кишечних інфекцій. Збудник потрапляє через шлунково-кишковий тракт. З організму хворої людини збудник виділяєтьсяз фекаліями. Для тих кишечних інфекцій, збудник яких циркулює в крові (черевний тиф), можливе виділення його назовні з сечею та слиною. Патогенні м/о, які викликають кишечні інфекційні хвороби можуть потрапляти в питну воду, молоко, харові продукти, при вживанні яких здорова сприйнятлива людина може захворіти. Розповсюдженню кишечних інфекцій сприяють мухи, а також забруднені фекаліями руки людей, які не дотримуються правил особистої гігєни.
|
|
ІІ. Інфекції дихальних шляхів (через верхні дихальні шляхи). До цієї групи інфекцій належать ті захворювання, збудник яких паразитує на слизових оболнках верхнії дихальних шляхів (ніс, глотка, гортань); виділення збудника в зовнішнє середовище відбувається під час посиленого видиху (кашель, чхання). Під час кашлю, чханні розмови з порожнини рота та носа розбрискуються дрібні часточки слизу, які містять патогенні м/о. Враховуючи такий механізм передачі інфекції дихальних шляхів часто називають крапельними.
ІІІ. Група кров”яних інфекцій. Збудник потрапляє в кров здорової людини з укусом комах, які смокчуть кров (воші, блохи, комари, москіти, кліщі) з наступним паразитуванням збудника в еритроцитах (малярія), в стіночці капілярів (висипний тиф) або в центральній нервовій системі (кліщовий енцефаліт). Історично склалося так, що збудники цієї групи інфекційних хвороб пристосувались до паразитування не тільки в організмі людини, але й в організмі переносників інфеції. Наприклад, збудник висипного тифу – рикетсіі Провачека розмножуються в клітинак епітелію кишечника платяних вошей, які є переносниками даної інфекції від людини до людини.
ІY. Група інфекцій зовнішніх шкірних покривів. Зараження виникає тоді, коли збудник попадає з організму хворої людини чи тварини на зовнішні покриви здорової людини. До данлї нрупи відносять: сибірська виразка, ящур, правець, рожа, трахома та ін. Збудник може передаватись також через заражені предмети.
Властивості збудника:
1. Патогенність – це здатність мікроорганізму (м/о) даного виду викликати захвороювання, яке генетично в ньому закріплено.
2. Вірулентність – це ступінь патогенності. Є індивідуальною ознакою. Вона вимірюється мінімальною смертельною дозою.
3.Токсигенність – це здатність м/о синтезувати та виділяти токсини.
Періоди інфекційного процесу:
1. Інкубаційний - триває з моменту потрапляння інфекції в організм до перших проявів хвороби.
2. Продромальний або період провісників (головний біль, порушення сну, втрата апетититу).
3. Період розпалу хвороби – проявлється найбільш характерними для цієї хвороби симптомами.
4. Період згасання.
5. Період видужання.
Дезінфекція – це знешкодження збудників інфекційних захворювань в навколішньому середовищі. ЇЇ поділяють на:
1. Профілактичну (попередження можливості захворювання).
2. Вогнищеву – поводиться там, де визначено вогнище інфекційної хвороби.
а) поточна – проводять біля ліжка хворої людини. Знезарадується приміщення, білизна, посуд, випорожнення хворого.
б) заключна – проводиться у вогнищі інфекції та в лікарні після виписки хворого.
Методи дезінфекції:
1. Фізичні: сонячне проміння, вогонь (спалюють одяг, мусор), температура праски (вбиває воші, гниди), гаряче повітря (в сухожирових шафах), кип”ятіння, пар водяний (в автоклавах та парових камерах)
2. Хімічні:
- хлорне вапно – білий порошок з різким запахом хлору. Знезаражують воду, посуд, приміщення, випорожнення.
- хлорамін – жовтуватого кольору кристалічний порошок, його розчини більш стійкі.
- фенол або карболова кислота – безкольорові кристали, які при зберіганні на повітрі спочатку стають рожевими, потім червоними. Застосовують 3-5% розчин.
- лізол – прозора густа рідина червоного кольору. Діє на всі види комах та грибки.
- формалін – 40% розчин формальдегіду. Прозора рідина з різким ззапахом.
- перекис водню – прозора рідина без кольру та запаху. Має дуже широкий спектр застосування.
Дезінсекція – знешкодження переносників інфекційних хвороб, які відносяться до членистоногих (кліщі, комахи). Застосовують наступні хімічні препарати:
|
|
- ДДТ – воскоподібна маса жовтуватого кольру. Застосовують у вигляді дустів, емульсій, паст, мила ДДТ, аерозолів. Високоефективний по відношенню до різних видів комах та кліщів.
- гексахлоран – кристалоподібна речовина сірого кольру з різким запахом плісняви. Діє на яйця та куколки членистоногих.
- хлорофос – застосоують у вигляді карандашів, отруйних харчових приманок. Застосовують у боротьбі з мухами, побутовими паразитами, парезитами тварин.
- карбофос – густа рідина бурого кольору з специфічним запахом. Застосовують для знешкодження комарів, мошек, тараканів, вошей, клопів.
Дератизація – методи знешкодження гризунів. Використовують капкани, ловушки (механічні методи). З хімічних препаратів застосовують:
- крисід – порошок сірого кольору, не розчинний у воді. Його особливістю є те, що він вибірково токсичний для гризунів. Для людини він безпечний.
- зоокумарін – білий порошок, має характерний запах сіна. Він належить до групи речовин, які перешкоджають згортанню крові та призводить до крововиливів, в результаті чого гризуни гинуть.
- фосфід цинку – є сильною отрутою для людини та гризунів, тому його частіше
застосовують для польової дератизації, ніж у жилих приміщеннях.