2015-10-13
796
Людина значну частину свого життя витрачає на працю і тому від умов праці, рівня її охорони залежить працездатність і продуктивність людини, якість роботи, стан здоров’я.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я на стан здоров’я нації на 50 відсотків впливають соціальні фактори (умови життя, умови праці).
Актуальність питання покращення умов праці обумовлюється і тим, що рівень освіти працівників висуває на перше місце необхідність задоволення потреб у змістовній праці в небезпечних умовах.
За останній час умови праці значно погіршилися. В сфері матеріального виробництва кожен третій, а в окремих виробництвах кожен другий працівник працює в несприятливих умовах, що веде до негативних наслідків.
Сприятливі умови забезпечуються як соціальну гармонію особи людини, так і підвищення продуктивності праці. Навпаки, несприятливі умови ведуть до негативних наслідків. У зв’язку з цим виникає проблема створення здорових і безпечних умов праці на робочих місцях. На етапі формування ринкових відносин проблема управління умовами праці стає гостріше і актуальніше.
Під умовами праці розуміють сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоров’я людини під час праці.
Фактори, які впливають на формування умов праці поділяються на три групи.
1.Соціально-економічні, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяють підгрупи:
- нормативно-правові (закони, норми, стандарти);
- соціально-психологічні (відношення працівників до праці, психологічний клімат);
- економічні (пільги, компенсації залежно від умов праці);
- суспільно-політичні (організація громадського контролю за охороною праці).
2.Техніко-організаційні, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяють такі підгрупи:
- предмети праці та їх продукти (сировина, матеріали, готові вироби);
- технологічні процеси;
- засоби праці;
- організаційні форми виробництва, праці та управління.
3.Природні, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяють такі підгрупи:
- географічні (кліматичні зони);
- біологічні (особливості рослинного та тваринного світу у сільському господарстві);
- геологічні (характер добування корисних копалин).
Така класифікація факторів допомагає на рівні галузі, об’єднання, окремого виробництва:
- формувати та поліпшувати умови праці, аналізувати їх стан;
- планувати заходи щодо вдосконалення умов праці;
- розробляти проекти устаткування, споруджень, технологічних проектів, спрямованих на поліпшення умов праці;
- зосереджувати ресурси (фінансові, матеріальні, трудові) на поліпшення умов праці;
- прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку з змінами технології, устаткування, впровадження нових матеріалів та технологій.
Свій вплив на людину система факторів спричиняє опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.
Санітарно-гігієнічні елементи характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря та інші).
Психофізіологічні елементи обумовлені процесом праці (фізичне навантаження, нервово-психічна напруга, робоча поза та інші).
Естетичні елементи сприяють формуванню позитивних емоцій у робітника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика).
Соціально-психологічні елементи характеризують взаємовідносини у трудовому колективі, створюючи відповідний психологічний настрій працюючих.
2. Державне регулювання умов праці. Закон України “Про охорону праці”
Дія небезпечних чинників виробництва не виникає спонтанно, адже технікою користуються люди. Тому вона локалізується або посилюється відповідним рівнем організації виробництва, організованістю та дисципліною працюючих, кваліфікацією персоналу, санітарно-технічним та лікувально-профілактичним забезпеченням, а також рівнем профілактичної роботи з техніки безпеки, що є реальним з урахуванням певного соцально-економічного та правового рівня. Тому охорона праці, державне регулювання умов праці є одним з найважливіших соціальних завдань кожної держави.
Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”.
Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України не обмежується тільки главою “Охорона праці”. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України таких, як “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю”.
Прийнятий 14 жовтня 1992 р. Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.
Дія Закону розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.
Закон “Про охорону праці” характеризують численні нововведення, такі як:
-впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;
-застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;
створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;
суттєве розширення прав і соціальних гарантів працівників, насамперед, осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих;
визначення місця й ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантів працівників, у тому числі на пільги й компенсації;
-визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів.
Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці і регулювання умов праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах:
- пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів діяльності підприємств;
- повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
- участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці тощо.
Державне управління охороною праці і державне регулювання умов праці здійснюють Кабінет Міністрів України, Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю, МІністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених.
