Потреби, мотиви та інтереси людини

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до певної діяльності, направленої на досягнення особистих цілей або цілей організації. Цей процес грунтується на використанні різноманітних мотивів, серед яких можна виділити матеріальні, соціально-психологічні, духовні, творчі та інші.

Для всебічної характеристики поняття мотивації слід з’ясувати сутність основних категорій, які мають безпосереднє відношення до змісту і логіки поведінки людини в процесі трудової діяльності: потреби, мотиви, інтереси, стимули, стимулювання.

Потреба – це знадоба у чомусь, що необхідне для створення і підтримки нормальних умов життя і функціонування для різних людей і водночас виявляється індивідуально у кожної людини; це усвідомлена відсутність чогось, що спричиняє інтерес до спрямованої діяльності людини.

В основі потреб лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина як жива істота потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов. Найбільш розповсюдженою класифікацією потреб є така:

- за природою – первинні (фізіологічні і природжені) і вторинні (психологічні і набуті, що виникають і усвідомлюються з досвідом);

- за суб’єктами вияву (особисті, групові, колективні, суспільні тощо);

- за кількісною визначеністю і можливостями задоволення (абсолютні, дійсні, платоспроможні, задоволені);

- за характером, причиною виникнення (матеріальні, трудові, статусні).

Великого значення набуває вивчення соціально-економічних аспектів суспільних потреб, які виникають в процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Розрізняють дві основні групи суспільних проблем: потреби суспільства і населення (особисті потреби).

Потреби суспільства визначаються необхідністю його функціонування і розвитку. До них належать потреби: виробничі, державного управління, оборони, охорони довкілля, забезпечення конституційних гарантій членам суспільства тощо. Особисті потреби виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони є усвідомленим прагненням людини до досягнення об’єктивно необхідних умов життя, що забезпечують добробут і всебічний розвиток особистості. Як категорія суспільної свідомості особисті потреби є також специфічною економічною категорією, що виражає суспільні відносини між людьми щодо виробництва, обліку і використання матеріальних благ і послуг.

Особисті потреби мають активний характер, слугують спонукальним мотивом діяльності, яка завжди спрямована на задоволення потреб.

В усіх соціально-економічних формаціях діє економічних закон підвищення потреб (суспільних, особистих). Розвиток продуктивних сил створюють не лише умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають основою для виникнення нових потреб. Таким чином конкретні форми виявлення закону потреб, інтенсивність, сфера і характер його дії залежать від рівня розвитку продуктивних сил, форм власності на засоби виробництва і результати виробництва, пануючих виробничих відносин. Основні напрями розвитку потреб такі: зростання їх обсягу та розширення видів; якісні зміни в структурі потреб; підвищення потреб усіх соціальних прошарків і груп трудящих та зв’язане з цим вирівнювання соціально-економічних відмінностей у рівні і структурі особистих потреб; наближення особистих потреб до раціональних, науково обгрунтованих орієнтирів споживання.

За кількісною визначеністю і можливостями задоволення всю сукупність потреб поділяють на абсолютні, дійсні, платоспроможні й задоволені.

Абсолютні потреби полягають у бажанні володіти товарами та користуватися послугами. Вони носять абстрактний характер, оскільки не пов’язані ні з можливостями виробництва, ні з доходами споживачів. Дійсні потреби формуються в рамках досягнутого виробництва, і, як абсолютні, не пов’язані з платоспроможністю споживачів. Проте на відміну від абстрактних мають конкретний характер, тобто спрямовані на певний предмет чи послугу, які виробляються і пропонуються споживачеві.

Платоспроможні потреби визначаються відповідними можливостями споживачів. Споживач з цими потребами виходить на ринок, і вони приймають форму платоспроможного попиту.

Задоволені потреби – це ті, що фактично задовольняються наявними благами та послугами і залежать від досягнутого рівня розвитку виробництва і платоспроможних можливостей споживачів. Платоспроможні потреби перетворюються у задоволені, якщо на ринку є достатня кількість товарів та послуг, які за споживчими якостями відповідають вимогам покупців.

Всі види потреб взаємопов’язані між собою. Так, під впливом розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу абсолютні потреби перетворюються в дійсні. Останні в результаті участі населення у суспільному виробництві і подальшого розподілу суспільного продукту набувають форми платоспроможного попиту, який потім задовольняється на ринку товарів і послуг.

За характером, причиною виникнення розрізняють матеріальні, трудові, статусні потреби та відповідні мотиви. Тобто, виокремлюють такі основні види потреб:

- у матеріальній (грошовій або натуральній) винагороді за працю, оскільки вона є джерелом засобів існування;

- змістовній, цікавій праці, яка надає простір для самореалізації людини;

- суспільній корисності праці;

- досягненні відповідного уявлення людини соціального статусу (повага, визнання, службове просування);

- духовній діяльності людини, яка включає не лише інтелектуальну (освіту, підвищення кваліфікації тощо), а й інші види діяльності, що породжуються внутрішнім станом людини (користування культурним надбанням, естетичний розвиток);

- безпеці та захисті трудової діяльності;

- певному рівні інтенсивності праці.

В зв’язку з цим і мотивацію можна поділяти на матеріальну, трудову і статусну.

Вся сукупність потреб особистості являє собою джерело, мотив діяльності індивіда. Мотив – це спонукання людини до чогось, внутрішня спонука до діяльності, пов’язана із задоволенням певних потреб.

Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Мотиви праці формуються, якщо:

- в розпорядженні суспільства (або суб’єкта управління) є необхідний набір благ, що відповідає соціально визначеним потребам людини;

- для отримування цих благ необхідні трудові зусилля працівника;

- трудова діяльність дозволяє працівнику отримати ці блага з меншими матеріальними і моральними витратами.

Велике значення для формування мотивів праці має оцінка ймовірності досягнення цілей. Мотив праці формується тільки тоді, коли трудова діяльність є, якщо не єдиною, то основною умовою отримання блага. В тому ж випадку, коли в розподільчих відношеннях слугують статусні відмінності (посада, кваліфікаційні розряди, завдання і т.п.), стаж роботи, причетність до певної соціальної групи (ветеран, інвалід, учасник війни, мати-одиначка та інше), то формуються мотиви службового просування, отримання розряда, ступеня або звання, закріплення за робочим місцем та інше, які необов’язково припускають трудову активність працівника, оскільки можуть бути досягнуті за допомогою інших видів діяльності.

Кожна діяльність поєднана з певними витратами і має ціну. Так, трудова діяльність визначається затратами фізичних і моральних сил.

Сила мотива визначається ступенем актуальності тієї чи іншої потреби для працівника. Чим нагальніша потреба в певному благі, тим сильніше прагнення його отримати, тим активніше діє працівник.

Особливістю мотивів праці є їхня направленість “на себе” і “на інших”, обумовлена товарним виробництвом. Продукт праці, ставши товаром як споживча вартість задовольняє потреби не самого працівника, а інших людей, потреби ж працівника товар задовольняє через свою вартість. Ринкова економіка через механізм конкуренції гармонізує мотиви “для себе” і “для інших”. Модель мотивації праці через потреби представлена на рис.1

Поведінка людини визначається не одним мотивом, а їх сукупністю. Проте вплив мотивів на дії людей неоднозначний. Ті самі мотиви у різних людей можуть спричиняти неоднакові дії і, навпаки, ідентичні дії можуть спричинятися різними мотивами.

Рис. 1. Схема моделі мотивації через потреби

Потреби суспільства, колективні та особисті потреби спонукають людей до діяльності, породжують у них відповідні інтереси (суспільства, колективу і особи). В теорії і практиці мотивації трудової діяльності широко використовують термін “стимул”. Поширеною є думка про тотожність змісту і категорій “мотиви” і “стимули”. Проте як вважають деякі автори (Колот А.М. та інші), “стимул” означає спонукання до дії, спонукальну причини. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже під стимулом треба розуміти зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість. Мотив – це теж спонукання до дії. Але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, прагнення до самовираження тощо).

Таким чином стимул перетворюється на мотив лише в тому випадку, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею. Так, щоб премія (стимул) стала мотивом поведінки і діяльності конкретного працівника, необхідно, щоб він усвідомлював її як справедливу винагороду за працю. В цьому випадку намагання заслужити премію сприятиме підвищенню ефективності праці. Однак для деякої частини працівників, які не мають надії отримати премії (низька фахова підготовка, недисциплінованість тощо) ця можлива винагорода не трансформується в мотив, залишаючись на рівні потенційного стимулу.

Стимулювання – це процес використання конкретних стимулів на користь людині й організації, один із засобів, за допомогою якого може здійснюватись мотивація трудової діяльності.