Особливості інноваційного відтворення потенціалу підприємства

Багаторічний досвід роботи зарубіжних підприємств у ринкових умовах господарювання дозволив більшості з них сформувати ефективний механізм управління інноваційними процесами, виділити інноваційну діяльність одночасно як важливу функцію управління, так і модель розвитку підприємства. У теперішній час загальновизнаними є інноваційна теорія прибутку та інноваційна концепція розвитку, відповідно до яких завдяки інноваційній діяльності можна забезпечити прибутковість підприємства та його стійкість на тривалий час.

Інновація (нововведення) - це якісно відмінний від попереднього аналогу об’єкт, який впроваджено у виробництво внаслідок проведеного наукового дослідження або зробленого відкриття. Поняття «інновація» застосовується до всіх нововведень, як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, інших сферах, до будь-яких удосконалень, що забезпеч економію витрат або навіть таких, що утворення умови для такої економії.

В системі управління інноваційною діяльністю підприємства можна виділити дві самостійні, але взаємопов’язаних підсистем: що управляється – об’єкт управління, та керуючої – суб’єкт управління. Керуюча підсистема й об’єкт управління пов’язані між собою інформацією. Мета функціонування системи управління інноваційною діяльністю полягає у створенні оптимальних умов для реалізації інноваційних проектів, направлених на розвиток підприємства, з одночасним забезпеченням Макс використання потенціалу підприємства. Разом з тим, в процесі управління інноваційною діяльністю нововведення проходить крізь низку етапів свого життєвого циклу, що потребує врахування особливостей кожного з них. Інноваційним відтворенням потенціалу підприємства за Галушком Є.С.: наділення основних ланок ЕК управління необхідними правами, можливостями та ресурсами для ефективного саморозвитку, стратегічної та оперативної діяльність; удосконалення техніки інноваційного управління на всіх етапах науково-виробничого циклу на основі засобів програмно-цільового управління нововведеннями; підвищення рівня координації дій осіб, що формують науково-технічну та економічну політику на підприємствах; досягнення стратегічної гнучкості через системи контролю, постійний розвиток потенціалу, включаючи спроможність до адаптації; формування нової управлінської кваліфікації у галузі застосування інформаційної технології.