Сутність стратегічного управління організацією будівельного комплексу

Термін «стратегічне управління» був введений у побут на стику 60-70-х рр. ХХ сторіччя для того, щоб позначити різницю між поточним управлінням на рівні виробництва і управлінням, здійснюваним на вищому рівні [1]. Необхідність фіксації такого розходження була викликана в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу. Ведучою ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, з’явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на оточення для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Можна вказати на декілька конструктивних визначень, що були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління. Шендел і Хаттен розглядали його як «процес визначення і (встановлення) зв’язку організації з її оточенням, що складається в реалізації обраних цілей і в спробах досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам». По Хіггенсу, «стратегічне управління – це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням». Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління «як набір рішень і дій по формулюванню і виконанню стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації». Існує ще цілий ряд визначень, що роблять наголос на ті або інші аспекти та особливості стратегічного управління або ж на його відмінності від «звичайного» управління.

В післявоєнні роки управління фірмами практично кожне десятиліття перетерплювало істотні зміни. Змінювалися умови ведення бізнесу, і перед фірмами вставала задача по-новому вирішувати питання досягнення цілей, по-новому підходити до пошуку засобів виживання в конкурентній боротьбі. І щораз поняття стратегічності управління фірмою знаходило особливий зміст, часто діаметрально протилежний тому, що вкладався в нього раніше.

Стратегічність управління 50-60-х рр. ХХ сторіччя - це довгострокове планування виробництва продукції та освоєння ринків. Приблизно в цей час довгострокові плани потрапили в центр уваги при виробленні стратегічного поводження організації.

В 70-ті рр. минулого століття істотно змінився зміст стратегічного вибору. Це вже не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір, що стосується того, в якому бізнесі знаходитися, рішення з приводу того, що робити з тим бізнесом, що був успішний, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни споживчих пріоритетів.

В 80-ті рр. минулого століття динамізм зовнішнього середовища настільки ускладнив задачу своєчасної адаптації до тих змін, що відбуваються у всіх сферах громадського життя, що створення потенціалу зміни, здатності фірми належним образом відповідати на виклик з боку оточення стало центром стратегічності поводження фірми. Спочатку стратегічне виконання, а потім стратегічне управління остаточно звели розуміння стратегічного поводження фірми до такого управління організацією, при якому основою стратегічних рішень стає вибір щодо поводження фірми в сучасний момент, що при цьому одночасно розглядається і як початок майбутнього [2]. Таким чином, рішення визначається виникаючими обставинами, але в той же час воно має на увазі, що його виконання повинне не тільки дати відповідь на виклик з боку оточення, але і забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, що відбудуться в середовищі.

Для того, щоб надати розгорнуте визначення стратегічного управління, порівняємо це управління з переважно оперативним (назвемо його звичайним управлінням), в основному, що практикувалися в бізнесі понад 30 років тому. Порівняння проведемо по ключових характеристиках управління організацією (див. табл. 1.1).

Узагальнюючи розглянуті особливості стратегічного управління і приведені визначення, будемо розуміти стратегічне управління організацією будівельного комплексу в такий спосіб.

Стратегічне управління організацією будівельного комплексу – це таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити замовників (споживачів), гнучко реагує і проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і що дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому власних цілей.

В даний час стратегічне управління є найважливішим чинником успішного виживання в ринкових умовах, що ускладнюються, але проте постійно можна спостерігати в діях організацій відсутність стратегічності, що і призводить їх найчастіше до поразки в конкурентній боротьбі. Відсутність стратегічного управління виявляється насамперед у наступних двох формах.

По-перше, організації планують свою діяльність виходячи з того, що оточення або взагалі не буде мінятися, або ж у ньому не буде відбуватися якісних змін. Спроби скласти довгострокові плани, у яких пропонується, що і коли робити в досить тривалій перспективі, або ж спроби знайти у вихідний період рішення на багато років уперед, бажання будувати «на століття» або здобувати «на довгі роки» – усе це ознаки нестратегічного управління. Бачення довгострокової перспективи – дуже важлива складового стратегічного управління, однак це ні в якій мірі не означає екстраполяції існуючої практики й існуючого стану оточення на багато років уперед.

Стратегічне управління організацією будівельного комплексу в кожен даний момент фіксує, що організація повинна робити в сьогоденні, щоб досягти поставлених цілей у майбутньому, виходячи при цьому з того, що оточення буде змінюватися та умови життя організації будуть змінюватися теж. При стратегічному управлінні як би здійснюється погляд з майбутнього в сьогодення, визначаються і здійснюються дії організації в даний час, що забезпечують їй визначене майбутнє, а не виробляється план або опис того, що організація повинна буде робити в майбутньому. На противагу при нестратегічному управлінні складається план конкретних дій як у сьогоденні, так і в майбутньому, що апріорі базується на тому, що чітко відомо кінцевий стан і що оточення фактично не буде змінюватися.

По-друге, при нестратегічному управлінні вироблення програми дій починається з аналізу внутрішніх можливостей і ресурсів організації. При такому підході дуже часто виявляється, що організація не в змозі досягти своє цілей, тому що їхнє досягнення принципово залежить від можливостей, бажань і потреб клієнтів, а також від поводження конкурентів. Все, що може організація визначити на основі аналізу своїх внутрішніх можливостей – це яку кількість продукту вона може виробити і які витрати при цьому вона може понести. Те ж, яку кількість буде куплено і за якою ціною, визначить ринок. Тому починати планувати діяльність організації з аналізу внутрішніх ресурсів і можливостей раціонально використовувати ці ресурси означає цілком йти врозріз із принципами стратегічного управління підприємством будівельного комплексу.

Таблиця 1.1

Порівняння оперативного і стратегічного управління [1]

В загальному значенні стратегія організації будівельного комплексу – це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення потреб замовників (споживачів) і досягнення поставлених цілей. Керуючі (менеджери) розробляють стратегії, щоб визначити в якому напрямку буде розвиватися організація і приймати обґрунтовані рішення при виборі способу дії. Вибір менеджерами конкретної стратегії означає, що з усіх можливих шляхів розвитку і способів дії, що відкриваються перед підприємством, вирішено вибрати один напрямок, у якому воно буде розвиватися. Без стратегії в менеджера немає продуманого плану дій, немає путівника у світі бізнесу, немає єдиної програми досягнення бажаних результатів.

План управління фірмою будівельного комплексу охоплює всі основні функції і підрозділи: постачання, виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, наукові дослідження і розробки. Зробити стратегічний вибір - це означає зв’язати бізнес-рішення і конкурентоздатні дії, зібрані по всьому підприємству, в єдиний вузол.

Розробка стратегії є однієї з основних функцій менеджменту.

Саме на плечі менеджера лягає відповідальність за підготовку стратегії підприємства до непередбачено жорстких умов шляхом розробки стратегічного захисту і бізнес-підходів для подолання неприємностей. В остаточному підсумку основа гарної стратегії підприємства будівельного комплексу полягає в занятті на ринку сильної позиції і побудові такої організації, що могла б успішно працювати, незважаючи на непередбачені обставини, могутню конкуренцію і внутрішні проблеми.