Форми обліку населення

2.1. Пробні переписи населення. Пробні переписи населення являють собою суцільні обстеження невеликої частини країни, які проводяться з метою уточнення та відпрацювання програмно-методологічних та організаційних питань чергового перепису населення. В їх ході перевіряють метод перепису та його інструментарій, формулювання запитань програми перепису; порядок організації збирання та подання відомостей, визначення навантаження на задіяний у переписі персонал, навчання на практиці керівників майбутнього перепису, відповідальних за його проведення. Пробні переписи населення проводять звичайно у кількох районах країни з різними природно-господарчими умовами, складом населення та характером його розселення. Іноді в різних районах випробовують різні аспекти методики та організації перепису. Окремі запитання, їх формулювання та інструментарій перепису перевіряють неодноразово. Пробні переписи населення звичайно не мають на меті отримати змістовні відомості про населення тих районів, де їх проводять, проте ці відомості нерідко є об'єктом дослідницького інтересу.

Джерелом відомостей про населення, його склад та розселення є також мікропереписи або мікроцензи. Вони являють собою вибіркові обстеження населення, репрезентативні для цілої країни. Їх особливість полягає в тому, що як об'єкт спостереження відбирають окремі території — облікові дільниці перепису населення, житлові квартали, будинки або навіть житлові приміщення — й опитують усіх, хто замешкав на цих територіях. Завдяки такому підходу у вибірці виявляються репрезентованими всі райони та всі групи населення. Частка вибірки коливається від 1 до 10% населення країни. Мікропереписи не сполучені із значними витратами, їх програми доволі докладні, але стосуються, як правило, вузького кола питань.

2.2. Обстеження населення та їх класифікація. Обстеження населення бувають разовими, одночасними, періодичними або поточними і являють собою регулярне опитування тієї самої вибірки або тих самих людей. Прикладом такого опитування можуть бути бюджетні обстеження у країнах СНД. Останнім часом дістали поширення обстеження населення за однаковою і схожою методикою та програмою в різних країнах.

Обстеження населення можуть охоплювати контингент від десятків тисяч до кількох сотень опитуваних. Розміри вибірки залежать від цілей програми, кількості груп населення або територій, щодо яких отримують дані. Тематика обстежень населення є різноманітною. Поряд з отриманням інформації про демографічні події часто вивчають установки, мотивацію або ставлення населення до певної демографічної проблеми, наприклад думку жінок про оптимальну кількість дітей у сім'ї.

Особливе значення мають анамнестичні обстеження, які являють собою одномоментні опитування населення для встановлення інтенсивності й динаміки демографічних подій у минулому. Анамнестичні обстеження почали застосовувати в перші роки радянської влади в низці експедиційних демографічних опитувань малих народів — калмиків, аварців тощо. Їх використовували також при вивченні демографічної поведінки населення у процесі колективізації сільського господарства та індустріалізації країни у 30-ті роки при дослідженні санітарних наслідків Великої Вітчизняної війни в Криму, при аналізі демографічних аспектів пере1923 року анамнестичний метод був застосований для отримання достовірних даних про справжні розміри й наслідки епідемій тифу 1920-1922 рр.

Анамнестичний метод запропонували Олександр Микитович Марзеєв і Сергій Олександрович Томілін (вчені демографічної економіки), згодом його розвинув і науково обґрунтував для демографічних досліджень Г.Батікс. Вони першими у країні зайнялися винятково актуальною для того часу гігієною села. Соціальну гігієну Томілі органічно поєднував з демографією, вважаючи, що „проблема народонаселення – це стрижень усього соціального життя”. До найбільших анамнестичних обстежень належать дослідження демографічних процесів у селах Закавказзя (1940 і 1947 роки), вивчення народжуваності та дитячої смертності у сільській місцевості Узбекистану (1962 рік). 1960 року Інститут організації охорони здоров’я та історії медицини ім.. М.О.Семашка провів анамнестичне обстеження з метою вивчення шлюбної народжуваності у залежності від умов доходу сім’ї, соціального статусу та житлових умов.

2.3. Поточний облік демографічних подій або поточний облік природного руху населення. Цей облік населення полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Кожна з цих демографічних подій має правове значення, а тому підпадає під спостереження при їх юридичному оформленні — реєстрації або запису актів громадянського стану в містах і районних центрах відділами (бюро) ЗАГСу, а в сільській місцевості і селищах — виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Опрацювання матеріалів поточного обліку демографічних подій полягає в підрахунку кількості подій з групуванням їх за кожною з реєстрованих ознак або їх поєднанням. Система цих групувань утворює програму опрацювання даних поточного обліку демографічних подій. Опрацювання охоплює переважно ті ознаки, які мають значення для демографічного аналізу.

2.4. Поточний облік міграції. Поточний облік міграції організують органи внутрішніх справ. Він ґрунтується на документах прописки й виписки населення. При прописуванні або виписуванні складають для адресно-довідкової служби (аркуші прибуття й вибуття та талони статистичного обліку до них. Поточний облік міграції ведуть на підставі статистичного опрацювання цих талонів, і заповнюють на осіб та членів їх сім'ї, прибулих або вибулих на термін більш ніж півтора місяці. Вони можуть приїхати або виїхати на постійне проживання, на роботу або навчання, у відрядження. Поточний облік міграції не охоплює пересування екскурсантів, туристів, осіб, що змінюють місце замешкання в межах населеного пункту або тих, хто переїхав із села в село в межах адміністративного району. По заповненні талони передають в органи державної статистики для подальшого опрацювання.

За радянських часів адміністративно-дозвільною формою регулювання міграції населення була прописка, запроваджена ще в 1932 році. Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року її було скасовано.

11 січня 2002 року Президент України підписав Указ „Про запровадження реєстрації громадян як повідомляючої системи обліку населення”. На основі цього Указу Кабінет Міністрів України затвердив Постанову №35 від 16.01.2003 року „Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання”. 9 січня 2004 року набув чинності Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні”.

У чому ж відмінності між пропискою та реєстрацією? За своєю юридичною природою прописка мала адміністративно-дозвільний характер, у той час як реєстрація – повідомляючий. При реєстрації, коли людина вільно обирає місце проживання, головною метою є забезпечення постійного юридичного зв’язку між особою і державою для можливості виконання взаємних прав і обов’язків. Прописка виконувала функції закріплення населення за певною адміністративною одиницею через систему територіальних лімітів (потрібні дозволи житлово-побутових комісій, місцевих адміністрацій тощо). При реєстрації, якщо є підстави для вселення та проживання, подібні дозволи не потрібні. Реєстрація здійснюється за згодою власника житла, що дає право людині на проживання у певному помешканні. Скасувати реєстрацію можна лише за письмовою заявою самого громадянина або за рішенням суду.

Змінивши місце проживання, людина для реєстрації за новою адресою протягом 7 днів має подати документи:

· заяву про реєстрацію;

· листок вибуття з попереднього місця проживання;

· квитанцію про сплату державного мита;

· два листки прибуття;

· статистичний талон прибуття.

Усі громадяни, які мали в паспорті штамп „прописаний”, автоматично вважаються зареєстрованими. Проживання без реєстрації вважається адміністративним правопорушенням.

Дані талонів-статистичного обліку опрацьовують за короткою програмою щоквартально, а за повною — 1 раз на рік. Коротка програма опрацювання талонів забезпечує отримання інформації про чисельність прибулих та вибулих за кожний місяць кварталу, що необхідно для виявлення сезонного характеру міграції населення. Опрацювання талонів за повною програмою дозволяє отримати дані про напрямки міграції та структуру її потоків (міжнародна, міжрайонна, внутрішньорайонна, міжобласна, внутрішньообласна та інші різновиди міграції), про віковий та статевий склад мігрантів, причини їх прибуття або вибуття, про етнічний склад мігрантів.

При спеціальних вибіркових обстеженнях міграції населення крім ознак, що характеризують мігрантів, враховують умови їх життя в місцях в'їзду та виїзду, потенційну міграцію та умови приживаності новоселів у місцях вселення, мотивацію та установки мігрантів.

2.5. Регістри населення, їх можливості, переваги і недоліки. Одним з різновидів поточного обліку населення є регістри. Вони являють собою поіменні й регулярно поновлювані перелік мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек.

Під регістрами населення розуміють картотеку індивідуальних карток, кожна з них призначена для запису певних відомостей, що відносяться до певного індивіда, або групи індивідів (сімей), постійно проживаючих на певній території. В основі ведення реєстрації населення лежить принцип постійного збору і поновлення існуючих даних шляхом добавлення до них відомостей про всі події в житті людини, які передбачені програмою спостереження регістру.

Найважливіша риса регістру – фіксація змін ознак у кожного індивіда. При народженні (або при в’їзді на територію країни) людині надається індивідуальний (персональний) ідентифікаційний код, що не змінюється протягом усього життя. Усі події в житті людини, що вимагають документального оформлення, супроводжують внесенням ідентифікаційного коду у відповідні документи. Оскільки один примірник цих документів обов’язково направляють до органу, що веде реєстр, усі зміни в житті людини негайно фіксуються в базі даних. Одночасно змінюється і вся сукупність, як за своєю чисельністю, так і за структурою. Отже, у любий момент часу можна одержувати не тільки інформацію про поточні демографічні події, але і про ті характеристики населення, що звичайно фіксують лише при переписах. Автоматичний регістр населення стає певною мірою перманентним переписом, що створює передумови для відмови від проведення переписів населення або для збільшення між переписного періоду.

Підтримка системи регістрів пов‘язана з обов‘язковим на всій території країни виконанням вимог:

1. ведення регістру всіма нижчими ланками в системі адміністративно-територіального поділу;

2. обов‘язково для населення повідомляти в органи, що ведуть регістри, в усіх випадках переміни місця постійного проживання;

3. періодична перевірка поточності даних, що знаходяться в регістрі, при допомозі проведення спеціальних перевірок;

4. обов‘язкове тісне співробітництво, що ведуть регістр, з органами, що ведуть запис актів громадського стану;

5. суворе дотримання принципу нерозголошення записаних даних. Програма нагляду реєстру повинна утримувати основні демографічні і соціально-економічні ознаки, що знаходяться в переписах населення.

Поширення регістрів населення обмежене, головним чином через пропускну здатність ліній зв’язку, обсяг пам’яті і швидкодію комп’ютерів. Ці недоліки не дозволяють відмовитися від проведення всезагальних переписів населення.

Тому у наш час регістри ведуть в країнах з малою територією і невеликою кількістю населення, у яких неважко налагодити зв’язок і передачу інформації в реальному часі від регіональних відділень до центральної установи, що веде реєстр, і в яких можна обійтися порівняно невеликими за обсягом базами даних. Це такі країни, як Швеція, Норвегія, Нідерланди, Ізраїль тощо. У країнах зі значною чисельністю населення ведення електронного регістру населення поки що практично неможливе через технічні проблеми.

Важливими аспектами ведення регістру населення є також етичні проблеми, що можуть виникнути, а також проблеми несанкціонованого доступу до інформації, що зберігається в регістрах.

В Україні регістри відсутні.

Загалом система автоматизованих картотек населення (АКН) відкриває нові можливості аналізу процесів, що відбуваються в ньому. Вона передбачає широке використання ЕОМ для розробки відомостей про чисельність і склад населення, зберігання інформації про нього.