Лекція 3. Композиційно-змістовий аналіз наукового джерела

Можна багато читати, але мало досягти. Для правильної організації самостійної роботи над книгою необхідно знати, що читати і як читати. Читання – найголовніший спосіб збагачення знань.

Види читання:

– суцільне читання – це читання і тільки рідкісне записування цитати чи якоїсь думки;

– перегляд книги – читання для загального ознайомлення;

– перегортання книги – в цьому випадку читається зміст, передмова і нашвидку перегортається вся книга (для знання, що є така книга);

– інформаційне читання – читання для загального розвитку, для розширення знань у даній галузі;

– рецептивне читання – читання для збагачення та поповнення знань.

Виділяють ще пошукове читання.

Науковий текст, як радять фахівці, треба читати 7-15 сторінок за годину. Знайомство з книгою починається з титульної сторінки. Досвідченому читачеві чимало може сказати прізвище автора книги. Коли книга має ряд видань, варто брати останнє, найновіше. Перед безпосереднім опрацюванням книги потрібно ознайомитися з її апаратом. Апарат книги – це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи редактор додають, щоб поінформувати читачів про зміст і структуру книги. Складовими апарату книги є: анотація, передмова, примітки, післямова, біографічна довідка про автора, покажчики, список літератури, зміст.

Після попереднього ознайомлення переходять до суцільного читання. Це читання вимагає зосередження, адже необхідно знайти в читаному найістотніше, зрозуміти і запам’ятати його. Якщо книга власна, можна в ній робити помітки простим олівцем, підкреслення, умовні позначки. Сміливі, цікаві думки можна позначити на полях знаком оклику, прямою вертикальною лінією; судження, що викликають сумнів чи незгоду, – знаком питання; те, що дивує, чи є незрозумілим, – знаком питання і оклику.

Слід виробляти самостійність суджень, критичний підхід до прочитаного, зіставляти його із знаним раніше, із твердженням інших авторів. Дехто, зустрівши в тексті незрозуміле слово, прізвище невідомої людини чи згадку про незнану подію, відразу перериває читання і звертається до довідників. Вважають, що доцільніше занотувати незрозуміле слово й продовжити читання, бо з подальшої розповіді значення його часто розкривається. Якщо цього не сталося, то варто звернутися до довідникової літератури. Коли на потрібну тему є ряд публікацій, монографій, опрацьовувати їх варто не в хронологічному порядку, а починаючи з найновішої, бо автори новіших праць, як правило, посилаються на здобуток своїх попередників.

Часто буває так, що в літературі є кілька різних точок зору щодо певного питання. Яка з них правильна? Для цього треба уважно розглянути докази, які висувають різні автори, зіставити їх твердження і аргументи з тими, що доводилось читати, з власними спостереженнями і стати на якусь точку зору або найкраще мати свою. При читанні необхідно постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якогось хибного розуміння певних положень або якоїсь неточності.

Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звернув уваги.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.

Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.

При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.

За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту

Етапи конспектування

1. Занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте:

2. Записати план конспекту. Його основою може бути зміст книги. У тексті конспекту треба пронумерувати чи подати назви пунктів плану.

3. Матеріали конспекту доречно записувати на одній, правій сторінці зошита, а зліва записувати власні думки, коментарі, оцінки. Під час записування слова треба скорочувати так, щоб вони однозначно встановлювалися за контекстом. Варто використовувати загальноприйняті скорочення, також можна виробити свою систему умовних позначень, символів. Найважливіші фрагменти авторського тексту слід оформляти шляхом цитування. Цитата, як відомо, – різновид прямої мови. Варто нагадати, що цитата береться в лапки; у кінці цитати в конспекті треба зазначити в дужках джерело – сторінку (с. 14); на місті пропуску слів у цитаті ставлять крапки (…), пропуску речень – крапки в кутових дужках ([ …]); потрібно відтворювати різні авторські виділення у тексті: напівжирний шрифт – прямою лінією; курсив – хвилястою; розрядку – пунктиром.

Узагальнення та «згортання» інформації наукового джерела до рівня плану (питального, тезового, номінативного) – важливий етап конспектування. Кожен пункт плану в невеликому тексті відповідає абзацу чи кільком абзацам.

Етапи складання плану

1. Уважно прочитати текст, визначити ключові слова, словосполучення та речення.

2. Поділити текст на структурно-змістові частини (фрагменти).

3. Вилучити головну інформацію з кожного фрагмента тексту.

4. Записати кожен пункт плану.

Відомо, що записати кожен пункт плану можна по-різному: у формі запитань, відповідей на запитання, у формі односкладних номінативних речень. Саме тому існують різні види планів: питальний, тезовий, номінативний. Якщо необхідно виокремити додаткову інформацію, то складають розгорнутий план (пункти ділять на підпункти).

Пам’ятайте:

– при складанні питального плану кожне наступне запитання повинно бути пов’язане з попереднім;

– тези – це стисло сформульовані положення, твердження, ідеї того чи іншого тексту; зв'язок між тезами лише логічний; тези – це, як правило, прості поширені речення; тезовий план найчастіше містить 5-6 тез;

– у називних речення підмет виражено іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Практичне заняття 2

Завдання 1. Виконати завдання 2.1.3 з посібника Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 32-34.

Завдання 2. Виконати завдання 2.1.4 з посібника Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 34-46.

Завдання 3. Виконати завдання 2.2.2 з посібника Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 85-101.

Завдання для самостійної роботи

1. Поясніть відмінність плану від тез і конспекту джерела наукової інформації.

2. Сформулюйте основні вимоги до плануй конспекту джерела наукової інформації.

3. З’ясуйте, які з мисленнєво-мовленнєвих дій під час конспектування усного джерела наукової інформації вам найважче виконувати і чому. Здійсніть тренінг саме цих етапів конспектування на матеріалі фахових текстів за вашою спеціальністю.

4. Проаналізуйте в аспекті виконуваних функцій план (зміст) підручника, навчального посібника (або їх окремого розділу) з опановуваної дисципліни.

5. Опрацюйте наукову статтю (параграф, розділ підручника тощо) актуальної тематики з обраної вами спеціальності. «Згорніть» («спакуйте») інформацію наукового джерела до рівня номінативного плану та стислого конспекту. Здійсніть само- і взаємоконтроль виконаної роботи та з’ясуйте рівень якості підготовлених плану і конспекту та їх відповідність вимогам.

Рекомендована література

1. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

2. Сучасна українська мова: підручник / [О.Д. Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін.]; за ред. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

3. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2007. – 288 с.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / С.В.Шевчук. – К.: “ЛІТЕРА”, 2000 – 480 с.

5. Ющук І.П. Українська мова: підручн. для студ. філолог. спец. вищ. навч. закладів / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

Тема 4