Наочно-образне мислення дітей

У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образ- пе мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими ви­дами діяльності: малюванням, грою, конструюванням то­що. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання по­думки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі яко­го людина оперує наявними у своїй пам'яті образами пред­метів і явищ.

Здатність до мислення в образах спочатку реалізуєть­ся як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуа­ції. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що від­буваються одночасно або послідовно. Такі завдання вини­кають в іграх з механічними іграшками, у конструюван­ні та ін.

Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно,-дійо­вого мислення. Під час виконання завдань з непрямим ре­зультатом діти середнього дошкільного віку починають пе­реходити від зовнішніх до розумових спроб. Після озна­йомлення дітей з кількома варіантами розв'язання завдання малюки можуть використати новий варіант, не вдаючись до зовнішніх дій з предметами, а отримуючи не­обхідний результат подумки.

Розв'язування завдань з непрямим результатом сприяє виникненню наочно-схематичного мислення, яке є наступ­ним етапом у розвитку наочно-образного.

Наочно-схематичне мислення - вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно віддій, бажань і намірів дитини.

Дитина не створює їх, а виявляє і враховує під час розв'язування завдання. Таке мислення зберігає образний характер, однак самі образи стають іншими, у них відобра­жаються не окремі предмети та їх властивості, а зв'язки і відношення між ними.

Наочно-схематичне мислення дошкільників середньо­го і старшого віку виявляється у багатьох особливостях їх­ньої діяльності. Один із його проявів - схематичність ди­тячого малюнка, у якому передається здебільшого зв'язок основних частин предмета і відсутні індивідуальні його оз­наки. Проявом схематичності мислення також є легкість розуміння дітьми різноманітних схематичних зображень, успішне використання їх (впізнають схематичне зобра­ження предметів, використовують схеми типу географіч­ної карти для вибору потрібної доріжки у розгалуженій їх системі тощо).

Уміння створювати і використовувати схематизовані образи є великим досягненням у розвитку мислення дити­ни, оскільки наочно-схематичне мислення відкриває мож­ливості побачити недоступні наочно-образному суттєві сто­рони явищ.

Досвід дитини збагачується нерівномірно. Із деякими предметами вона має справу часто, неодноразово діючи з ними, розпізнає їх якості, сторони, властивості, що зумов­лює їх узагальнене уявлення. Інші предмети менш доступ­ні дітям, внаслідок чого вони пізнають їх однобічно. Обра­зи цих предметів є злитими і конкретними. Оперування та­кими образами одиничних речей надає мисленню маленької дитини конкретно-образного характеру. Це під­тверджують дитячі судження.

Таня (4 роки), побачивши у дівчинки окуляри, запи­тує: «Чому ця дівчинка бабуся?»; «Кішка може перетвори­тися на людину?» - запитує дівчинка Юля (4 роки). - «Ні». - «Як шкода... Була б така м'якенька, лагідна...».

Конкретна образність дитячого мислення послужила аргументом для деяких психологів (К. Бюллер, В. Штерн, Дж. Селлі), які вважали образність певним видом мислен­ня, етапом у розвитку вищих його форм. Найхарактерні­шою ознакою такої образності є синкретизм. Не вміючи виокремити в образі, що зберігся, істотних або основних ознак предмета, дитина вихоплює найакцентованіші для неї деталі. За цими випадковими ознаками дошкільник упізнає конкретний предмет.

Синкретизм проявляється у сприйманні і мисленні ди­тини. На думку Ж. Піаже, він є основною якістю дитячого мислення, що характеризує його доаналітичний ступінь. Дитина мислить схемами, злитими (нерозчленованими) си­туаціями відповідно до образу, який у неї зберігається на непові сприймання, без його аналізу. Подоланню синкре­тичності образів сприяє правильно організоване навчання.

Злитість образів особливо помітно проявляється у сприйманні дітьми малознайомого змісту. Наприклад, во­нинеправильно розуміють синкретично образні літератур­ні вислови, складні метафори, алегорії: «І веселий, і крила­тий ходить вітер над землею. Це потужний вентилятор б'є в обличчя струминою» (Є. Тараховська). Прослухавши це, -річні діти запитують: «Чому він б'є?», «Кого він побив?», «А де у вітру ніжка?», «Де він ходить?», «Вітер сміється?», «Чому він веселий?». Такі запитання і зауваження дітей свідчать, що слово виражає конкретний образ одиничного предмета, якого воно стосується. Цей образ злитий, нерозчле- пований (проаналізований), тому використовується цілісно (якщо «ходить», повинен мати ноги, якщо «веселий» - смі­ється). Уперше образ розпадається не через виокремлення іс­тотної або характерної ознаки предмета чи явища, а ознаки, що отримала в досвіді дитини найсильніше підкріплення. Тому, не вміючи абстрагувати ідею з чуттєво збереженим об­разом, дитина не розуміє поетичних образів.

На думку Л. Виготського, синкретизм має велике зна­чення у розвитку дитячого мислення, оскільки синкретич­ні зв'язки є основою виокремлення зв'язків, які перевіря­ються практикою і відображають дійсність.

У процесі гри, малювання, конструювання та інших видів діяльності дошкільник починає оволодівати побудо­вою наочних просторових моделей - особливих знаків, у яких відображаються зв'язки і відношення об'єктивних речей. Багато видів знань, які дитина не може засвоїти на основі словесного пояснення дорослих або у процесі органі­зованих ними дій з предметами, вона легко засвоює під час дій з моделями, які відображають істотні ознаки предметів та явищ. Наприклад, під час навчання 5-річних дошкіль­ників математики було надзвичайно важко пояснити їм відношення частин і цілого. У процесі ознайомлення з ни­ми за допомогою схематичного зображення поділу цілого на частини і його відновлення з частин діти легко зрозумі­ли, що будь-який предмет можна поділити на частини і відновити з них. Ефективним виявилося використання просторових моделей і під час формування у дошкільників аналізу слова у процесі вивчення грамоти.

Отже, за відповідного навчання образне мислення стає основою засвоєння дошкільниками узагальнених знань, а також удосконалюється у результаті використання цих знань при розв'язуванні пізнавальних і практичних зав­дань. Набуті уявлення про істотні закономірності допома­гають дитині самостійно розбиратися у часткових проявах цих закономірностей. Так, засвоївши уявлення про залеж­ність будови тіла тварин від умов життя, старші дошкіль­ники можуть за зовнішніми ознаками встановити, де живе тварина, як добуває їжу.

Розвиток образного мислення дошкільників характе­ризується тим, що їхні уявлення набувають гнучкості, рухливості, діти оволодівають вмінням оперувати наочни­ми образами: уявляти предмети у різних просторових по­ложеннях, мислено змінювати їх взаємне розміщення.

Модельно-образні форми мислення досягають високого рівня узагальненості, завдяки чому допомагають дитині зрозуміти істотні зв'язки і залежності речей. Однак вони малопродуктивні, якщо дитині необхідно виокремити влас­тивості, зв'язки і відношення, які неможливо уявити наоч­но, образно. Спроби досягти цього за допомогою образного мислення спричиняють типові для дошкільника помилки. До таких помилок призводять, наприклад, завдання встано­вити, чи змінюється кількість сипучої речовини при перемі­щенні її з посудини однієї форми у посудину іншої, чи змі­нюється кількість глини, пластиліну при зміні виліпленого з них об'єкта. Приблизно так само відповідають дошкільни­ки на питання, де більше пластиліну: у кульці чи у розплес­каному шматочку, зробленому з такої самої кульки у них на очах. Це спричинено нездатністю дошкільника виокремити видимий ним рівень речовини у посудині від загальної її кількості. В образному мисленні вони виявляються злити­ми, тому кількість не можна побачити, наочно уявити виок­ремленою від сприйнятої величини. Правильне розв'язання таких завдань вимагає переходу до суджень на основі обра­зів, які використовують словесні поняття.

Отже, наочно-образне мислення долає у своєму розвитку стадію перцептивних перетворень дитиною об'єкта із зов­нішньою допомогою, а також стадію перетворення ситуації на образному рівні з власної ініціативи. Перехід від наочно- дійового до наочно-образного мислення може прискорити спеціальне навчання із використанням схем-замінників.

Словесно-логічне мислення дітей

Словесно-логічне мислення за своєю природою є поня­тійним. Передумови для розвитку логічного мислення, засвоєння дій із словами, числами, як зі знаками, що замі- мюють реальні предмети і ситуації, виникають наприкінці раннього дитинства, з формуванням знакової функції сві­домості. На цьому етапі дитина починає розуміти, що предмет можна позначити, замінити іншим предметом, малюнком, словом. Однак вона ще довго може не застосо­вувати слово для розв'язання самостійних мислительних завдань.

Словесно-логічне мислення - мислення, що втілюється у понят­тях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.

Наочно-дійове і наочно-образне мислення тісно пов'язані з мовленням, за допомогою якого дорослі керу­ють діями дитини, ознайомлюють її з практичними і пізна­вальними завданнями, пояснюють способи їх розв'язання. Мовні висловлювання дитини, коли вони ще тільки супро­воджують практичну дію, не випереджають її, сприяють усвідомленню нею процесу і результату цієї дії, допомага­ють у пошуку шляхів розв'язання завдань. Зростає роль мовлення з набуттям планувальної функції, коли дитина, здається, думає вголос. Однак і на цьому етапі вона послу­говується у своїх мислительних діях не словами, а образа­ми. Мовлення відіграє допоміжну роль.

У психічному розвитку логічне мислення є наступним етапом після образного, на основі якого забезпечує розв'язання більшої кількості завдань, засвоєння науко­вих понять. Однак це не означає необхідності передчасно­го формування логічного мислення, оскільки без розвину­тих образних форм засвоєння його буде неповноцінним. Розвиток образного мислення допомагає дитині логічно зрозуміти узагальнені схематичні зображення, на яких ви­будовується формування понять.

Після оволодіння логічним мисленням образне не втра­чає свого значення, оскільки у діяльності, пов'язаній з не­обхідністю послідовного, логічного мислення, важливу роль відіграє використання образів. Образне мислення є джерелом творчості, функціонування інтуїції, без якої не обходяться наукові відкриття. Воно максимально відпові­дає умовам життя і діяльності дошкільника, завданням, які доводиться йому розв'язувати у грі, малюванні, конс­труюванні, спілкуванні. Тому дошкільний вік найбільш сензитивний до навчання, яке ґрунтується на образах. Ло­гічне мислення дитини доцільно активізувати лише з необ­хідності ознайомлення її з основами наукових понять (з математики, природознавства, мови тощо). Не потрібно мислення дитини підпорядковувати лише логіці.

За допомогою спеціального навчання дитина може зас­воїти невластиві її віку методи розв'язання завдань, але це не пов'язано зі сформованістю вікових новоутворень, нового рівня розвитку мислення, усвідомленням суті цього методу.

Дошкільники найчастіше виявляють логічне мислен­ня під час з'ясування зв'язків між предметами і явищами. Спершу вони встановлюють функціональні зв'язки (приз­начення, використання предметів), найскладніше - вста­новити зв'язки простору і часу в логічному (змістовому) значенні, що спричинено їх прихованістю (не проявляють­ся на поверхні явища, хоч доступні чуттєвому практично­му досвіду).

Для чанніх форм словесного мислення дітей притаман­ні заміна малознайомих у завданні та його розв'язанні умов (образів, понять, вимог) більш відомими («почуття знайомості»), з'ясування простих зв'язків (за необхідніс­тю, аналогією, функціональністю тощо) не лише між істот­ними сторонами й ознаками різних предметів, а й між ви­падковими зовнішніми, другорядними. На цій підставі дехто із психологів (В. Штерн) стверджував, що дитина прагне пов'язувати все підряд, що свідчить про несформо- ваність логічних міркувань. Насправді це стосується лише малознайомого і складного змісту, яким доводиться оперу­вати маленьким дітям.

Своєрідність розумового процесу, в результаті якого маленька дитина робить несподівані для дорослих виснов­ки, зумовлена відсутністю у неї знань, потрібних для вста­новлення істотних зв'язків між умовами (сторонами) яви­ща; невмінням послідовно мислити, використовувати ло­гічно виправдану систему розумових дій. Для логічних міркувань, порівнянь, узагальнень, формування виснов­ків дитині потрібно володіти не лише кожною окремою операцією, а й загальним способом розумової діяльності.

Обов'язковими ланками розумового процесу є: синтез І - первинний (сприймання завдання як цілого), аналіз (поділ завдання на частини, виокремлення його умов, да­них); синтез II - вторинний (розв'язування, нове розу­міння завдання). Розумовий процес маленької дитини від­бувається від синтезу І до синтезу II. Аналіз - найістотні­ша ланка мислення у дошкільників - це виокремлення однієї, часто випадкової ознаки предмета або умови.

Дитина молодшого дошкільного віку, йдучи від яскра­вого предмета, легко встановлює зв'язки, які шукає. Однак часто вони не відповідають дійсності, що породжує алогіч­ність дитячих суджень. Спеціальне навчання дітей - шукати і встановлювати найістотніші ознаки предметів і явищ, знаходити істотні залежності між ними - швидко розвиває у них логічні форми мислення. Для розуміння розвитку словесного мислення у дітей істотне значення має шіаліз їхніх запитань.

Найхарактернішою ознакою дошкільного віку, як ві­домо, є допитливість, яка формує розумовий розвиток лю­дини. У своєму розвитку дитина долає певні стадії відпо­відно до вікових особливостей людської психіки. Допитли- ність - це якість особистості, яка має високі пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного, незрозу­мілого. Вона є джерелом активності людини, прагненням глибоко і різнобічно пізнати дійсність.

Допитливість сприяє виникненню і забезпеченню фун­кціонування пізнавального інтересу, є причиною виник­нення і формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не дає змоги згаснути, постійно збуджує механізм пізнання. Допитливість дорос­лої людини завжди вибіркова, дитини дошкільного віку - може спрямовуватись на значну кількість предметів, часто протилежних за змістом і функціями (Л. Проколієнко).

Допитливість є не лише якістю особистості, а й розумо­вою дією, способом пізнання, стимулом і способом мірку­вання. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, людина осягає за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини - одна з основних умов формування допитливості. Адже ди­тина прагне пізнати причинно-наслідкові зв'язки у приро­ді, взаєминах людей за наявності у неї потреби їх пізнати, можливості зрозуміти їх.

Виявом природної пізнавальної потреби дитини є запи­тання, кількість і багатоманітність яких різко збільшуєть­ся після 3-х років. Запитання дитини свідчать, що вона ці­кавиться чимось невідомим, шукає і пробує зрозуміти його.

Перші запитання дитини ще не мають пізнавальної спрямованості. Запитавши дорослого: «Для чого ця маши­на?» або «Що це таке?», 3-річні діти, часто не вислухавши відповіді, переключаються на інше заняття, а отримавши відповідь, можуть неодноразово повторити це запитання. Перші дитячі запитання є формою активного спілкування дитини з дорослими. Пізнавальними вони стають пізніше, виникають на основі набутих знань, прагнення глибше проникнути у відомі або приховані сторони явища і вста­новити зв'язки у його глибині. Із розповідей дорослих, їх­ніх відповідей на свої питання дитина починає розуміти, що за межами того, що вона бачить і знає, є певні обстави­ни, які спричинюють видимі факти. Своїми запитаннями «чому?», «навіщо?», «як?», «длячого?» 5-річні діти, наслі­дуючи дорослих, прагнуть дізнатися про ці обставини, поба­чити і зрозуміти те, чого не бачать. Відповіді дорослих що­разу переконують їх у наявності цих зв'язків. Намагаючись дізнатися про невідоме дошкільник запитує дорослого: «Чо­му дерева шумлять?», «Чому і звідки дме вітер?», «Куди те­че вода в річці? Чому вона не стоїть на місці?» тощо.

Такі запитання надзвичайно безладні і різноманітні. До 5-6-ти років дитина і не пробує узагальнити, пов'яза­ти набуті знання. Маючи справу з дивним, незрозумілим, новим, вона запитує про те, що її цікавить. Попри різнома­нітність і безладність, дитячі запитання мають чітко вира­жений пізнавальний характер, істотно відрізняються від запитань дітей раннього віку. 5-7-річні діти чекають від­повідей, висловлюють сумніви, заперечують. Старші до­шкільники зіставляють відповіді дорослих з тим, що їм ві­домо, порівнюють, сумніваючись та сперечаючись.

Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатися у правильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком кількість таких питань збільшується, вони стають основними. Формуван­ня у дитини якісно нового мислення пов'язане з освоєнням мислительних операцій, які починають використовувати­ся у дошкільному віці як способи розумової діяльності. Ос­новою всіх мислительних операцій є аналіз і синтез. До­шкільник порівнює об'єкти за більшою кількістю ознак, ніж у ранньому дитинстві, помічає навіть незначні подіб­ності чи відмінності між зовнішніми ознаками предметів, висловлюється про них.

У дошкільному дитинстві змінюється характер уза­гальнень. Діти вдаються до найпростіших дослідів, експе­риментують: кидають у ванну з водою предмети, щоб ді­знатися, чи будуть вони плавати; ставлять склянку з водою у морозильник, щоб одержати лід. Такі досліди підводять їх до висновків, узагальнених уявлень. Поступово перехо­дять від оперування зовнішніми ознаками до розкриття більш істотних для предмета ознак. Новий рівень узагаль­нення допомагає їм освоїти операцію класифікації - зара­хування об'єкта до групи на основі видо-родових ознак. Розвиток уміння класифікувати предмети пов'язаний з ос­воєнням узагальнюючих слів, розширенням уявлень і знань про світ, умінням виокремлювати у предметі істотні ознаки. Чим ближчі предмети до особистого досвіду до­шкільника, тим точніші узагальнення він робить. Дитина насамперед вирізняє групи предметів, з якими активно мзаємодіє (іграшки, меблі, посуд, одяг); потім -суміжні класифікаційні групи (дикі і домашні тварини, чайний і столовий посуд тощо).

Розвиток мислительних операцій забезпечує форму­вання дедуктивного мислення - вміння узгоджувати свої судження, уникати у них суперечностей. Спочатку дити­на, навіть оперуючи загальними положеннями, не може їх належно обґрунтувати або висловлює випадкові обґрунту­вання, поступово набуваючи вміння робити правильні вис­новки.

Отже, у спілкуванні з дорослими, у іграх і діяльності дитини розвиваються види її мислення, формується куль­тура розумової праці, що забезпечить продуктивну інте­лектуальну діяльність у дорослому віці.