Емоційне благополуччя дитини у групі

На моральному розвитку особистості дитини суттєво позначається її становище у групі однолітків. Від нього за­лежить її самооцінка, ефективність засвоєння норм міжособистісних стосунків у колективі. Залежно від характе­ру цих стосунків розрізняють такі типи особистостей:

1) «зірки». Такими дітьми захоплюються через їхню кра­су, чарівність, уміння швидко і точно оцінювати ситуацію, брати на себе відповідальність тощо. Однак вони можуть пройнятися надмірною самовпевненістю, зазнайством;

2) «зневажені». У ставленні до себе вони часто відчува­ють незацікавленість або зневажливу поблажливість ро­весників. їх залучають до гри на посередні ролі. З багатьох причин у таких дітей накопичується образа, готовність повстати проти нав'язливих умов життя у групі. Нерідко вони шукають можливості для встановлення стосунків із «зіркою», вдаючись до підлещування, беззаперечного під­корення та ін.;

3) «ізольовані». Такі діти переживають «емоційний го­лод» у спілкуванні з однолітками, загострено сприймають життєві реалії, надто емоційно виражають своє ставлення до ровесників: можуть обожнювати когось із групи за ре­альні або ними вигадані якості чи ненавидіти за зневагу до своєї персони.

«Ізольованими» стають з багатьох причин. Хтось часто хворіє, рідко ходить у дошкільний заклад, і діти не встига­ють звикнути до нього, та і сам він нікого не знає. До іншо­го таке ставлення виникає через фізичні вади, риси харак­теру, манери поведінки. Іноді подібне трапляється з діть­ми, які раніше не відвідували дошкільного закладу, не мають навичок спілкування у групі, ігрових умінь.

Якою б не була причина ізольованості, наслідком її, як правило, є неповноцінний соціальний розвиток. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття і до­помогу однолітків, нерідко стає егоцентричною, замкну­тою, відчуженою. Із цих причин вона буде ображатися і скаржитися, вихвалятися, фальшивити, брехати. Такій ди­тині важко у спілкуванні з оточуючими, нелегко і їм з нею.

Проблеми соціалізації не повинні переходити у хроніч­ний стан, асоціальність особистості. Дитині, яка має проб­леми з визнанням, слід допомогти реалізувати домагання на визнання ровесників. Іноді для цього потрібна соціаль­на терапія для попередження небажаного особистісного розвитку, формування у неї потреби і навичок активної по­ведінки. Основними аспектами її є створення сприятливо­го соціального мікроклімату у дитячому колективі, у яко­му кожна дитина змогла б реалізувати своє домагання на визнання; розвиток у непопулярних дітей спеціальних на­вичок спілкування. Добре, якщо у групі переможцем у грі стає непопулярна дитина. Тому ігри потрібно добирати з урахуванням особливостей таких дітей, демонструвати за­охочувальне ставлення до них, тактовно і невимушено на­давати їм перевагу, захоплюватися ними, хвалити (за чер­гування, гарний малюнок, аплікацію тощо).

Набуття популярності у дитячій групі тільки шляхом заохочення дорослого не буде ефективним, якщо не зак­ріплюватиметься реальними успіхами дитини в її щоден­ному спілкуванні з однолітками.

Отже, моральний розвиток особистості дошкільника безпосередньо залежить від позиції дорослого, його мо­ральності, етики тощо. Дорослий, будучи для дошкільни­ка моральним еталоном, встановлює зв'язок між мораль­ною свідомістю і моральною поведінкою, коли норма стає мотивом поведінки. Власне від нього залежить, чи сформу­ються у дошкільника негативні утворення.