Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він ві­дображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і ви­ховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона нале­жить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нер­вової системи. Уміння його визначати необхідне для пра­вильного спрямування розвитку особистості дошкільника, розуміння особливостей його поведінки, запобігання неба­жаним реакціям дитини тощо.

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1) сила збудження - пізнавальна, розумова актив­ність, схильність до нового, невідомого, складного; загос­треність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

2) сила гальмування - здатність зосереджуватися, про­тидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

3) рухливість нервових процесів - здатність до пере­ключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умо­вах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;

4) урівноваженість - рівномірне, відносно легке вико­нання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири ос­новні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інер­тний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холе­рик); г) слабкий (меланхолік).

Психологічні характеристики дітей сангвінічного тем­пераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комуні­кабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосову­ються до нових умов, вступають у контакти з іншими діть­ми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в дошкільному закладі, відразу почувають себе, як удома. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки.

Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. їхня комуні­кабельність сприяє дружньому ставленню до них дорос­лих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

Нервова система сангвініка пластична, він легко пе­реключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивість віді­грає як позитивну роль (безпроблемне включення в нову ді­яльність), так і негативну (формуються такі риси, як непо­сидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інте­ресів, нахилів. У ставленні до неї важливо виявляти ви­могливість, контролювати дії і вчинки, залучати до твор­чої діяльності. Поблажливість до незначних порушень по­рядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витра­чено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібра­ність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми інших типів.

Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко форму­ється здатність навчатися, легко виробляються нові вмін­ня і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією влас­ної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підви­щують ризик відволікання на сторонні подразники, що не­гативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попе­редній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбало вико­наній роботі слід дати завдання зробити її заново.

Почуття у дітей-сангвініків виникають швидко й ак­тивно проявляються. На ситуацію реагують активно, ви­разно, але не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній си­туації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних - нерідко плачуть. їхній загальний емоцій­ний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні до афективних реакцій.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті, через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосун­ків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результа­тивність діяльності.

Психологічні характеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокій­ні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного зак­ладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівно­мірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жес­тів. На запитання вони відповідають не відразу.

Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необ­хідність включатися в нову діяльність викликає в них роз­губленість, нерідко - переляк. Не менш повільно, але на­дійно формуються у них навички і звички, тому змінюва­ти їх надзвичайно важко. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведін­ка дезорганізовується.

Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляють­ся серед них і ледарі. Навчити їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стій­кість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

Здатність до довільної регуляції поведінки теж форму­ється у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються зовнішнім вимогам. З огляду на зни­жену рухливість нервових процесів для підтримання ак­тивної працездатності флегматичних дітей необхідно заці­кавити їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

В емоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Неадекват­ні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уни­кають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані гли­бокого емоційного збудження, не демонструючи видимих його проявів.

Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють ді­тей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки і ді­ти належать до різних типів темпераменту.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має зна­чення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати ден­ний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідуван­ня, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджува­ти ініціативні дії та інтерес.

Навіть незначні звички дітей-флегматиків перебудува­ти дуже важко, тому краще попереджувати їх появу, фор­мувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливо стиму­лювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (ра­дість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марно розраховувати на ре­зультат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

Психологічні характеристики дітей холеричного тем­пераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з вираз­ною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокою­ється, не тримають довго образи. Вони чутливі до пору­шення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо ви­магають їжу.

Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, не­рідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на мімі­ку і жести. За активного збудження мовленнєвий процес уповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.

Такі діти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприя­ють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Займаючись ці­кавою діяльністю, виявляють творче піднесення, наполег­ливість, силу волі, що приносить їм значні результати. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак це можли­во лише у ситуації психологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спад настрою може зміни­тися бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.

Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухли­вим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають голов­ні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Умін­ня й навички формуються в них довго і важко перебудову­ються. Холерики з труднощами переключають і конкрети­зують свою увагу, їх важко дисциплінувати. Через імпуль­сивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні, малогрупові форми організації діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту, дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.

У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюється емоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реак­цій іноді підштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїми емоціями. Ця здатність вироб­ляється з перших років життя, але дуже повільно і лише за наявності емоційного комфорту.

Розрізняють три категорії дітей-холериків. Першу утворюють фізично здорові, потенційно здібні діти з підви­щеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), яким достатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному супроводі всіх своїх дій. Другу - запальні діти, яким притаманні спалахи необґрунтованого збудження; третю - «відчайдушні» пустуни. Представники другої і третьої категорій мають постійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов'язані допомогти їм сформувати галь­мівні механізми, навички спілкування, ставлення до кон­фліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конс­труктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралі­зування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробу­вати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.

Діти завжди хочуть відповідати очікуванням близьких дорослих, але не всім це вдається. Холерикам - найчасті­ше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Тому дорос­лим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подола­ти свої труднощі, вселяти надію на безконфліктне спілку­вання за будь-яких умов.

Психологічні характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні, сором'яз­ливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чут­ливі до найменших подразників, сильно реагують на схва­лення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слаб­кий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпережрівати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фак­тором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, спри­яти поступовому входженню у нове життя, виявляти особ­ливу чуйність до них.

Переживання глибоких емоційних криз меланхоліка­ми супроводжується фізичними проявами: пересиханням у роті і носі, відчуттям холоду у кінцівках, почервонінням шкіри тощо.

Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, вислови залиша­ються незакінченими.

Під час зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (на­віть за необхідності розв'язувати у незвичних умовах зна­йомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нер­возність, що характеризується стурбованістю, напруже­ністю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи прості завдання для їхнього рів­ня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у групі дошкільного закладу (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прос­ті справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші - дратівли­вими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апе­титу, сну тощо.

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своє­часна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтрим­ка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон вислов­лювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У спри­ятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступ­ній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного ду­шевного спокою для відновлення працездатності. Відпо­чивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, во­ни почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційно­го комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти висо­ких результатів.

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфе­ра. Підвищена чутливість допомагає їм помічати наймен­ші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгуку­ватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд філь­мів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осто­ронь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропо­зиції інших включитися у спілкування. Оптимальною си­туацією для них є домашня обстановка в оточенні небага­тьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взає­мин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потре­бують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навію­ваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізува­тися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситу­ацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відпо­відних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотіти­муть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних ду­мок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідом­ленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприй­няттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здіб­ностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити по­требу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, ми­лосердя тощо.