Змістовий модуль 2. Соціально-орієнтована діяльність дошкільного навчального закладу в реалізації умов успішної соціалізації дитини

Тема 5 «Гра як засіб соціальної адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу»

ПЛАН

1. Ігрова діяльність як провідний засіб соціалізації дітей-дошкільників.

2. Значення ігрової діяльності у всебічному розвитку дитини дошкільного віку

3. Приклади ігор для дітей у період адаптації до умов ДНЗ.

4. Значення іграшки в розвитку гри дошкільників.

Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки.

Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Початок відвідування дошкільного навчального закладу - це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти та обов'язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Звикання до дитячого садка часто супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.

Середній термін адаптації дітей в нормі складає:

1) у яслах - 7-10 днів;

2) у дитячому садку в 3 роки - 2-3 тижні;

3) у старшому дошкільному віці - 1 місяць.

Процес адаптації дитини до умов дитячого садка, окрім певної тривалості у часі, що є різним для кожної дитини, має кілька основних етапів (фаз). Це, зокрема, такі:

І етап - у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організ­му дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна «буря» триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей).

ІІ етап - період нестабільного пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятися до нового оточення, робить спробу долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим урівноваженим. Цей період триваліший, ніж перший,- від 1 тижня до 2-3 місяців.

ІІІ етап - період відносно сталого пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку.

Соціально-психологічна адаптація до дитячого садка у різних дітей відбувається не однаково. Відіграють велику роль в адаптації до ДНЗ такі чинники як вік дитини, тип вищої нервової діяльності, стан здоров'я, стиль виховання в сім'ї, родинні взаємини, емоційна залежність від матері, рівень розвитку в дитини ігрових навичок, комунікативних навичок, її контактність, доброзичливість, а також уміння дорослих забезпечити їй належний спокій, захищеність, повноцінне здоров’я та активізацію адаптаційних ресурсів.

Одразу ж відзначимо, що в науці дитячий садок розглядається як позитивний чинник, який є важливим для повноцінного виховання. І з цим не можна не погодитися. Виховання в колективі виробляє у малюка пози­тивні соціальні стереотипи поведінки - самостійність, увагу до оточуючих, готовність допомогти іншому, а також здатність перебувати в колективі.

Зазвичай кожна дитина по-різному реагує на нову ситуацію, проте є і певні загальні ознаки:

- Завжди нелегко звикають до дитячого садка або ясел єдині в сім'ї діти, особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі.

- Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматич­ним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більше підга­няти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявішою, байдужішою. Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати й кривдити слабких і залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмом.

- Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім'ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони пово­дяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

- Вступ до співтовариства дітей, як показує досвід, легко переноситься дитиною, якщо вона до того часу вже звикла до контактів з дорослими і дітьми, що не належать до її сім'ї. Це допомагає малюкові швидше пристосуватися до нових людей і ситуацій.

Враховуючи вищезазначене, можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

• Перша група - ті, для кого процес адаптації проходить легко і безболіс­но. Ці діти цікавляться іграшками й діяльністю, комунікабельні, само­стійні, врівноважені. У сім'ї спілкування батьків з дитиною доброзич­ливе, поважне.

• Друга група - малюки, які адаптуються повільніше й важче, їх поведін­ка характеризується нестабільністю, періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування, їм бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування у таких малюків розвинені недостатньо. Ці діти часто бувають малоініціативними, менш самостійними, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою.

• Третя група - діти, які важко пристосовуються до нового середовища. Як правило, вони несамостійні, неконтактні, звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. Ігрові навички у них часто бувають несформовані. Такі діти нерідко стикаються з проявами авторитар­ності, жорстокості або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричиняє острах, недовіру до вихователя чи повне ігнорування його й інших дітей. Сон, апетит у таких дітей часто бувають погані або зовсім відсутні, їм притаманна висока захворюваність, яка ще більше уповільнює звикання до нового оточення і нових вимог.

Важкий тип адаптації до дитсадка характеризується станом дитини на межі здоров'я та хвороби - малюк знаходиться в стані постійного стресу.

Ознаки перебування дитини в стані психоемоційного напруження (за умови, що вони раніше не спостерігалися у дитини):

· труднощі під час засинання і неспокійний сон;

· втома після навантаження, яке зовсім нещодавно не спричиняло відчуття стомленості;

· безпричинна образливість, плаксивість або, навпаки, підвищена агресивність;

· неуважність;

· занепокоєння, непосидючість;

· відсутність упевненості в собі, яка виражається в тому, що дитина все частіше шукає схвалення в дорослих, тисне на них;

· прояви впертості;

· дитина постійно смокче соску, палець, жує що-небудь, занадто жадібно й без розбору їсть, заковтуючи при цьому їжу (інколи навпаки спостерігається стійке порушення апетиту),

· страх встановлювати контакти, прагнення самотності, відмова брати участь в іграх однолітків (часто дитина безцільно блукає по групі, не знаходячи собі заняття);

· гра зі статевими органами;

· сіпання плечей, гойдання головою, тремтіння рук;

· зниження маси тіла або, навпаки, початкові виявлення симптомів ожиріння;

· підвищена тривожність;

· нетримання сечі, яке раніше не спостерігалося.

Наявність вищезгаданих симптомів часто свідчить про виникнення психосоматичних розладів, ігнорування яких може негативно позначитися на самопочутті, поведінці дитини, стійких порушень в особистісному розвитку дитини. Нерідко такі діти згодом стають брехливими, невпевненими в собі, схильними до безплідних мріянь, боязкими, некомунікабельними. У них як спосіб захисної поведінки дуже рано формується соціальна маска.

Полярним типом стосовно важкої адаптації є тип легкої адаптації дитини, коли малюк адаптується до нової обстановки протягом декількох тижнів, найчастіше - півмісяця. З такою дитиною майже немає клопотів і зміни, які спостерігаються в її поведінці, зазвичай короткочасні й незначні, тому дитина не хворіє.

Крім двох полярних типів адаптації, є ще і проміжний варіант, який ніби поєднує крайні прояви адаптації дитини. У подібних випадках ми говоримо про середню тяжкість перебігу періоду різних адаптаційних змін у дитячому організмі. При цьому типі адаптації дитина в середньому адаптується до нового організованого колективу більше місяця й інколи під час адаптації може захворіти. Як правило, хвороба протікає без ускладнень, що є головною ознакою вказаного типу адаптації. Хворобі та ускладненню процесу адаптації може запобігти лікар - чим раніше він призначить коригуючі заходи дитині, тим менша ймовірність, що малюк захворіє, а значить, його адаптація наблизиться до сприятливої, а це в свою чергу, допоможе легко адаптуватися дитині й надалі, коли вона переступить поріг школи. Доведено, що в разі важкої адаптації до дитсадка дитина погано адаптується і до умов початкової школи.

Виявляючи цікавість до світу дорослих, але не маючи можливості включитись до нього, дошкільник моделює цей світ у грі. Ця діяльність є соціальною за своїм походженням і змістом, вона виникає в ході ускладнення досвіду людства, його виробничих та культурних взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет та ролі в грі діти запозичують у суспільстві.

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

Гра - провідна діяльність дошкільнят, в якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи в уявних ситуаціях їх життя, працю та стосунки

Гра - це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. (З.В. Огороднійчук)

Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Перші прояви дитячих ігор виникають ще в ранньому віці, маючи сенсомоторний характер («наздоганялки», гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього і дошкільного віку виникає режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників, символічне виконання певної дії). Згодом дитина стає спроможною організовувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею ситуація, і пережиті емоції, враження відтворюються в ігрових діях.

У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв'язки з іншими тощо.

За допомогою гри дитина оволодіває:

ü усією системою людських взаємин - спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;

ü способами практичної і розумової діяльності; великим діапазоном людських почуттів;

ü поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

ü морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед один з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі - його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості один на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.

Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом із тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вміють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою, здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань, шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування морально-етичних рис особистості.

Розвиток дитини в грі відбувається, насамперед, за рахунок різноманітної спрямованості її змісту. Є ігри, прямо націлені на фізичне виховання (рухливі), естетичне (музичні), розумовий (дидактичні і сюжетні). Багато хто з них в той же час сприяють моральному вихованню (сюжетно-рольові, ігри-драматизації, рухливі та ін.).

Всі види ігор можна об'єднати в дві великі групи, які відрізняються мірою особистої участі дорослого, а також різними формами дитячої активності.

Перша група - це ігри, де дорослий приймає непряму участь у їх підготовці та проведенні. Активність дітей (за умови сформованості певного рівня ігрових дій і вмінь) має ініціативний, творчий характер - хлопці здатні самостійно поставити ігрову мета, розвинути задум гри і знайти потрібні способи рішення ігрових завдань. У самостійних іграх створюються умови для прояву дітьми ініціативи, яка завжди свідчить про певний рівень розвитку інтелекту. Ігри цієї групи, до яких можна віднести сюжетні і пізнавальні, особливо цінні своєю розвиваючої функцією, що має велике значення для загального психічного розвитку кожної дитини.

Друга група - це різні навчальні ігри, в яких дорослий, повідомляючи дитині правила гри чи пояснюючи конструкцію іграшки, дає фіксовану програму дій для досягнення певного результату. У цих іграх зазвичай вирішуються конкретні завдання виховання і навчання; вони спрямовані на засвоєння певного програмного матеріалу і правил, яких повинні дотримуватися грають. Важливі навчальні ігри також для морального - естетичного виховання дошкільників.

Іграшка - незмінний супутник дитини з перших днів народження. Її спеціально створює дорослий у виховних цілях, щоб підготувати малюка до входження в суспільні відносини. Іграшка виступає для дитини як предмет забави, розваги, радості, і в той же час вона - найважливіший засіб психічного розвитку дошкільника.

З перших днів життя дитина знайомиться з іграшкою. Найперші іграшки малюків - брязкальця. Дорослий показує їхній дитині, привертає до них увагу, намагається викликати інтерес. Дії з брязкальцем зазвичай підкріплюються словами, мімікою батьків, які розмовляють з малюком, називають його ласкаво по імені, посміхаються. Так за допомогою брязкальця дорослий спілкується з немовлям.

Яскравість, озвученность, блиск брязкалець підтримують мимовільну увагу малюка. Він розглядає їх, усміхається людині, в руках якого знаходиться іграшка, а потім брязкальце стає привабливою сама по собі, як предмет, з яким можна діяти. На п’ятому місяці життя в малюка розвивається реакція хапання, формується зорово-рухова координація, і немовля починає здійснювати з брязкальцем неспецифічні маніпуляції: розмахує, трясе, кидає. Дитина прислухається до звуку, зосереджує погляд на іграшці. Дуже важливо створити сприятливий емоційний фон, допомогти дитині зосередити увагу на іграшці, познайомити його з іграшками, різними за кольором і формою.

До кінця першого року життя немовля, діючи з брязкальцями, встановлює перший причинно-наслідкові зв’язки: тепер він розуміє, що якщо іграшку потрясти, то почуєш звук.

Озвучені музичні іграшки залучають дитини протягом усього дошкільного дитинства. Він із задоволенням грає з дзвіночками, брязкальцями, барабанами, дитячими гармошками. У міру дорослішання ігрові дії з такими іграшками ускладнюються. Дошкільника вже залучають не звуки самі по собі, він прагне отримати яку-небудь мелодію, включає «музичний супровід» в сюжетно-рольові ігри. Дитина підпорядковує ритму свої рухи, у нього вдосконалюється музичний слух, почуття ритму.

З дидактичними іграшками дорослий знайомить малюка на першому році життя. Ці іграшки спеціально сконструйовані в навчальних цілях і побудовані за принципом автодідактізма, тобто містять в собі спосіб їх використання. До дидактичних відносяться збірно-розбірні іграшки, бирюльки, предмети для нанизування. Саме дорослий відкриває для малюка спосіб дії з дидактичними іграшками, показує, як можна отримати результат. Зазвичай це приведення частин і деталей у відповідність за ознаками кольору, величини, форми і т. д. Тому особливе значення використання дидактичних іграшок має в ранньому дитинстві, так як саме предметна діяльність у цьому віці є провідною. В іграх з такими іграшками дитина не тільки вдосконалює вміння діяти, але й освоює сенсорні еталони. У діях з дидактичними іграшками створюються умови для прояву самостійності малюка, усвідомлення ним результатів своїх зусиль. Дії дитини набувають результативність і цілеспрямованість. Яскравість, гармонія кольору і форми іграшок викликають у малюка естетичні переживання.

Протягом усього періоду дошкільного дитинства дитині необхідні образні іграшки, але в різні вікові періоди вони виконують різні функції в психічному розвитку малюка. У немовляти викликають приємні переживання і позитивні емоції. У ранньому дошкільному віці включаються в різноманітні види ігор: сюжетно-рольові, будівельні, дидактичні, режисерські, драматизації. Образні іграшки розширюють сферу застосування ігрових дій, допомагають розвивати сюжет, створювати ігрові ситуації.

Лялька не тільки бере участь у всіх дитячих іграх, але виступає ідеальним партнером по спілкуванню, другом, з яким можна поговорити, поділитися турботами, засмученнями, радощами. Малюк, залежно від свого настрою, наділяє ляльку думками, почуттями: сьогодні вона бавиться, а вчора була слухняною дівчинкою. Лялька в руках дитини діє так, як він цього хоче в даний момент. Він дбає про неї, виховує, навчає, передаючи їй свої знання. Тобто виконує щодо до ляльки ті ж функції, які виконує дорослий щодо його самого. І така позиція є ще однією причиною незмінною привабливості для малюка ігор з ляльками. Оцінюючи поведінку ляльки, дитина передає їй свій емоційний і моральний досвід, тим самим усвідомлюючи і закріплюючи його. Він програє з нею всілякі форми поведінки і оцінює їх. Виникає емоційна і моральна ідентифікація, складаються моральні оцінки, розвивається гамма емоційних переживань, формуються моральні якості.

Образні іграшки сприяють засвоєнню статевої ролі, що позначається у виборі іграшок та дії з ними. Однак і дівчаткам, і хлопчикам подобаються ляльки та пухнасті звірята, вони роблять з ними різні дії.

Наведемо приклад того, як діти розповідають про своїх іграшках.

Маша К. (7 років): У моїх іграшок є імена. Мавпочка Чі-Чі, бегемот Гоша, черепашка Мотя. Ведмедика так і звуть Міша. А білочку звуть … забула … Туфелька її звати. Найбільше я люблю грати з Барбі, бо в неї коліна згинаються. Я її одягаю, переодягатися. У неї скоро день народження.

Саша П. (5 років): У мене є вантажівка з причепом. Машинки різні теж. Машинки маленькі, у них справжні люди не помістяться. Тільки іграшки. Найулюбленіші - машини «Москвич» і «Порш». Я їх ката … собаку ката. У мене ще є ведмежа. Це мама подарувала.

Ігри з образними іграшками допомагають малюкові захиститися від негативних переживань, зняти емоційну напругу, компенсувати брак любові і співчуття з боку дорослих і однолітків.

Не випадково саме образні іграшки найчастіше стають улюбленими друзями. Адже лялька схожа на людину. А м’які іграшки викликають ніжне ставлення, дитина обіймає, гладить їх, і йому здається, що іграшка теж відповідає йому прихильністю.

Іграшки-знаряддя (лопатки, формочки, відерця та інше) - це зменшені копії знарядь праці дорослих. У ранньому дитинстві з їх допомогою у дітей розвивають предметні дії, включають їх в ігри з природним матеріалом, наприклад, малюк насипає лопаткою в відерце пісок, висипає і знову насипає. У дошкільному дитинстві іграшки-знаряддя використовуються в інших видах ігор, наприклад в будівельних, а також у трудовій діяльності.

Технічні іграшки (машини, літаки, місяцеходи) відкривають для дитини область техніки і знайомлять з її використанням. Вони підштовхують його до експериментування, пробуджують пізнавальні запитання (чому крутяться колеса?) Стимулюють розвиток технічного мислення, формують уявлення про професійну діяльність дорослих.

Театралізовані іграшки використовуються при постановці вистав, в розвагах. Діти наділяють їх тими чи іншими рисами відповідно до їх зовнішнім виглядом. Часто театралізовані іграшки представляють улюблених персонажів казок. Вони викликають у дітей бажання згадати і програти їх зміст. Виконання ролі за допомогою такої іграшки формує у дошкільника виразність мови, міміки, пантоміміки, стимулює розвиток театрально-мовних здібностей.

Спортивно-моторні іграшки сприяють не тільки формуванню основних рухів, а й розвитку просторових орієнтувань, властивостей уваги, таких вольових якостей, як організованість, сміливість, витримка, ініціативність.

Особливу групу складають іграшки-саморобки, оскільки створюються самою дитиною із заздалегідь визначеною ігровий метою. Виготовлення таких іграшок формує у дошкільника вміння створювати й втілювати задум, стимулює творчість, дозволяє пізнавати властивості матеріалу, формує суспільні мотиви поведінки, наприклад, зробити подарунок мамі або допомогти малюкам. Іграшки-саморобки - це своєрідний спосіб самовираження і предмет гордості. Саморобні іграшки нерідко відрізняються багатофункціональністю, тому особливо цікаві малюкові.

Іграшки-забави викликають у дітей цікавість, радість, позитивні емоції. Вони підтримують бадьорий настрій, розвивають почуття гумору і допитливість. Вони спонукають дітей до вивчення їх будови, принципу дії, а також створюють зону спільних з дорослим переживань.

Підкреслимо, що для дитини важлива не кількість іграшок, а їх різноманітність у відповідності з віком малюка і ситуацією їх використання. Головне завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити дитину діяти з іграшками.

Література до теми 5

1. Бондаренко А.К., Матусик А.И. Воспитание детей в игре (пособие для воспитателя детского сада). - М.: Просвещение, 1979.

2. Воспитание детей в игре /Под ред. Д.В. Менджерицкой. - М.: Просвещение, 1979.

3. Жуковская Р.И. Игра и ее педагогическое значение. - М.:ЧП Ильин, 2001. - 249с.

4. Запорожец А. В. Игра и развитие ребенка. Психология и педагогика игры дошкольника. Под редакцией А.В. Запорожец и А.П.Усовой.- М., 1966.- с. 5-10.

5. Запорожец А. В. Проблема дошкольной игры и руководство ею в воспитательных целях. Игра и ее роль в развитии ребенка дошкольника. - 1978. - с.3-7.