Узагальнені характеристики навчальної діяльності

МВС України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет № 7

Кафедра психології

«Затверджую»

Завідувач кафедри психології

Доктор психологічних наук, доцент

Л. В. Романюк

2017 р.

«ВІКОВА ТА ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ»

Лекція 12

«Психологія навчальної діяльності. Научіння й уміння»

(2 год.)

розробник: канд. соціол. наук Шиделко А. В.

Львів-2017

План лекції:

Поняття про научіння й уміння

Механізми й закони научіння

Узагальнені характеристики навчальної діяльності

Структурні компоненти навчальної діяльності

Література:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

2. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук. – Видавництво: К.: Каравела, 2008. – 400 c.

3. Власова О. І. Педагогічна психологія: навч. посібник / О. І. Власова. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.

4. Карпенко Є. Вікова та педагогічна психологія. Актуальні студії сучасних українських учених: навчальний посібник / Є. Карпенко. – Дрогобич: Посвіт, 2014. – 152 c.

5. Крэйг Г. Психологияразвития. – СПб.: Изд-во Питер, 2000. – 968 с.

6. Павелків Р. В. Вікова психологія: підручник / Р. В. Павелків. – Київ: Кондор, 2015. – 469 с.

7. Психологія розвитку та вікова психологія: практикум: навч. посіб. / В. П. Кутішенко, С. О. Ставицька. – К.: Каравела, 2009. – 448 с.

8. Савчин М. В. Вікова психологія: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. – К.: Академвидав, 2011. – 368 с.

9. Терлецька Л. Г. Вікова психологія і психодіагностика: підручник / Терлецька Л. Г. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2013. – 608 с.

10. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1976. – 269 с.

11. Дьоміна Г. А. Вікова і педагогічна психологія: методичні рекомендації для практичних занять, індивідуально-самостійної роботи, модульного контролю знань студентів / Г. А. Дьоміна. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – 56 с.

12. Загальні засади вікової та педагогічноїпсихології [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/19580302/psihologiya/. – Назва з екрана.

13. Вікова психологія як галузь психологічної науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/3147/97/. – Назва з екрана.

14. Предмет вікової психології [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://medbib.in.ua/predmet-vozrastnoy-psihologii-42328.html. – Назва з екрана.

1.

Вступ

Одне з основних завдань сучасної школи – зробити учбовий процес не тільки процесом засвоєння знань, оволодіння уміннями і навичками, але й процесом розвитку мислительних процесів та виховання особистості кожного учня, становлення його творчої активності. У світлі цих завдань перед педагогічною психологією постають такі нагальні проблеми:підвищення якості навчання; критерії і показники розумового розвитку дитини кожного вікового періоду; зміст, методи навчання; контроль і оцінка; розвиток творчого мислення; формування уміння вчитися тощо.

Визначимося з основними поняттями, які будуть аналізуватися в цьому розділі.

Научіння – процес і результат здобування індивідуального досвіду. Це поняття виникло в зоопсихології в роботах американського психолога Е. Л. Торн-Дайка та інших. Шляхом научіння може здобуватися будь-який досвід у людини і нові форми поведінки в тварин. Біхевіорісти вважають, що існує єдиний механізм научіння в людини і тварини.

Уміння (навички) – це дії, які виконуються певним способом і з певною якістю. Більшість психологів вважають, що уміння – більш висока психологічна категорія, ніж навички. Одні автори під умінням розуміють можливість здійснювати на професійному рівні певну діяльність, при цьому уміння формується на базі декількох навичок. Педагоги-практики вважають, що навички є більш високою стадією оволодіння певними вправами і уміннями. Уміння передують навичкам, які розглядаються як більш досконала стадія оволодіння діями.

Зупинимося на такому визначенні: уміння – це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, яка ґрунтується на знаннях і навичках. Уміння формується у процесі виконання учнями різноманітних завдань. Формування вмінь залежить від умов навчання, організації процесу вправляння, від індивідуальних особливостей: типу нервової системи, попереднього досвіду, теоретичних знань, нахилів і здібностей, усвідомлення мети завдання, розуміння його змісту і способів виконання.

 

1. Поняття про научіння й учіння

Научіння – це стійка, доцільназміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності й не викликана безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму, доцільна зміна зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) активності індивіда.

Але не будь-якої. Зокрема, не можна вважати процесом научіння фізіологічні зміни в ході адаптації до темряви, під впливом втоми або вживання психотропних речовин тощо.

Як процес і результат здобування індивідуального досвіду научіння притаманне як людині, так і тваринному світові. Відмінність між ними полягає, насамперед, у тому, що в людини – це пізнавальний процес засвоювання соціального досвіду практичної й теоретичної діяльності, а в тварин – лише процес зміни видового досвіду з метою пристосування його до умов середовища, яке змінюється.

Научіння у тварин відбувається переважно на інстинктивній основі й полягає в удосконалюванні й перекомбінації вроджених елементів видового досвіду з метою більшої відповідності їх умовам існування певної тварини.

Таким чином, у кожному окремому випадку научіння тварин формується цілісний поведінковий акт, що містить як вроджені, генетично фіксовані, тобто видові, так і індивідуально набуті компоненти. Основною формою научіння у тварин є навичка – програма автоматизованих способів реагування на ситуацію. Способами научіння в тваринному світі виступають такі:

Ø видове научіння – вироблення в ході еволюції виду безумовно-рефлекторних та інстинктивних реакцій;

Ø дресура (дресирування), тобто виробляння умовних рефлексів під впливом постійно виникаючих ситуативних чинників середовища життєдіяльності тварини;

Ø научіння через інсайт як трансформація досвіду окремої тварини внаслідок розв’язання наочних проблемних ситуацій із застосуванням найпростіших інтелектуальних операцій.

З метою глибшого з’ясування відмінностей научіння у тварин і людини О. М. Леонтьєв пропонував використовувати для адекватного розуміння сутності цих процесів такі категорії, як пристосування й привласнення, підкреслюючи тим самим реактивність поведінки тварин і активність, суб’єктність людини в ситуації научіння. Такі відмінності зумовлені, насамперед, потенціалом психічного відображення людини й тварини.

Так, у тварин відображання об’єктивного світу відбувається лише з опорою на зовні представлені фізичні властивості предметів оточення, які безпосередньо впливають на їхні органи чуття й пов’язані з задоволенням їхніх життєвих потреб. Разом з тим людині доступні не лише фізичні відношення елементів ситуації, а ще й їхні логічні (окремого до загального, виду – до роду, конкретного – до абстрактного тощо) та функціональні відношення (дії – до результату, причини – до наслідку, засобу – до мети тощо).

Передавання і засвоювання таких неочевидних характеристик здійснюються, як відомо, виключно через поняття, які зафіксовано в окремій системі знаків – мові. Навіть об’єктивні фізичні якості речей людина завжди сприймає не безпосередньо, а через систему категорій суспільного досвіду. У кожному окремому випадку такі поняття виникали в конкретної людини. Та в сукупності, враховуючи чинник наступності, вони відображають досвід і знання, накопичені всім людством.

Тому научіння поняттям, що позначаються словами, – це, по суті, опанування людиною тих знань, що накопичені всім людством у ході його історичного розвитку. Окрім опанування знаннями в процесі научіння людина здатна до засвоювання специфічних навичок – свідомо засвоєних і автоматизованих прийомів і способів роботи, які виступають елементами складнішої діяльності, а також до виробляння вмінь як набуття специфічної здатності успішно використовувати набуті знання і навички розумової діяльності в процесі розв’язування практичних завдань.

Отже, якісна розбіжність між научінням людини й тварини полягає, по-перше, у різниці механізму відображання й, по-друге, у принциповій різниці програм поведінки та діяльності як результату научіння.

Научіння в людини і тварин може здійснюватися на двох рівнях: рефлекторному і когнітивному.

Рефлекторний рівень є генетично первинним, де научіння як засвоювання певних стимулів і реакцій може здійснюватись автоматично й несвідомо. Тут прийнято виділяти три різновиди: сенсорне научіння, моторне й сенсорно-моторне.

У межах першого напрацьовується розрізнювання чуттєвих сигналів – образів сприймання й порівнювання форм, кольорів, звукових фонем та ін. Через моторне научіння відбувається об’єднування рухів у програми. Таким чином формуються такі моторні координації, як письмо, ходіння, звуковисловлювання. Результатами сенсорно-моторного научіння як синтезу активності двох попередніх механізмів у людини виступають навички долання перешкод під час ходіння, реагування на зумер при користуванні телефоном тощо.

Когнітивний рівень научіння передбачає використання операцій виявляння, відбору, узагальнювання й закріплювання суттєвих зв’язків, доцільних способів активності з метою їх адекватного застосування. Тут виділяються підрівні практичного й інтелектуального научіння. Перше здійснюється на основі чуттєвого досвіду. Предметом научіння тут є фактичні знання й практичні дії, а результатом научіння виступають сформовані уявлення й практичні вміння.

Інтелектуальне научіння передбачає научіння поняттям (узагальненим теоретичним знанням), научіння мисленню (розумовим операціям) і научіння теоретичним умінням (уміння розв’язувати задачу, доводити тезу тощо). Зрозуміло, що інтелектуальне научіння є виключно людською прерогативою. Як і практичне, в людини воно здійснюється на основі спостереження, осмислення й самоконтролю, які керуються свідомо поставленими або прийнятими цілями й завданнями.

За критерієм наявності або відсутності вихідного наміру навчитись научіння поділяють на стихійне (випадкове) й доцільне (організоване). Принципова різниця між ними полягає в характері кінцевої мети діяльності суб’єкта. Так, у ситуації стихійного научіння кінцевий результат у вигляді опанування суспільним досвідом не збігається з безпосередніми цілями активності індивіда. Наприклад, дитина в бажанні грати засвоює правила гри, навчається регулювати свої безпосередні наміри. А дорослі потрапляють у ситуацію стихійного научіння кожного разу при придбанні чергової покупки, до якої додається інструкція по використанню, або ж опиняючись перед необхідністю опанувати новим видом діяльності з метою дальшого здійснювання її для задоволення певних потреб.

Організоване або доцільне научіння – це учіння, під яким розуміється спеціальна діяльність людини, яка має прямою метою навчитися чогось. Таке научіння є діяльністю привласнення суспільного досвіду, що керується усвідомленими пізнавальними мотивами і цілями. Для ефективного здійснення научіння підростаючого покоління суспільство створило спеціальний соціальний інститут – школу, основна мета існування якої – організовувати цілеспрямоване научіння. Останній процес, як відомо, має назву навчання. Він передбачає організацію, стимуляцію й управління учінням через створення відповідних навчальних програм, розвиток мотивації навчальної діяльності шляхом формування пізнавальних інтересів та управління діяльністю учня за допомогою методів навчання.

Безсумнівною перевагою стихійного научіння є виключна самостійність активності суб’єкта, його висока вмотивованість та орієнтація на досягнення проміжних і кінцевих результатів діяльності. Разом з тим, на відміну від організованої навчальної діяльності, ефективність такої діяльності значно нижча. Оскільки за умов відсутності кваліфікованої допомоги при доборі напрямів і засобів научіння індивід з необхідністю приречений на фрагментарність і хаотичність (безсистемність) засвоєних знань, невиправдано великі витрати часу, необхідного для пошуку, усвідомлення й засвоєння соціально важливого та суспільно корисного досвіду.

2. Механізми й закони научіння

Научіння людини може здійснюватись у різноманітних формах. У числі таких форм научіння можна виділити наступні:

Ø імпринтинг, або закарбування в механізмах реалізації, передбачає готовність організму до розгортання певних інстинктивних програм при зустрічі зі значимим стимулом;

Ø респондентне научіння як наслідування поведінки навколишніх за механізм реалізації має схему класичного обумовлення, у якій завдяки підкріпленню виникає асоціативний зв’язок між життєво важливим (безумовний стимул) і нейтральним (умовний стимул) елементами ситуації, що спонукає до поширення реакції відповіді на умовний стимул;

Ø оперантне научіння, або научіння шляхом спроб і помилок, передбачає закріплення реакцій, що позначаються подіями, які настають за ними як бажаний наслідок, тобто виступають у вигляді підкріплення;

Ø вікарне научіння – це научіння через спостереження й аналіз особливостей стратегій поведінки навколишніх;

Ø вербальне научіння як процес здобування соціального досвіду через засвоювання вербальних моделей, тобто понять і засобів оперування ними.

Три останні механізми є найхарактернішими для учіння. Вербальне научіння виступає психологічною основою організації її навчання й пізнавального розвитку людини. Оперантне й вікарне научіння активніше використовуються в процесі виховання особистості.

Розгляд класичної концепції научіння Е. Торндайка в змозі поглибити уявлення про зміст научіння та його окремі психологічні механізми. Цей відомий американський дослідник вважав научіння загальнобіологічним процесом. У його тлумаченні функцією научіння є часткова адаптація до життєвого середовища, а сутність цього процесу – в утворенні зв’язків між середовищними стимулами й відповідями нервової системи на них. У результаті здійснення низки експериментальних програм, для яких вчений уперше в психологічній науці запропонував методики об’єктивного дослідження, у 1914 р. він сформулював основний принцип научіння тварин – тварини научуються через спроби й помилки, а основним результатом їхньої активності є досягнення стану задоволеності. Він сформулював і низку законів научіння, поширивши їх і на людину. Як основні закони далі зазначимо такі:

1.Закон ефекту (успіху) полягає в тому, що сила зв’язку збільшується, якщо результатом певної реакції на певний стимул є задоволення. Задоволення – це стан тварини, до якого вона постійно прагне, а досягнувши його, нічого не робить, щоб щось змінити.

2.Закон вправ як необхідне доповнення до закону ефекту. Його суть: сила зв’язку збільшується при збільшенні кількості відповідей на певний подразник. Повторні дії впливають на зміцнення зв’язків не самі по собі, а через результат. Інтеграцією цих двох законів є таке твердження: ніяке повторення не веде до закріплення, якщо не має позитивного результату.

3.Закон готовності: швидкість утворення зв’язку залежить від його відповідності актуальному станові індивіда, тобто швидкість зв’язку зумовлена ступенем готовності до функціонування нервових центрів, які регулюють певну реакцію.

4.Закон множинності зв’язків: індивід досягає мети не зразу, а через низку реакцій, з яких добираються найдоцільніші.

5.Закон диспозиції (настанови): ефективність научіння залежить не лише від зовнішніх умов, а й від характеру спрямованості індивіда.

6.Закон селекції (вибору): підкреслює наявність у суб’єкта научіння здатності правильно добирати дії серед різних можливостей.

7. Закон аналогії: внаслідок подібності двох ситуацій знайомої і незнайомої, індивід набуває здатності орієнтуватися в останній.

Ці основні закони і кілька похідних (замінності зв’язків, полярності, інтенсивності), які Е. Торндайк виводив уже умовивідно, він переносив з тварин на людину, стверджуючи, що його закони працюють від черв’яка до Арістотеля. Розбіжності між научінням людини та тварини Е. Торндайк вбачав чисто механістично у кількості зв’язків, швидкості утворення їх і складності переплетення. А принципова відмінність психічної організації людини полягає лише в численності нервових зв’язків.

Узагальнені характеристики навчальної діяльності

Як і в будь-якій іншій діяльності, у навчальній діяльності виділяються її предмет, засоби, способи, продукт, результат дії, структура.

Предметом навчальної діяльності є засвоєння знань, оволодіння узагальненими способами дій, в процесі чого розвивається сам і навчається. При цьому роль засвоєння в інтелектуальному і особистісному рівні учнів носить опосередкований характер. Парадокс навчальної діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, людина нічого в цих знаннях не міняє. Предметом змін до навчальної діяльності є суб’єкт, який здійснює цю діяльність. Найголовніше у навчальній діяльності – це погляд на самого себе, оцінка власних змін, рефлексія, спрямована на себе.

Засобами навчальної діяльності, за допомогою яких вона здійснюється, служать: а) інтелектуальні дії, розумові операції (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація тощо); б) знакові мовні засоби, у формі яких засвоюється знання; в) фонові знання, за допомогою включення в які нових знань структурується індивідуальний досвід, тезаурус.

Способи навчальної діяльності можуть бути різноманітними. Це репродуктивні, проблемно-творчі, дослідницько-пізнавальні дії. Спосіб навчальної діяльності – це відповідь на питання, як вчитися, яким способом отримувати знання. Найбільш повний і розгорнутий опис способу представлено теорією поетапного формування розумових дій.

Продуктом навчальної діяльності є структуроване і актуалізоване знання, що лежить в основі вміння вирішувати завдання в різних галузях науки і практики. Продуктом також є внутрішнє новоутворення психіки і діяльності в мотиваційному, ціннісному та смисловому планах.

Продукт навчальної діяльності в якості його основної органічної частини входить індивідуальний досвід. Від його структурної організації, системності, глибини, міцності залежить подальша діяльність людини, зокрема, успішність професійної діяльності, спілкування. Головним продуктом навчальної діяльності є формування в учня теоретичного мислення. Саме від сформованості теоретичного мислення, що приходить на зміну мисленню емпіричному, залежить характер всіх придбаних в ході подальшого навчання знань.

Результати навчальної діяльності можуть виявлятися не тільки на рівні досягнень, здібностей у різних видах і формах суспільно корисної, пізнавальної, теоретичної і практичної діяльності, але й у наявності або відсутності потреби продовжувати навчання, інтересу і задоволеності навчальною діяльністю.