Та їх дія в часі, просторі та за колом осіб

 

Міжнародне митне право - комплексна галузь права, що представляє собою систему правових норм різної міжгалузевої приналежності, які встановлюються (санкціонуються) державами та міжнародними організаціями, і призначені для регулювання суспільних правовідносин, пов’язаних з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон, стягуванням митних платежів, митним оформленням, митним контролем та іншими засобами проведення митної політики як складової частини внутрішньої і зовнішньої політики держав світу.

 

Митне право функціонує у сфері зовнішньоторговельних відносин, які незмінно мають міжнародний характер.

Міжнародний характер правовідносин передбачає специфічний порядок їх регулювання з використанням елементів уніфікації з іншими правовими системами.

Тому величезне значення в національно-правовому та міжнародно-правовому регулюванні правової системи відводиться саме нормам міжнародного митного права.

Митні правовідносини між державами, пов’язані з переміщенням з одного з них в інше товарів і транспортних засобів, є предметом національно-правового та міжнародно-правового регулювання, що обумовлено необхідністю виділення їх в окремий інститут міжнародного права - міжнародного митного права.

 

Як відомо національно-правове та міжнародно-правове регулювання міжнародного співробітництва у галузі митної справи здійснюється за допомогою норм міжнародного митного права.

 

Норми міжнародного митного права - є чітко встановлене, конкретне правило поведінки суб’єктів міжнародних митних правовідносин, що встановлюються і охороняються ними, а також визначається ними в якості юридично-обов’язкового.

 

або

 

Норми міжнародного митного права - це встановлені міжнародними державами правила поведінки (конкретні, формальні, визначені) в митній сфері, які регламентують зміст митної справи, підтримуються примусово силою світових держав та міжнародних організацій.

 

Норми міжнародного митного права розглядаються як „елементарні одиниці” або „первині” елементи системи міжнародного митного права, комплекси яких утворюють складніші асоціації, що розглядаються як підрозділи системи міжнародного митного права.

 

Норми міжнародного митного права представляють собою формально визначені правила поведінки суб’єктів у галузі митної справи.

 

Норма міжнародного митного права повинна відповідати трьом основним вимогам:

- регулювати митні правовідносини між суб’єктами міжнародного митного права;

- бути обов’язковою (мати юридичну силу) для суб’єктів міжнародного митного права;

- мати загальний характер (не вичерпуватися одноразовім виконанням).

 

Норма міжнародного митного права визначається як створене угодою або мовчазною згодою суб’єктів міжнародного митного права правило, що встановлює для них певні права й обов’язки та забезпечується юридичними механізмами виконання.

Традиційно стверджується, що в основі утворення норм міжнародного митного права лежить міжнародне визнання, яке досягається або узгодженням волі суб’єктів міжнародного митного права (під час укладання міжнародних угод), або мовчазною згодою з боку цих суб’єктів щодо правомірності тривалої існуючої практики застосування відповідної норми (звичаю).

В сучасній практиці міжнародної правотворчості зростає також роль міжнародних організацій, які створюють дедалі більший обсяг правових норм, які потім стають і предметом міжнародних угод, і основою так званих „миттєвих” міжнародно-правових звичаїв, при загальному визнанні державами обов’язковості для них норми, виданої резолюцією міжнародної організації.

 

Норма міжнародного митного права, на відміну від соціальних норм взагалі, - це досить самостійне і незалежне поняття, яке володіє своїми специфічними особливостями та ознаками. До найбільш важливими з них, можна віднести:

 

По-перше, норми міжнародного митного права, на відміну від інших соціальних приписів (за деякими винятками), самі виступають у вигляді цілісних правових утворень і відповідно волі держав та міжнародних організацій покликані регулювати специфічний вид правовідносин в суспільстві - норми міжнародного митного права. Особливість таких норм полягає в тому, що вони передбачають наявність не тільки правових суб’єктів і об’єктів впливу, а й соціально-економічних, організаційних та інших взаємовідносин і фактів в широкому сенсі цього слова.

 

По-друге, норми міжнародного митного права завжди готуються і видаються з санкції держав та міжнародних організацій, і виражаються у встановленій в законодавстві або в загальновизнаною формі.

 

По-третє, норми міжнародного митного права завжди охороняються державами та міжнародними організаціями, і держава й міжнародна організація зацікавлена в їхньому правовому як і в дійсному виконанні в ході правового впливу на митні правовідносини.

 

По-четверте, норми міжнародного митного права, на відміну від інших соціальних норм, завжди містять загальнообов’язкові установки і розпорядження. Сама норма в цьому світі є якась правова модель, міра, еталон, масштаб поведінки тих чи інших учасників митних правовідносин. Крім загальновизнаних компонентів дана норма може включати щось, протилежної гіпотезі, логічний результат або без такого, програмну і прогностичну інформацію.

 

Норма міжнародного митного права, тобто регламентоване або санкціоноване державами світу та міжнародними організаціями правило поведінки суб’єктів митних правовідносин, незалежно від того, в якій формі вона виступає (закон, підзаконний акт, одна, дві статті закону і т.д.), складається з трьох основних елементів (або компонентів) - гіпотеза, диспозиція і санкція.

У нормі міжнародного митного права відображено, в першу чергу, вказівку на умову, при якому ця норма вводиться в дію і застосовується (гіпотеза), потім дається характеристика самого правила поведінки суб’єктів митних правовідносин (диспозиція) і, нарешті, описуються наслідки порушення вимог даної норми (санкція).

У ході аналізу цих елементів правової норми важливо мати на увазі, що норма міжнародного митного права, як правило, виражається в законі, окремої статті або в іншому акті митної спрямованості, тому що стаття цього закону фіксує, часто описує норму міжнародного митного права, але вона не завжди ідентична їй.

На практиці буває і так: одна стаття закону митної спрямованості вбирає в себе одну норму міжнародного митного права.

Буває й інакше - одна стаття закону митної спрямованості може містити кілька митно-правових норм, і навпаки, одна норма міжнародного митного права може бути розписана у двох, трьох і т.д. статтях розглянутого акта.

Отже, коли ми говоримо про елементи міжнародного митного права, потрібно розглядати насамперед саме ту чи іншу норму, а не статтю якогось закону.

 

Правила поведінки, що створюються в процесі міжнародної правотворчості, завжди мають об’єктивовану форму виразу і закріплення, яке позначають терміном - джерело міжнародного митного права.

Зважаючи на усталену в науці та практиці думку щодо визначення видів джерел міжнародного митного права, основними способами створення норм міжнародного митного права є укладення міжнародних договорів і формування звичаїв.

Однак у сучасному міжнародному праві, яке характеризується зростаючою роллю міжнародних організацій, вагомого значення набувають саме їх акти, які інколи виступають додатковим способом утворення норм міжнародного митного права.

 

За походженням норми міжнародного митного права складають три основні групи:

- норми міжнародних угод;

- норми міжнародних звичаїв;

- норми рішень міжнародних організацій.

 

Процес укладення міжнародних договорів детально регламентовано міжнародним митним правом, а саме Віденською конвенцію про право міжнародних договорів 1969 p. та Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями чи міжнародними організаціями 1986 р.

Цими конвенціями також визначають умови дійсності та підстави недійсності міжнародних договорів - саме ті якості, що характеризують міжнародний договір як джерело зобов’язань суб’єктів, а відповідно і джерело права.

 

У доктрині існує думка, що не всі міжнародні договори є інструментом нормативної регламентації, а тільки ті, які мають багато учасників і які регулюють питання загального значення (їх ще називають договори-закони).

Решта ж договорів належать до індивідуальної регламентації і через це не є джерелами права (їх ще називають договори-угоди).

Такий поділ навряд чи можна вважати доцільним, оскільки і двосторонні, й багатосторонні договори містять міжнародно-правові норми (просто сфера дії в них різниться), а отже, є джерелами міжнародного митного права.

 

Основними особливостями договірних норм є:

1) письмова (в сучасний період - переважно) форма, що дозволяє досягти максимальної точності формулювань і встановити дійсну волю суб’єктів;

2) стабільність змісту, що дозволяє забезпечити передбачуваність поведінки зобов’язаних суб’єктів;

3) легкість (порівняно зі звичаєвими нормами) застосування;

4) ефективний контроль за реалізацією.

 

Формування звичаєвої норми міжнародного митного права може відбуватися у два способи:

по-перше, звичаєм може стати неписане правило поведінки, що склалося в практиці правовідносин суб’єктів міжнародного митного права і за яким вони визнають юридичну обов’язковість;

по-друге, звичаєм може стати неписане правило, яке визнається юридично обов’язковим у результаті вчинення одного чи декількох актів.

Залежно від обставин, звичаєва норма може сформуватись миттєво або протягом тривалого періоду часу.

 

Наявність звичаєвої норми може підтверджуватися в міжнародних договорах, рішеннях судових та арбітражних органів, заявах держав, актах неправового (політичного) характеру, внутрішньодержавному законодавстві тощо.

Для закріплення норми у системі звичаєвого права немає необхідності у тому, щоб відповідна практика у буквальному значенні відповідала нормі, а для встановлення існування звичаєвих норм достатньо, щоб поведінка держав відповідала їм у загальних аспектах і щоб самі держави трактували поведінку, яка не відповідає таким правилам, як їх порушення.

Крім того, практика держав (включаючи тих, що особливо зацікавлені) протягом певного відрізку часу, незважаючи на його терміни, повинна характеризуватись повторюваністю та практичною одноманітністю.

 

Досить часто одна і та сама юридична норма має дві форми зовнішнього виразу - договірну та звичаєву. Відповідно, держава не може для виправдання своєї поведінки послатися на факт неучасті у цьому договорі, адже ці норми є міжнародно-правовим звичаєм.

 

Як уже зазначалося вище, інколи норми міжнародного права створюються і за допомогою актів міжнародних організацій.

Тут варто розмежовувати юридично-обов’язкові акти, які мають індивідуальний характер, і акти, що містять правила поведінки загального характеру.

Також акти міжнародних організацій можуть виконувати функції щодо фіксування змісту звичаєвих норм і тим самим сприяти їхньому формуванню та підтверджувати існування „оріnion juris”.

У випадках, коли держави на певному етапі співробітництва не готові до створення визначених міжнародно-правових норм, на основі рекомендацій міжнародних організацій розробляють стандарти поведінки в певній сфері або ж констатують спільну позицію держав.

 

Дія міжнародних митних норм, характеризується тим що вони починають діяти в часі після узгодження сторін по всіх істотних умов договору після підписання та з моменту ратифікації.

 

Питання про те, з якої дати набирає сили договір, якщо про це в самому договорі не зазначено, не раз обговорювався в теорії міжнародного права і на практиці.

Загальне правило полягає в тому, що договір діє з моменту вступу його в силу і до припинення. Як правило, вступ договору в силу збігається за часом з початком його застосування.

 

Просторова сфера дії договору тісно зв’язана з іншими сферами його дії, а саме із:

- суб’єктною;

- об’єктною;

- предметною.

 

Суб’єктна сфера визначається колом учасників.

Оскільки об’єктом договору є врегульовані ним міждержавні відносини, то коло регульованих відносин визначає об’єктну сферу.

Предметна сфера - це коло предметів, явищ, із приводу яких сторони вступили в договірні правовідносини.

 

Нарешті, просторовою сферою є всі ті простори на які розповсюджуються договірні правовідносини. Нерідко договір узагалі не стосується території учасників, його дія поширюється на міжнародну територію.

Особливо рельєфне розходження між суб’єктною і просторовою сферою дії договору за участю міжнародної організації, у якої немає своєї території. Однак, це не означає, що такі договори не можуть мати просторової сфери.

 

Таким чином - однією із особливостей міжнародно-правових норм є те, що їхні основні користувачі - суб’єкти міжнародного митного права їх же самі і створюють, і санкціоновують, і забезпечують виконання (що не притаманно внутрішньодержавному праву).

Правила поведінки, що створюються в процесі міжнародної правотворчості, завжди мають об’єктивовану форму виразу і закріплення, яке позначають терміном - джерело міжнародного митного права.

Зважаючи на усталену в науці та практиці думку щодо визначення видів джерел міжнародного митного права, основними способами створення норм міжнародного митного права є укладення міжнародних договорів і формування звичаїв. Однак у сучасному міжнародному митному праві, яке характеризується зростаючою роллю міжнародних організацій, вагомого значення набувають саме їх акти, які інколи виступають додатковим способом утворення норм міжнародного митного права.

 

ТРЕТЄ ПИТАННЯ: