2017-12-14
511
. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
3. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;
|
|
|
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".
37.)Негласні слідчі (розшукові) дії: поняття, система, підстави та загальні умови провадження.
Слідчі (розшукові) дії згідно з ч. 1 ст. 223 КПК України є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Але саме на це і спрямовані будь-які слідчі дії, як засоби пізнання в кримінальному провадженні. Скоріше використання в указаній дефініції терміна "розшукові" є надлишковим багатослів'ям.
Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає дві широкі групи слідчих дій:
1) традиційні слідчі дії: огляд (стаття 237), включаючи огляд трупа (ст. 238), огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239); допит, у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб, який раніше йменувався очною ставкою (статті 224-226); пред'явлення для впізнання (стаття 228-231), обшук (стаття 233-236), слідчий експеримент (стаття 240), освідування (стаття 241), отримання зразків для експертного дослідження (стаття 245), провадження експертизи (стаття 241-244);
2) негласні слідчі (розшукові) дії: аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних інформаційних систем і т.д.
|
|
|
Негласні слідчі (розшукові) дії, як визначено в ст., 246 КПК України, - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених законом.
Система негласних слідчих (розшукових) дій складається з двох блоків.
У систему негласних слідчих (розшукових), з одного боку, входять слідчі дії, які пов'язані з втручанням у приватне спілкування: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд та виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем. Але втручанням у приватне спілкування із названих дій можна вважати лише арешт, огляд та виїмку кореспонденції та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Інші за своїм змістом можуть і не мати справи з спілкуванням. Можливо, законодавець мав на увазі більш широке поняття - втручання у приватне життя. Але до такої групи мав би бути віднесений і обшук тощо. Схоже маємо справу зі штучною і непродуманою класифікацією, а це вже питання теоретичного рівня якості законів. На жаль, законодавча техніка нового КПК України не витримує критики.
Слідчі (розшукові) дії прийнято поділяти на види також за процесуальною формою. Так, за своєю процесуальною формою слідчі (розшукові) дії поділяються на такі, що проводяться:
1) за постановою слідчого і без неї. За постановою слідчого проводяться допит чи впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування. За постановою слідчого може бути призначена експертиза;
2) за ухвалою слідчого судді і без неї. За ухвалою слідчого судді проводять обшук, огляд житла чи іншого володіння особи;
3) за постановою прокурора і без неї. За постановою прокурора здійснюється огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією. На підставі постанови прокурора здійснюється освідування;
4) за участю понятих і без них. За участю понятих проводяться пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляд трупа, у тому числі пов'язаний з ексгумацією, слідчий експеримент, освідування особи, обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи
37). Поняття, зміст та значення повідомлення особи про підозру.
Отже, повідомлення особи про підозру - це одне із важливих процесуальних рішень, яке приймає прокурор або слідчий за погодженням з прокурором до закінчення розслідування у кримінальному провадженні. В ньому на основі доказів, зібраних у ході проведення досудового розслідування, конкретна особа набуває статусу підозрюваного.
Акт повідомлення особи про підозру має важливе юридичне значення:
1. Він служить одним із засобів забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.
2. Обґрунтована підозра дозволяє призначити таким особам справедливе покарання відповідно до характеру і тяжкості скоєного кримінального правопорушення.
3. Акт повідомлення особи про підозру є початком моментом реалізації функції обвинувачення.
4. Акт повідомлення особи про підозру є початковим моментом забезпечення кримінальної відповідальності особи, винуватої у скоєнні кримінального правопорушення.
5. Після повідомлення особи про підозру процесуальне становище даної особи погіршується (її можна оголосити в розшук, відсторонити від займаної посади, тощо).
Слідчий, складаючи повідомлення особи про підозру, викладає в ньому свою власну думку про винуватість особи, яка склалася у нього на підставі оцінки тих доказів, що є в провадженні на момент прийняття такого рішення. І наявність цього акта ще не означає офіційного визнання особи винуватою від імені держави. Висновок про винуватість хоч і є офіційним, але все ж таки це особиста (суб'єктивна) думка слідчого про наявність підстав покладення на певну особу кримінальної відповідальності згідно з конкретною кримінально-правовою нормою.
|
|
|
Підозрюваний, відповідно до принципу презумпції невинуватості, вважається невинуватим до того часу, доки його винуватість не доведена у встановленому законом порядку.
39.) Судові витрати у кримінальному процесі
Процесуальні витрати - це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінальним процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов'язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених ст. 118 КПК, недопустимо.
Процесуальні витрати складаються з:
1) витрат на правову допомогу;
2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов'язаних зі зберіганням і пересиланням речей і документів.
1. Процесуальні витрати складаються із:
1) витрат па правову допомогу;
2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Процесуальні витратискладаються з витрат на правову допомогу підозрюваного,обвинуваченого,представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, а також витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового розгляду підозрюваного,обвинуваченого, його захисника, представника потерпілого, із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладача
Витрати, пов'язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Витрати, пов'язані з оплатою представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законодавством (ст. 120 КПК).
|
|
|
Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв'язку із відривом від звичайних занять (ст. 121 КПК).
Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому КМУ. Граничний розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, встановлюється КМУ.
Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі, регламентуються ст. 594 КПК.
40.) Порядок повідомлення про підозру та допит підозрюваного
Стаття 277. Зміст письмового повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості:
1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;
4) зміст підозри;
5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;
7) права підозрюваного;
8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Стаття 278. Вручення письмового повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
2. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
3. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
4. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
2. Місце допиту. Допит проводиться за місцем провадження попереднього слідства, а в разі необхідності - в місці перебування допитуваного. При цьому має бути забезпечено дотримання правила: викликані по одній і тій же справі допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи і знати до початку судового слідства показання інших свідків.
Час допиту. Допит не повинен проводитися в нічний час, крім випадків, що не терплять зволікання (нічний час з 22.00 до 6.00). Забороняються тривалі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотирьох годин без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.
4. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману, шантажу або інших незаконних заходів. При допиті неприпустимо застосування гіпнозу або психотропних засобів. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки достовірність такого «товару» буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можна.
5. Порядок допиту. На початку будь-якого допиту слідчий встановлює особу допитуваного, його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допрашіваемо ^ 'його процесуальні права і обов'язки.
Допитуваному пропонується в довільній формі вільно викласти все, що йому відомо в справі. Потім йому можуть бути задані питання. Навідні запитання не допускаються.
6. Хід ее результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатів допиту засвідчується підписом допитуваного і слідчого (що допитує). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються в першій особі і по можливості дослівно.
41) Зміна повідомлення про підозру
Поява під час досудового розслідування нової підозри до особи, зміна її фактичних підстав і правової кваліфікації, а також часткове чи повне зняття підозри є досить поширеними ситуаціями, особливо в умовах, коли розслідування починається відразу після подання заяви чи надходження іншого повідомлення про кримінальне правопорушення об'єктивно без глибокого й всебічного дослідження підстав для початку кримінального провадження.
Підставами для зміни та доповнення підозри виступають нові перевірені й достатньо обгрунтовані докази. Зміна раніше повідомленої підозри полягає у
(а) висуненні нової підозри, не пов'язаної одним злочинним задумом з раніше повідомленою підозрою, у вчиненні кримінального правопорушення з до цього невідомими фактичними обставинами та іншою юридичною кваліфікацією;
(б) доповненні попередньої підозри новими епізодами кримінального правопорушення, які кваліфікуються за однією й тією ж статтею (частиною статті) кримінального закону; (в) уточненні фактичного змісту підозри (час, місце, наслідки тощо); (г) виключенні з раніше повідомленої підозри епізодів протиправної діяльності, які не знайшли підтвердження в ході розслідування; (ґ) уточненні (зміні) юридичної кваліфікації раніше повідомленої підозри, тобто в кінцевому рахунку зміна раніше повідомленої підозри може здійснюватись шляхом внесення коректив як у фактичну сторону розслідуваного кримінального правопорушення, так і в юридичну оцінку вчиненого.
Логіка припису ст. 279, який передбачає, що у разі виникнення підстав для повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені ст. 278 КПК, свідчить про те, що слідчий, прокурор має скласти нове повідомлення про підозру, зазначивши в ньому, з-поміж іншого, про скасування раніше врученого повідомлення про підозру.
Повідомлення про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри вручається підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 278 КПК, і невідкладно, але не пізніше наступного дня вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
42). Підстави і процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового розслідування
Зупинення досудового розслідування - це тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження.
Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у випадку, якщо (ст. 280 КПК України):
1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;
2) підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;
3) наявна необхідність виконання процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва.
Досудове розслідування зупиняється мотивованою постановою прокурора або слідчого за узгодженням з прокурором, відомості про що вносяться до ЄРДР. Копія постанови надсилається потерпілому, стороні захисту, які мають право її оскаржити слідчому судді.
Зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, коли підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Копія постанови про відновлення досудового розслідування надсилається стороні захисту, потерпілому. Зупинене досудове розслідування також відновлюється у випадку скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування. Відомості про відновлення досудового розслідування вносяться слідчим, прокурором до ЄРДР.
43). Форми закінчення досудового розслідування
Закінчення досудового розслідування – заключний етап стадії досудового розслідування, в межах якого підбиваються підсумки проведеної роботи, аналізуються усі зібрані докази, завершується провадження процесуальних дій, приймається підсумкове рішення, учасникам процесу надається можливість реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами провадження.
Згідно із ч. 2 ст. 283 КПК України формами закінчення досудового розслідування є:
1) закриття кримінального провадження;
2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3) звернення до суду:
– з обвинувальним актом;
– з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру;
– з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру.
Вказані дії прокурор, а у визначених законом випадках – слідчий, зобов’язані здійснити у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру.
44.) Поняття і суть оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого є одним із засобів забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів суб'єктів, які беруть у ньому участь.
В юридичній літературі оскарження розглядається з різних позицій:
- як право людини;
- як інститут кримінального процесуального права;
- кримінально-процесуальна гарантія.
Під процедурою оскарження в праві розуміється офіційно встановлений порядок дій при формуванні матеріалів. Розглядаючи теоретичні положення процедури, зазначимо, що вона є системою контролю, що включає: досягнення конкретного результату; порядок реалізації правовідносин, що знаходяться в певній динаміці.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора та слідчого судді під час досудового розслідування здійснюється шляхом подачі скарги до відповідних органів.
Предметом оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування є:
1) процесуальні рішення;
2) дії;
3) бездіяльність.
Відповідно до глави 26 "Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування" КПК існують такі процедури оскарження:
1) оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора (ст.ст. 303-307 КПК);
2) оскарження недотримання розумних строків (ст. 308 КПК);
3) оскарження ухвал слідчого судді (ст.ст. 309-310 КПК);
4) оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора (ст.ст. 311-313 КПК).
45) Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду. Якщо скарга відповідає вимогам закону, суддя відкриває провадження та постановляє ухвалу про призначення скарги до розгляду. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 306 КПК скарга має бути розглянута не пізніше 72 годин з моменту її надходження до суду, крім скарги на рішення про закриття кримінального провадження. Для розгляду цієї скарги законом встановлено п'ятиденний строк.
Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.
Водночас відповідно до зазначеної норми слідчий чи прокурор має право самостійно реагувати та усувати допущені порушення без рішення слідчого судді по суті скарги. Так, слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою, у випадках, якщо оскаржується:
1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК строк;
2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування;
3) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим;
4) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 КПК прокурор має право самостійно скасувати рішення слідчого про закриття кримінального провадження. Отже, прокурор за наявності підстав має право скасувати рішення слідчого про закриття провадження. Наслідком цього є закриття провадження за скаргою слідчим суддею. Інші рішення, дії чи бездіяльність не можуть бути самостійно скасовані чи припинені слідчим чи прокурором.
Самостійне скасування зазначеними особами рішення повинно відбуватись таким же чином, яким його було ухвалено (наприклад, постанова скасовується постановою). Підтвердженням реагування на протиправну бездіяльність є вчинення відповідних дій або винесення рішення, яке слідчий чи прокурор не вчинили або не ухвалили, але зобов'язані були це зробити.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Наслідки неприбуття сторін для участі у розгляді скарги встановлено у ст.ст. 323-327 КПК:
1) для обвинуваченого: суд відкладає судовий розгляд та вживає заходи до забезпечення його прибуття до суду; має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого і/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому гл. 11, 12 КПК;
2) для прокурора і захисника: суд відкладає судовий розгляд та вживає заходів до прибуття їх до суду; якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули, перед органами, які уповноважені притягнути їх до дисциплінарної відповідальності; у разі неможливості подальшої участі прокурора або захисника, головуючий пропонує обвинуваченому замінити захисника, а прокурора замінює самостійно;
3) для потерпілого: суд може прийняти рішення про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду; суд має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених гл. 12 КПК;
4) для цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників: суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, встановлених ст. 326 КПК;
5) для свідка, спеціаліста, перекладача та експерта: суд після допиту присутніх свідків призначає нове судове засідання і вживає заходів для його прибуття; суд має право постановити ухвалу про привід свідка і/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених гл. 11, 12 КПК.
46) Порядок оскарження ухвал слідчого судді.
Строки подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді визначені ч. 2 ст. 395 КПК, відповідно до якої апеляційна скарга може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення, для особи, без виклику якої постановлено ухвалу слідчого судді і яка її оскаржує, - з дня отримання нею копії судового рішення.
Вимоги до апеляційної скарги викладені у ст. 396 КПК. Зокрема, апеляційна скарга подається у письмовій формі та повинна містити певний перелік документів. Законодавець передбачив, ЩО особа може відмовитись від участі в розгляді апеляційної скарги, про що вона в ній зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 400 КПК подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, установлених КПК. Зокрема, ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає негайному виконанню і подання апеляційної скарги зупиняє набрання нею законної сили, проте не зупиняє її виконання.
Ухвали слідчого судді, зазначені у ст. 309 КПК, можуть оскаржити:
підозрюваний, його законний представник або захисник;
неповнолітній, його законний представник або захисник щодо оскарження ухвал слідчого судді, передбачених пп. 6,7 ч. 1 ст. 309 КПК;
особа, у володінні якої знаходяться речі і документи, щодо оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК, п захисник або представник;
цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову щодо оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, його представник або законний представник цивільного позивача, який є неповнолітнім;
інші власники або володільці майна щодо оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, їх представники;
прокурор;
Протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду (див. ч. 4 ст. 395 КПК).
Після прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції суддя-доповідач управі застосувати положення, передбачені ст. 399 КПК, про залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмову у відкритті провадження.
За правилами ч. 2 ст. 422 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Розгляд в апеляційній інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги на відповідну ухвалу суду першої інстанції згідно із вимогами статей 404-405 КПК. Крім того, ст. 406 КПК передбачено проведення письмового апеляційного провадження, якщо учасники апеляційного провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
47.) Порядок оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора
1. Скарга слідчого на рішення, дію чи бездіяльність прокурора повинна подаватися в письмовій формі не пізніше трьох днів з моменту прийняття або вчинення оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності.
2. Скарга слідчого подасться до прокуратури вищого рівня щодо прокуратури, в якій обіймає посаду прокурор, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується.
3. Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора не зупиняє їх виконання.
1. Частина 1 коментованої статті встановлює вимоги щодо оформлення скарги слідчим та строки її подання.
Скарга повинна подаватися в письмовій формі не пізніше трьох днів з моменту прийняття або вчинення оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності.
У скарзі необхідно вказувати: назву прокуратури, до якої вона подається; прізвище, ім'я, по батькові та займану посаду автора скарги і прокурора, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується; найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; назву та зміст оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності прокурора; дату їх прийняття або вчинення; доводи щодо незгоди з ними; дату складення скарги.
При вирішенні питань стосовно дотримання встановленого у цій статті строку подачі скарги слід керуватися загальними положеннями гл. 7 щодо процесуальних строків.
2. Скарга слідчого подається до прокуратури вищого рівня щодо прокуратури, у якій обіймає посаду прокурор, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується.
48). Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
. На будь-якому з етапів досудового розслідування до його завершення сторона захисту та потерпілий мають право звернутися до слідчого, прокурора, який здійснює досудове розслідування, з клопотанням про надання їм для ознайомлення матеріалів досудового розслідування. За загальним правилом таке клопотання підлягає задоволенню, окрім випадків, встановлених ч. 1 коментованої статті. Не підлягають наданню для ознайомлення будь-кому матеріали досудового розслідування, в яких відображені відомості про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, оскільки розкриття таких даних стороннім особам може зашкодити законним інтересам, життю, здоров'ю осіб, взятих законом під охорону. Слідчий, прокурор може відмовити у наданні матеріалів для ознайомлення, якщо, на його думку, на цій
стадії кримінального провадження це може зашкодити досудовому розслідуванню. Про відмову у задоволенні клопотання слідчий, прокурор виносить вмотивовану постанову, копію якої вручає заявнику, а оригінал долучає до матеріалів досудового розслідування. Докладного розкриття мотивів відмови у наданні матеріалів для ознайомлення законодавець не вимагає, але така відмова в загальних рисах повинна бути зрозумілою для заявника.
2. Ознайомлення з окремими матеріалами прямо заборонене деякими статтями КПК, наприклад, заборонено показувати особі, яка впізнає, зображення осіб чи речі, що підлягають впізнанню (див. ст.ст. 228, 229 КПК). Не можуть бути наданими для ознайомлення матеріали, за якими на певний час проводяться судово-експертні дослідження, оскільки вилучення їх у експерта може призвести до порушення ходу досліджень. Водночас, доцільно пояснити заявнику, що дозвіл на ознайомлення з певними матеріалами може бути наданим згодом після того, як відпадуть певні перешкоди. Проте якщо матеріали досудового розслідування містять загальнодоступні відомості, ознайомлення з оригіналами таких документів не може зашкодити інтересам кримінального провадження, тоді відмова у їх наданні для ознайомлення стороні захисту чи потерпілому забороняється.
3. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування може здійснюватись лише в присутності слідчого, прокурора, на якого покладається обов'язок забезпечення збереження всіх матеріалів провадження. Особа, що здійснює ознайомлення, має право робити необхідні виписки, знімати копії документів, не допускаючи при цьому пошкодження наданих матеріалів або внесення до них змін, позначок, які можуть спотворити зміст чи змінити властивості таких матеріалів.
49)Поняття, суть і значення стадії судового розгляду.
Судовий розгляд у кримінальному провадженні - це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників кримінального провадження, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне і об'єктивне дослідження матеріалів кримінальних проваджень та постановлення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Судовий розгляд є центральною і найважливішою стадією кримінального процесу. Однак це не применшує значення попередніх стадій. Судовий розгляд не зводиться до перевірки матеріалів досудового розслідування. Він являє собою якісно нове дослідження обставин скоєння кримінального правопорушення як за процесуального формою, так і за методами. У судовому розгляді керівна роль належить судові. Він є головним суб'єктом цієї стадії: здійснює правосуддя, постановляє вирок і ухвали і несе всю повноту відповідальності за дотримання основних засад кримінального провадження.
Судовий розгляд, будучи спрямований на вирішення всіх завдань кримінального процесу, здійснюється в умовах безобмежувальної дії всіх засад та гарантій правосуддя. При цьому суд має бути незалежним та підкорятись тільки закону.
50)Загальні положення судового розгляду у кримінальному провадженні.
1. Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
2. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження.
3. Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. У разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду.
1. Частина 1 коментованої статті встановлює правило, згідно з яким судовий розгляд і, відповідно, вирішення питання про винуватість особи в конкретній кримінальній справі має бути проведений у розумний строк. Поняття розумного строку є оціночним у юридичній науці. Під процесуальним строком у широкому розумінні мають на увазі певний проміжок часу, протягом якого особа має виконати ту чи іншу дію, передбачену законом.
2. Законодавець установлює, що формою проведення кримінального процесу є судове засідання, в якому здійснюють дослідження доказів, виконання процесуальних дій та вирішення питання про винуватість особи, застосування до неї покарання й інші питання кримінального судочинства. Обов'язковим є прибуття в судове засідання сторін кримінального провадження - прокурора, обвинуваченого, законного представника обвинуваченого, захисника, у разі його участі. У КПК України передбачені й інші особи на стороні обвинувачення (орган досудового розслідування, керівник органу досудового розслідування, слідчий органу досудового розслідування, оперативні підрозділи), однак саме участь прокурора є обов'язковою, оскільки на нього покладається функція державного обвинувачення, в той час як зазначені особи можуть бути допитані як свідки щодо обставин кримінальної справи, яка слухається в суді. Участь у судовому засіданні законного представника обвинуваченого є необхідною, коли мова йде про обвинувачення неповнолітнього або особи, яка в установленому законом порядку визнана недієздатною або обмежено дієздатною. Процесуальні фігури підозрюваного, виправданого, засудженого, хоча й перелічені у § 3 глави 3 на стороні захисту, з'являються в кримінальному процесі на окремих його стадіях. Випадки, коли участь сторін у кримінальному процесі не є обов'язковою встановлюються законом. У судове засідання також викликаються потерпілий та інші особи, що беруть участь у кримінальному процесі (представник потерпілого, якщо такий є, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, у разі їх участі, законний представник цивільного позивача, у випадках, передбачених законом, свідок, перекладач, експерт, спеціаліст. якщо такі особи беруть участь у справі).
3. Вимоги закону щодо проведення судового розгляду в залі судового засідання зумовлені необхідністю створення найбільш прийнятної обстановки та створення можливостей всім учасникам судового провадження для повної реалізації їх прав із метою повного, всебічного та безпосереднього дослідження всіх обставин кримінальної справи. Частина 3 коментованої статті встановлює, що зала судового засідання є спеціально обладнаним приміщенням, тобто в ньому наявні спеціальні технічні засоби, необхідні для фіксування судового процесу, місця для учасників процесу і створена атмосфера, яка свідчить про панування принципів верховенства права та неухильного дотримання вимог закону судом та іншими учасниками процесу. У випадку необхідності окремі процесуальні дії (огляд речових доказів за місцем їх знаходження, огляд на місці) можуть бути вчинені судом за межами зали судового засідання з фіксуванням відповідних процесуальних дій способом, що передбачений законом.
51)Межі судового розгляду у кримінальному процесі
1. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
2. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.
3. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Стаття 339. Висунення додаткового обвинувачення
1. У разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.
2. У разі задоволення такого клопотання прокурора, суд зобов’язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 цього Кодексу, але не більше ніж на чотирнадцять днів. Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони захисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до захисту.
3. Після закінчення встановленого судом строку, судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності.
52)Об’єкти та суб’єкти апеляційного провадження
Об´єктами апеляційного оскарження є вироки, постанови і ухвали місцевих судів, постановлені по першій інстанції. Відповідно до ст. 347 КПК України, апеляція може бути подана:
1) на вироки місцевих судів;
2) на постанови місцевих судів про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру;
3) на ухвали (постанови) місцевих судів про закриття справи;
4) на ухвали (постанови) місцевих судів про направлення справи на додаткове розслідування;
5) на окремі ухвали (постанови) місцевих судів;
6) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом (наприклад, на постанову про обрання чи відмову в обранні запобіжного заходу у виді взяття під варту).
Суб´єктами апеляційного оскарження є всі особи, що беруть участь у розгляді справи, захист інтересів яких пов´язаний з ухваленим судовим рішенням. Кожна з них, якщо, на її думку, при провадженні справи допущено порушення, яке стосується застосування матеріального і процесуального закону або встановлення фактичних обставин, має диспозитивне право оскаржити судове рішення. Прокурор, виходячи з його обов´язку реагувати на кожне незаконне і необґрунтоване судове рішення, зобов´язаний внести на нього подання.
Апеляцію мають право подати:
1) засуджений, його законний представник і захисник -у частині, що стосується інтересів засудженого;
2) виправданий, його законний представник і захисник -у частині мотивів і підстав виправдання;
3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусового заходу медичного характеру;
5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи;
6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування;
7) цивільний відповідач або його представник - в частині, що стосується вирішення позову;
8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що підтримав прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;
9) потерпілий і його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
10) цивільний позивач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову;
її) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;
12) інші особи у випадках, передбачених КПК.
53)Виконання судових рішень у кримінальному процесі.
Виконання судового рішення - завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок або ухвала суду, що набули чинності, звертаються до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про виправдання і звільнення з-під варти й ін.) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку чи ухвали суду до виконання та його виконанням.
Суть виконання судового рішення як стадії кримінального процесу полягає в суто процесуальній діяльності, спрямованій на звернення до виконання і забезпечення виконання вироку та інших судових рішень, вирішенні проблемних питань, що виникають при виконанні вироку та інших судових рішень.
Предметом процесуальної діяльності цієї стадії є: а) звернення вироку та інших судових рішень до виконання; б) забезпечення вирішення проблем відстрочки, повної або часткової безпосередньої реалізації чи зміни вироку; в) зарахування досудового ув'язнення в строк відбутого покарання, якщо ці питання не визначені при винесенні вироку; г) вирішення юридичних питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку та інших судових рішень; ґ) зняття і погашення судимості; д) здійснення контролю за виконанням вироку та інших судових рішень.
Виконання вироку здебільшого здійснюється відповідної компетенції правоохоронними органами та органами виконавчої влади (міліцією, судовими виконавцями тощо) із застосуванням норм кримінального, кримінально-виконавчого, цивільно-процесуального, адміністративного та інших галузей права. У цьому аспекті виконання вироку не належить до процесуальної діяльності. Але деякі питання, пов'язані з виконанням вироку, безумовно, розглядаються тільки судом і тільки відповідно до норм кримінально-процесуального права.
Суб'єктами правовідносин, що виникають у цій стадії, є: суд, прокурор, засуджений, захисник, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання та ін. Питання, які виникають при виконанні вироку і потребують юридичного вирішення, - вирішуються виключно судом в судовому засіданні.
Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку та інших судових рішень. Питання про різні сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку та інших судових рішень, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який ухвалив вирок.
Значення стадії виконання судових рішень полягає в такому: процесуальна діяльність в цій стадії створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації ухвалених у вироку рішень, сприяє формуванню у громадян переконання в неминучості відбування покарання за вчинення злочинного діяння, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників процесу; своєчасне і точне виконання вироку сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, зміцненню законності і правопорядку. Відповідно до закону підлягають виконанню вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
54.) Набрання судовим рішенням законної сили
1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.
5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.
1. Законною силою судового рішення є його чинність, яка настає у передбачені процесуальним законом строки. Після набрання чинності вирок та ухвала підлягають виконанню, тобто реалізації.
Згідно зі ст. 4 КВК підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закони України про амністію та акт помилування.
До набрання законної сили вирок виконується в частиш запобіжного заходу і негайного звільнення обвинуваченого з-під варти у разі виправдання або звільнення від відбування покарання, засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання (ст. 377 КПК).
2. Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від реалізації учасниками кримінального провадження права на апеляційне або касаційне оскарження. Рішення місцевого суду або слідчого судді набирають законної сили одразу після проголошення рішення судом апеляційної інстанції.
3. Якщо рішення суду набрало законної сили у зв'язку із закінченням строку на подачу апеляційної або касаційної скарги, але цей строк згодом був відновлений (див. статті 399, 429 КПК), судове рішення втрачає законну силу і на нього можуть бути подані апеляційні або касаційні скарги у встановленому законом порядку.
4. Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Якщо особа, яка подала апеляційну або касаційну скаргу, її відкликала, судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення рішення про закриття апеляційного чи касаційного провадження.
Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Зокрема, якщо вирок, постановлений щодо групи обвинувачених, оскаржений лише стосовно деяких із них, він набирає законної сили після розгляду кримінального провадження судами апеляційної або касаційної інстанції одночасно щодо всіх обвинувачених у даному провадженні. Оскарження судового рішення в окремій частині (наприклад, лише в частині вирішення цивільного позову) також не тягне набуття ним чинності в решті частин.
5. Якщо ухвали слідчого судді та суду не можуть бути оскаржені, вони набирають законної сили з моменту їх оголошення.
55). Звернення чинності судового рішення до виконання.
1. Звернення судового рішення до виконання - процесуальна дія, яка виражається в наданні слідчим суддею, судом визначеному законом чи судовим рішенням органу, установі, юридичній чи фізичній особі розпорядження виконати судове рішення, що набрало законної сили.
Звернення судового рішення до виконання полягає, якщо інше не передбачено КПК, у направленні слідчим суддею, суддею суду, що його постановив, або головою суду протягом трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України відповідному органу, установі, юридичній чи фізичній особі (наприклад, батькам, опікунам, піклувальникам про передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під їх нагляд як запобіжний захід) письмового розпорядження про виконання судового рішення. До розпорядження про виконання судового рішення обов'язково додається його копія.
2. Розпорядження про виконання судового рішення повинно бути підписане суддею (головою суду) і секретарем суду та скріплене печаткою суду. У ньому вказується: орган, установа, особа, на який (яку) покладається обов'язок виконання судового рішення, найменування суду (слідчого судді, судді), який постановив (ухвалив) це рішення, час та місце його постановления (ухвалення), прізвище, ім'я і по батькові особи, щодо якої постановлено (ухвалено) рішення, дату набрання судовим рішенням законної сили, вимога про приведення судового рішення до виконання і про повідомлення суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) рішення, про час його виконання.
У кримінальних провадженнях щодо групи осіб, кількість розпоряджень про виконання судового рішення повинна відповідати кількості осіб, яких рішення стосуються.
3. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, форма та зміст якого повинні відповідати вимогам, зазначеним у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", який звертається до виконання в порядку, передбаченому ст. 17 цього Закону.
Припис ч. З коментованої статті про повідомлення органами, що виконують судове рішення, суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) судове рішення, про його виконання, є категоричною вимогою закону.
56). Відстрочка виконання вироку
1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:
1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;
2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;
Якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.
Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призначено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.
Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений. його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.
3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК).
4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його прийняття та положення закону, якими керувався суд.
5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.
6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може періодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.
7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров'я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.
8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.
57)Процесуальний порядок надання міжнародної правової допомоги під час проведення процесуальних дій
Стаття 551. Запит про міжнародну правову допомогу
1. Суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.
