2017-12-14
349
Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) належності доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. It усіх поданих доказів суд повинен відбирати для подальшого дослідження і обгрунтування мотивів рішення тільки ті, які мають зв'язок з фактами, що необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК). Головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи все, що не мас істот ного значення для її вирішення (сг. 160 ЦПК).
Питання належності доказів вирішуються судом при порушенні справи, на стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і чи зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК).
Судовою практикою, що склалася, належність доказів зазвичай визначається судом під час розгляду справи у судовому засіданні. Визнавши доказ таким, що не стосується справи, суд просто залишає його без дослідження, тим самим звільняє себе від наступної його оцінки та виключає можливість посилання на нього у судовому рішенні.
|
|
|
За загальним правилом, будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише допустимими засобами доказування, тобто встановленими в законі (ст. 59 ЦПК) відповідно до правила (принципу) їх допустимості. Обставини справи.
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими. Суд не вправі за своїм переконанням приймати доказ, який законом не допускається, і навпаки, відкидати як недопустимий доказ, можливість використання якого закон не заборонні
Гарантією принципу допустимості засобів доказування є його законодавче забезпечення. Наприклад, ст. 51 ЦПК містить положення про тс, які особи не піл,іні лють допиту як свідки. Тобто, якщо буде порушене цс правило, то отримані фактичні дані у справі не маіимугь сили доказу.
