2017-12-14
2975
Перш, ніж позначити поняття координаційних здібностей, варто сказати про їх важливість у розвитку людини.
Як писав авторитетний учений, професор Л.П. Матвєєв, у вік науково-технічної революції «груба сила все більше поступається місцем тонко вдосконаленим різнобічним здібностям, відсталі навички - динамічному багатству рухових координацій. Вже сучасні професії на виробництві і транспорті вимагають, якщо можна так висловитися, рухової інтелігентності, високої стійкості й лабільності функцій аналізаторів. Надалі ці вимоги, треба думати, ще більше зростуть...» [28].
Інший великий радянський теоретик в галузі фізичного виховання Г.М. Сатирів стверджував, що «не опанувавши комплексом міцно сформованих рухових умінь і якостей, не можна навчитися керувати собою, своїм тілом, своїми рухами», тобто не можна сформувати інтегральну здатність (чи вміння) керувати своїми рухами [13].
Третє твердження, що узагальнює та об'єднує два перших, більше 100 років тому висловив родоначальник і класик вітчизняної системи фізкультурної освіти П. Ф. Лесгафт. Суть його в тому, що формування названої інтегральної здатності становить головне завдання і кінцеву мету загальної середньої освіти у сфері фізичної культури [42].
Поняттям «координаційні здібності» вчені почали широко користуватися в останні 25 - 30 років для більш конкретної інтерпретації одного з рухових якостей - спритності. У переважній більшості підручників, навчальних посібників, монографій і статей до теперішнього часу можна прочитати, що спритність складають дві основні здібності: по-перше, здатність швидко опановувати новими руховими діями (здатність швидко навчатися) і, по-друге, здатність швидко і більш координовано перебудовувати рухову діяльність в умовах раптової зміни обстановки. Останню здатність іноді розглядають як здатність до моторної адаптації, що виявляється у відносно стандартних і несподіваних ситуаціях, швидко змінюються [39].
Таке уявлення як виявилося, однак, не відповідає величезному числу фактів, що зустрічаються в практиці і отриманих експериментальним шляхом. Здатність швидко навчатися, відома ще з 20-х років двадцятого сторічча, насправді виявилася досить специфічною. Інакше кажучи, з'ясувалося, що людина, швидше за інших навчається одним рухам (наприклад, акробатичним або гімнастичним), в інших випадках (скажімо, при освоєнні техніко-тактичних спортивно-ігрових дій) може бути в числі останніх [29].
Починаючи з 30-х років ХХ сторіччя дослідники змогли довести неправомірність відомості спритності тільки до кількох здібностям.
- Координація діяльності великих м'язових груп усього тіла;
- Загальна рівновага;
- Рівновага із зоровим контролем і без нього;
- Рівновага на предметі;
- Урівноваження предметів;
- Швидкість перебудови рухової діяльності.
Серед координаційних здібностей називають також здатність до просторової орієнтації, дрібну моторику, здатність до диференціювання, відтворення, відмірюванню і оцінки просторових, силових і часових параметрів рухів, ритм, вестибулярну стійкість, здатність довільно розслабляти м'язи і ін..
Таке становище призвело до того, що замість терміна «спритність» ввели в науку і практику термін «координаційні здібності», стали говорити про систему (сукупності) таких здібностей і необхідності диференційованого підходу до їх оцінки й розвитку.
Проте термін координаційні здібності не є загальноприйнятим, об'єднуючим вищеназвані здібності в систему пов'язаних понять. У публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених можна зустріти найрізноманітніші терміни і поняття як більш загального («спритність», «координація рухів», «здатність керувати рухами», «загальна рівновагу» і т.п.), так і більш вузького плану («координація рухів верхніх кінцівок», «дрібна моторика», «динамічна рівновага», «узгодження рухів», «зміна ритму», «здатність точно відтворювати рухи», «стрибкова спритність» та ін.) [8].
Велика кількість термінів і понять, за допомогою яких намагаються пояснити індивідуальні відмінності, що зустрічаються при управлінні і регуляції різних рухових дій, з одного боку, вказує на складність і різноманітність координаційних проявів людини, а з іншого - свідчить про невпорядкованість термінологічного та понятійного апарату, використовуваного для цієї мети. Все це, безсумнівно, ускладнює розуміння цього явища і створює для вчителя певні труднощі при формуванні координаційних здібностей дітей в практиці фізичного виховання.
Координаційні здібності - це можливості індивіда, що визначають його готовність до оптимального управління і регулювання рухової дії [24].
Координаційні здібності являють собою функціональні можливості певних органів і структур організму, взаємодія яких обумовлює узгодження окремих елементів руху в єдину смислову рухову дію. Координаційні здібності включають в себе: просторове орієнтування, точність відтворення руху по просторовим, силовим і тимчасовим параметрам, статичну і динамічну рівновагу [3].
Під рухово-координаційними здібностями розуміються здібності швидко, точно, доцільно, економно та винахідливо, тобто найбільш досконало, вирішувати рухові завдання (особливо складні і ті, що виникають несподівано) [18].
Аферентні сигнали до вестибулярного центру надходять від рецепторів очей, шлунка, м'язів і рецептивних полів вестибулярного апарату, які дозволяють визначити положення тіла в просторі і координувати рухи різних м'язових груп.). Статична стійкість необхідна в прицільних вправах: стрільбі з гвинтівки, рушниці, пістолету, метанні м'яча в ціль, збереженні пози в гімнастиці і т. д. Динамічна стійкість проявляється в русі, особливо при мінливій ситуації, наприклад, у грі (футбол, баскетбол, хокей і т.д.). До динамічної стійкості відносять здатність протистояти заколисуванню [ 9].
Координаційні здатності людини дуже різноманітні і специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють. Спираючись на результати спеціальних досліджень можна виділити такі відносно самостійні види координаційних здатностей:
· здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів;
· здатність до збереження рівноваги;
· відчуття ритму;
· здатність до орієнтування у просторі;
· здатність до довільного розслаблення м’язів;
· координованість рухів (спритність).
Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів. Здатність до регуляції найрізноманітніших параметрів рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, які часто доповнюються слуховими і зоровими. Надзвичайною здатністю відносно найтоншої оцінки і регуляції динамічних, часових і просторових параметрів рухів володіють спортсмени високого класу. Так, бігуни високої кваліфікації на середні дистанції здатні подолати 400-метрів відрізки із заданим часом (52, 54 або 55 сек.), не допускаючи помилки більше ніж 0,2 – 0,3 сек. Не менш вражаючі і здатності футболістів або боксерів регулювати силу удару, оцінювати просторові і часові параметри рухової діяльності.
Здатність до збереження рівноваги. Рівновага як здатність до збереження стійкої пози може проявлятися у статичних і динамічних умовах за наявності опори та без неї. Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і сомато-сенсорної систем. Звичайно, що конкретна ситуація рухової діяльності, яка пов’язана зі збереженням рівноваги, визначає провідними ті або інші системи. Найчастіше прояв рівноваги обумовлюють сомато-сенсорна і вестибулярна системи. Проте, обмеження або виключення зору в усіх випадках пов’язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.
Відчуття ритму як здатність точно відтворювати просторові, часові, силові, швидкісно-силові і просторово-часові параметри рухів значною мірою обумовлює ефективність різноманітних рухових дій. Особливого значення це відчуття набуває в рухових діях, для яких характерна значна координаційна складність і попередня детермінованість рухів, наприклад, танці, трудові операції на токарних або фрезерувальних верстатах та ін. У таких рухових діях навіть незначні відхилення від необхідного ритму рухів, що виражаються в зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергування напруження і розслаблення м’язів, можуть суттєво вплинути на результат рухової дії.
Здатність до орієнтування у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, щo склалася, відносно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання.
Здатність до довільного розслаблення м’язів. Під час виконання різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеню напруження і розслаблення різних м’язів і м’язових груп, раціональне чергування складніших композицій режимів їхньої діяльності. При цьому різні м’язи і м’язові групи виконують різні функції.
Координованість рухів (спритність). Координованість рухів – це здатність до раціонального прояву фізичних якостей і перебудови рухових дій у конкретних умовах на основі існуючого запасу рухових вмінь і навичок [40].
