Західноєвропейська економічна інтеграція. ЄС

Друга половина минулого століття пов'язана зі створенням та поглиблен­ням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули самих довершених форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання — Європейський Союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє член­ство з 6 до 27 країн.

Інтеграційний процес у ЄС йшов двома напрямками -- всередину і вшир.

Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав Західної, Центральної та Східної Європи:

1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія;

1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія;

1981 р. – Греція;

1986 р. – Іспанія, Португалія;

1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція.

2004 р.– Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія,

Словаччина, Латвія, Литва, а також Мальта і Кіпр.

2007 р. – Болгарія, Румунія

Кандидати в члени ЄС: Македонія, Туреччина, Хорватія

Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.

Європейський Союз був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій як

− Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),

− Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)

− Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС отримало назву Європейський Союз (ЄС).

У процесі свого розвитку ЄС пройшов еволюційний шлях, якому відповідають чотири етапи:

Перший етап. Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 9 травня 1950 pоку, коли Голова Ради Міністрів Франції Робер Шуман та його співвітчизник Жак Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні. Як початковий крок передбачалась інтеграція саме в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба, насамперед між ФРН та Францією. А вже 8 квітня 1951 року був підписаний Паризький договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),який набув чинності 23 липня 1952 р. Згідно з даним договором почала діяти перша інтеграційна структура у післявоєнній Європі до якої належало шість країн – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Фактично це об’єднання означало утворення першого європейського спільного ринку, хоча і галузевого.

Другий етап (1958 – 1969 рр.) пов'язаний з підписанням країнами цієї самої "шістки"- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина – у 1957 р. Римських договорів про заснування:

− Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)

− Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

Мета Євроатому – розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір

Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) створювалось з метою поступового об'єднання національних ринків в єдиний "спільний ринок", що означало:

· скасування обмежень в торгівлі – мита, квот тощо;

· запровадження загального митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

· усунення перешкод щодо вільного переміщення осіб, капіталовкладень та послуг;

· здійснення загальної політики щодо транспорту та сільського господарства;

· здійснення відповідного зближення законодавств країн-учасниць

Здійснення зазначених заходів передбачалося протягом 12 років у три етапи і мало завершитися остаточним створенням "спільного ринку". Створення Валютного союзу спочатку не передбачалося

Третій етап (1968—1986 рр.) - формування митного союзу

У 1967 р. сталося злиття трьох співтовариств(ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство іу 1968 р. було утворено Митний союз шести країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС-6) з відповідними угодами про таке:

· відміну митних податків і зняття кількісних обмежень взаємну торгівлю;

· введення єдиного митного тарифу для інших країн;

· проведення єдиної зовнішньоторговельної та сільськогос­подарська політика політики.

З часом до Співтовариства приєдналися:

1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія - (ЄЕС-9).

1981 р. - Греція - (ЄЕС-10)

1986 р. - Іспанія та Португалія - (ЄЕС-12).

До цього ж етапу відноситься і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах (+2,25 – «валютна змія»), а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система, яка базувалася на розрахунковій валютній одиниці - ЕКЮ

Четвертий етап (1987 – 1992 рр.) – створення "спільного ринку"

У 1986 році приймається Єдиний Європейський Акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення Єдиного внутрішнього ринку. Згідно з цим, починаючи з 1987 pоку:

· усуваються митні формальності, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів);

· усуваються відмінності в технічних стандартах;

· відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень;

· нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткування;

· усуваються ліміти на послуги (транспорт, зв'язок, фінанси);

· усуваються валютні обмеження, що залишилися;

· усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

З розвитком ЄЕС сформувалась відповідна інституційна структура надна­ціонального регулювання, органами якої є:

- Рада Міністрів - законодавчий орган;

- Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;

- Європейське політичне співробіт­ництво – комітет, у склад якого входять міністри закордонних справ;

- Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган;

- Європейський Пар­ламент – контролюючий орган;

- Економічна і соціальна Рада - консультативний орган;

- Суд Європейського Співтовариства – вищий судовий орган;

- Контрольна палата ЄС

Таким чином, на початку 90-х років країни Європейського Співтовариства практично завершили створення основ "спільного ринку" 12-ти і наблизились до етапу "повної інтеграції" – формування економічного, валютного та політичного союзу.