I. Виключення справи з реєстру

Суд може інколи приймати рішення про те, щоб виключити справу зі свого реєстру — така процедура регулюється статтею 37 Конвенції. Застосування цієї процедури можливе тоді, коли обставини дозволяють зробити висновок про те, що заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву, або якщо спір уже вирішено, або коли Суд встановлює, що подальший розгляд заяви не є виправданим. Суд повинен залишити у своєму реєстрі будь-яку справу, якщо «цього вимагає повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї».

Виключення справи з реєстру набуває особливого значення тоді, коли відкликання заяви чи відсутність реагування з боку заявника обумовлені досягненням попередньої домовленості між ним і державою-відповідачем без впливу або втручання з боку Суду. На відміну від процедури «дружнього врегулювання», що передбачена у статті 38 Конвенції, оскільки ця неофіційна форма врегулювання виходить за межі процедури судового розгляду, вона не обов’язково має досягатися «на основі поваги до прав людини». Однак Суд залишає за собою право розглядати заяву ex officio навіть тоді, коли заявник відмовився від своєї заяви чи повідомив про свій намір відкликати її.

Ii. Участь третьої сторони

Стаття 36 врегульовує участь третьої сторони у слуханнях в Суді. Пункт 1 цієї статті надає право будь-якій Високій Договірній Стороні, громадянин якої є заявником, подати свої міркування у письмовій формі і брати участь у слуханнях.

Пункт 2 дозволяє Голові Суду запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною в судовому розгляді, або будь-якій заінтересованій особі, яка не є заявником, подати свої міркування у письмовій формі або брати участь у слуханнях. Така дискреційна участь третіх сторін повинна відбуватись «в інтересах належного відправлення правосуддя».

Iii. Справедлива сатисфакція: ухвали у справах згідно статті 41

Стаття 41 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що у разі, коли Висока Договірна Сторона порушує свої зобов’язання за Конвенцією, а її національне законодавство не передбачає відповідної компенсації за наслідки цього порушення, тоді «Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію». У багатьох справах Суд ухвалював рішення про те, що визнання порушення саме по собі є справедливою сатисфакцією, а в інших випадках призначалося символічна грошова компенсація. Однак у деяких справах Суд приймав рішення про сплату значних сум заявникові, який вигравав справу, враховуючи при цьому і умисне зволікання держави з виплатою сатисфакції. В деяких випадках Суд ухвалював рішення про повернення заявнику майна, яке було нелегально експропрійоване.

Хоч Суд, як правило, ухвалює рішення у справі про справедливу сатисфакцію посилаючись на статтю 41, однак в рамках загального рішення справі, все ж іноді він користується правом окремого розгляду заяви, що пов’язане виключно з компенсацією.