Обравши на гетьманство Юрія Хмельницького, оточення нового гетьмана намагається неконфронтаційно вибудувати власну політику в стосунках з Росією та Польщею.
Реанімація союзу Війська Запорозького та російської правлячої династії в Чигирині планується на основі українського проекту від 17/27 лютого 1654 p., тобто без врахування доповнень російської сторони щодо обмеження суверенітету гетьманського уряду у сфері зовнішньої політики та фінансів.
Жердівські статті 1659 р.
Жердівські статті - проект нової міждержавної угоди, запропонованої представниками козацької старшини російській стороні в жовтні 1659 р. після проголошення гетьманом Ю.Хмельницького, що передбачав фактично повну незалежність Гетьманщини і зведення до мінімуму її залежності від Москви.
Основні положення:
- Спадковість привілеїв і вольностей, наданих московським урядом Б.Хмельницькому у 1654р.
- заборона розміщувати московських воєвод в інших українських містах крім Києва;
- заборона гетьману звертатися з листами від імені Війська Запорзького без відома всієї старшини, власноручного гетьманського підпису і печатки. (Метою цього положення був захист гетьманської влади від звинувачень у «зраді» з боку бутівників і авантюристів)
|
|
- Гетьману мають підкорятися усі полки з обох боків Дніпра;
- Право Війська Запорозького обирати гетьманом того, хто йому подобається, без будь-якого стороннього втручання і тиску, новообраний гетьман сам направляє послів до царя по затвердження;
- Проголошення верховенства влади полковників в усіх українських містах
- Право гетьмана без будь-яких обмежень приймати іноземних послів;
- Усе населення Війська Запорозького відтепер і назавжди перебуває у підпорядкуванні гетьмана й підлягає його суду
- Будь-які угоди із сусідніми Війську Запорозькому державами, і особливо Польщею, Швецією і Кримським ханством, повинні укладатися в присутності комісара від Війська, який повинен мати право голосу й участі в переговорах
- Підтверджувалися усі «права и вольности и наданя», отримані усіма верствами, духовними і світськими з часів руських князів і польських королів
- Запровадження загальної амністії без будь-яких обмежень
- Підлеглість київського митрополита з усіма його церквами, монастирями і духовенством константинопольському патріарху
- Київський митрополит мав обиратися духовенством і козацькою старшиною
- Вільне існування шкіл з будь-якою мовою навчання і заснування монастирів на обох берегах Дніпра.
Отже, із запропонованого проекту договору з царем напрошується висновок, що козацька еліта воліла й надалі перебувати під протекцією династії Романових, однак умови цієї протекції не мали виходити за межі середньовічної васальної залежності, причому — доволі м'якої форми, фактично номінального васалітету. Однак офіційна Москва з цього приводу мала принципово інші міркування. Під час попередньої зустрічі представника гетьманського уряду Петра Дорошенка з царським представником князем Олексієм Трубецьким останній відмовився навіть обговорювати Жердівський проект.
|
|
Гадяцький трактат
Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московської держави, і підтримка нею анти-гетьманської опозиції змусили Івана Виговського за згодою старшинської верхівки схилитися до союзу з Річчю Посполитою. Іван Виговський розірвав українсько-московський договір і почав переговори з Польщею.
На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю. Немирич, якого вважають автором Гадяцького договору, і Тетеря, а польську — К. Беньовський та К. Євлашевський.
У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький трактат про унію України з Польщею та Литвою.
Цей договір складався з чотирьох розділів. Він передбачав перетворення Речі Посполитої на федерацію трьох самостійних держав — Литви, Польщі та України (Н. Полонська-Василенко зазначає, що до цього договору могла приєднатися й Москва).
За умовами Гадяцького трактату:
• Україна одержувала назву «Велике князівство Руське» і входила до складу Речі Посполитої не як провінція, а як окрема держава;
• до складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства;
• спільного короля мали обирати на загальному сеймі;
• законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства;
• виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем;
• вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі стани українського суспільства — козацтво, шляхта й духовенство;
• у Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, запроваджувався вищий судовий трибунал;
• усе справочинство мало вестися українською мовою;
• князівство Руське залишало за собою свою скарбницю, податкову систему, гроші. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети;
• українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;
• гетьман очолював збройні сили України;
• польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які перебували на її території, переходили під командування гетьмана;
• гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі;
• за поданням гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали приймати до шляхетського стану;
• православні вірні зрівнювалися у правах з католиками;
• греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території;
• у спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право засідати київському православному митрополитові та п'ятьом православним єпископам;
• Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет. Другу академію або університет мали заснувати в іншому місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, «скільки буде потрібно» (За «Довідником з історії України»).
Союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою гетьмана та інтриги деяких старшин на чолі з Я. Сомком призвели до усунення І. Виговського від влади. На козацькійраді за підтримки промосковськи налаштованої частини старшини Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом. Згодом з'ясувалося, що на раді не було більшості.