2017-12-16
491
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І. Я. ФРАНКА
Кафедра педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
Учнівське самоврядування у сучасній школі як засіб згуртування колективу школярів
Студентки 5 курсу 52 групи
Напряму підготовки історія
Спеціальності історія
Кулик Інни Миколаївни
Керівник Мирончук Наталія Миколаівна
Кандидат педагогічних наук доцент
Національна школа
Кількість балів________Оцінка ECTS______
Житомир – 2013рік
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ І. Теоретичні засади проблеми розвитку самоврядування учнів у сучасній школі як ефективного засобу згуртування колективу школярів ………………………………………………………………………….5
1.1. Місце та значення організації учнівського самоврядування у школі……………………………………………………………………………...5
1.2. Проблема організації учнівського самоврядування…………….10
1.3. Досвід роботи з організації учнівського самоврядування як ефективного засобу згуртування колективу школярів……………………….15
Висновки до розділу І…………………………………………………..20
РОЗДІЛ ІІ. Основні шляхи удосконалення діяльності органів самоврядування…………………………………………………………………21
2.1 Вирішення основних проблем шкільного самоврядування урахуванням принципів побудови моделі шкільного самоврядування.. ……21
2.2 Самоврядування педагогічного та учнівського колективу; участь батьків у шкільному самоврядуванні…………………………………………23
Висновок до розділу ІІ…………………………………………………27
Висновки…………………………………………………………………28
Список використаної літератури………………………………………30
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У нових умовах перед загальноосвітньою школою виникло багато соціально – педагогічних проблем і питань: яка її роль у розвитку демократичної і правової держави, громадянського суспільства, з допомогою яких механізмів можна забезпечити керований розвиток школи; що представляють собою наукове підгрунтя оптимального поєднання єдиноначальності та самоврядування в школі; якою мірою доцільно використання в сучасних умовах рекомендацій педагогічної науки в галузі внутрішкільного управління, підготовлені в попередній період.
Об’єкт дослідження – середня загальноосвітня (державна і муніципальна) школа.
Предмет дослідження – процес самоврядування середньої загальноосвітньої школи в сучасних умовах.
Гіпотеза – шкільне самоврядування буде успішно здійснюватися тільки при бажанні і прагненні самих школярів; також для успішного самоврядування необхідна хороша організація і опора на документацію.
Завдання даного дослідження наступні:
1. Вивчити і проаналізувати масову практику шкільного самоврядування, виявити місце та значення організації учнівського самоврядування у школі.
2. Проаналізувати проблеми організації учнівського самоврядування, узагальнити досвід роботи з організації учнівського самоврядування як ефективного засоб
у згуртування колективу школярів.
3. Виявити соціально – педагогічні умови ефективного функціонування органів самоврядування школи. Визначити шляхи вирішення нової управлінської ситуації в школі.
4. Дослідити вплив педагогічного та учнівського колективу шкільного та учнівського самоврядування на виховання та розвиток учнів, їх самоактуалізацію.
Методологічною базоюобраної теми виступають використання методів: об’єктивізму, науковості, абстрагування, узагальнення, аналізу, синтезу, структурно – типологічної конкретності.
Структура курсової роботи виходячи з об’єкта дослідження робота складається з вступу, з двох розділів, п’яти підрозділів, висновку, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ І. Теоретичні засади проблеми розвитку самоврядування учнів у сучасній школі як ефективного засобу згуртування колективу школярів.
1.1. Місце та значення організації учнівського самоврядування у школі
Учнівське самоврядування є уособленням демократичної атмосфери у школі, формою самодіяльної організації дитячого життя у ній, важливим чинником самовиховання особистості. Реалізують його органи учнівського самоврядування, котрі складаються з виборних або уповноважених осіб, яким колектив доручає спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між учнями, перевіряти їх виконання, координувати та об’єднувати роботу первинних осередків [2, c. 27 – 30].
Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною. Постійним органом учнівського колективу в багатьох школах є учнівський комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють такі комісії з представників класів:
1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);
2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);
3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);
4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, боротьба за дотримання учнями правил поведінки);
5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно – гігієнічних вимог тощо).
У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури. Розбудова національної загальноосвітньої школи на демократичних засадах покликала до життя таку форму учнівського самоврядування, як Рада дитячої палати – законодавчий та виконавчий орган самоврядування, підзвітний загальним зборам [6, c. 2 – 15].
Рада дитячої палати: голова Ради дитячої палати, заступник Ради дитячої палати, радник інтелектуального центру, радник центру дисципліни і порядку, радник шефського центру, радник центру здорового способу життя, радник інформаційного центру, радник центру молодіжного дозвілля.
Права членів Ради дитячої плати: брати участь в роботі всіх напрямів дитячого самоврядування; представляти інтереси учнів; співпрацювати з педагогічним колективом та батьківською радою; проводити засідання, приймати рішення та виконувати їх; давати доручення учням і контролювати їх виконання [9, c.4].
Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні такі умови:
1) подолання формалізму в діяльності учнівського самоврядування і педагогічного керівництва ним. Воно має займатися конкретними справами, з його рішеннями повинен рахуватися і педагогічний колектив, і дирекція школи, і не вважати їх дитячими забавами;
2) залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи, боротьби з негативними явищами у середовищі учнів. Вони повинні активно допомагати педагогам у використанні нових форм виховної роботи з учнями, включатися у виховну роботу із запобігання і подолання серед школярів куріння, вживання алкоголю і наркотиків;
3) надання самоврядуванню реальних прав і обов’язків. Слід чітко визначити, за які питання шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які конкретні права та обов'язки має кожен учень;
4) підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу, які мають бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов’язків;
5) прагнення до розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які підтримують вимоги педагогічного колективу, більшій кількості учнів прищеплюється смак до суспільно корисної діяльності, створюються можливості для уникнення перевантажень найактивніших учнів, у залучених до громадської роботи вихованців виявляються нові сторони їх особистості, які знайшли простір для свого розвитку;
6) повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, ненав’язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією самоврядування;
7) кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу, навчання його складної справи управління;
8) практикування в дитячому колективі зміни функцій керівника і підлеглого. Тривале перебування школяра на керівній посаді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверхності, зазнайства та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб воно постійно оновлювалося. Це дасть змогу значній частині школярів набути організаторських навичок;
9) систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі [8; 14].
Кожен класний керівник прагне сформувати надійний актив, який став би його помічником у всіх справах класу, виявив належну активність у роботі, був взірцем для інших у навчанні, праці й поведінці. Актив колективу – це передусім члени органів самоврядування (ядро активу), а також рядові члени коллективу [16].
Кандидатури до дитячого самоврядування детально вивчають, підбирають тих, хто користується в учнів авторитетом, вимогливий до себе й до інших, принциповий в оцінці поведінки своєї і товаришів. Ураховують також імпульсивність, збудливість, які проявляються в учнів у формі неврівноваженості, уміння володіти собою. Адже неврівноважені активісти намагаються вирішити конфлікт або вплинути на товаришів не силою переконання, а криком, погрозами, що породжує нові конфлікти, негативно позначається на авторитеті органів самоврядування. Члени активу повинні усвідомити, що вони не мають особливих прав і привілеїв, на них покладено додаткові обов’язки і, отже, їм виявлено довіру [17, c. 124 – 150].
Учитель повинен вміло використовувати і такий важливий орган учнівського самоврядування, як збори колективу класу. Раціональна їх організація є могутнім чинником зміцнення учнівського колективу, важливим засобом виховання в учнів почуття честі і обов’язку, сміливості та мужності, принциповості й відповідальності за свої вчинки, вміння самостійно аналізувати питання, підпорядковувати особисті інтереси суспільним, казати правду у вічі та вислухати справедливу критику товариша [21, c. 39].
В усіх випадках слід зважати на вік учнів, їх підготовленість і розвиток, домагатися того, щоб питання, які розглядаються на зборах, були близькі, зрозумілі їм, цікавили їх. Ідейність і цілеспрямованість зборів теж не повинні випадати з поля зору вчителя [15, c. 38].
Співпраця керівництва школи з учнівським самоврядуванням передбачає: відмову від адміністративного характеру управління; повагу до особистості школяра; особливу організацію діяльності, яка породжує у школярів потребу в самоврядуванні; конкретну методику залучення учнів до процесу творення; дружні, товариські, довірливі стосунки між педагогами й учнями; захищеність школярів від приниження, звинувачень, докорів, образ підозрою у нездатності або небажанні брати участь у діяльності; унеможливлення примусу до діяльності; впевненість у досягненні мети; створення інтелектуального тла колективу; колективний, спільний аналіз загальної роботи; звільнення від звички мовчати [21].
Наш час потребує лідерів нової формації. Людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно. Проблема виховання молодих лідерів – це проблема підготовки людини майбутнього, людини, яка відповідає вимогам нового ХХІ століття.
Ось чому необхідні пошук і підтримка учнівської молоді, чиї особистісні переконання спрямованні на активну участь у громадському житті, молоді, яка, має організаторські здібності, усвідомлює себе потенційним лідером, має бажання використовувати свою енергію та здібності заради інших. Цілком очевидно, що навички управління суспільством стануть надбанням людини тоді, коли участь в учнівському самоврядуванні сприятиме набуттю вихованцем необхідних знань, умінь і досвіду соціальної дії.
Участь молодого покоління в учнівському самоврядуванні – важливий шлях і умова залучення учнівської молоді до радикальних перетворень, що відбуваються у нашому суспільстві. Найвідчутніші результати у формуванні соціально компетентної молоді дає широка варіативність учнівського самоврядування.
Основними функціями є:
· організаторська – самостійно керує свою суспільно корисною діяльністю;
· виховна – стає носієм моральних переконань;
· стимулююча – сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх відносин.
Основні заповіді в діяльності учнівського самоврядування:
· Робити добро!
· Любити своїх близьких!
· Допомагай іншим людям!
· Не лінись і не шукай виправдання своїм недолікам!
· Знайди свою мету в житті!
· Пізнай світ і себе!
· Внось у своє життя новизну!
Таким чином, учнівське самоврядування – це педагогічна технологія, яка сприяє розвитку громадянських якостей дитини в системі демократичних взаємин виховного колективу на принципах самореалізації, самодіяльності, самодостатності та самоорганізації особистості.
1.2. Проблема організації учнівського самоврядування
Учнівське самоврядування – це не наглядова структура, а спосіб організації життя колективу. Між радою учнівського самоврядування, педагогічним колективом та батьками існує нерозривний зв’язок, як між рівноправними партнерами. Рада учнівською самоврядування є вищою законодавчою ланкою для учнівських рад класних колективів, її рішення обов’язкове для них. У свою чергу рада враховує інтереси і запити кожного класу через чітко налагоджені соціологічні та інформаційні служби. Виходячи з даних соціологічних опитувань усіх членів учнівського колективу, створюються центри розвитку творчих здібностей, їх кількість буває кожен рік різною. Вона визначається потребами та завданнями на поточний навчальний рік [11, c. 126].
Етапами розвитку учнівського самоврядування є: І етап – організаційна робота. Його головне завдання полягає в зосередженні уваги педагогічного та учнівського колективів до проблем учнівського самоврядування, вивчення науково – методичної літератури, проведення нарад при директорові, засідань методичних об’єднань класних керівників, батьківських, учнівських зборів з проблем організації учнівського самоврядування.
На цьому етапі розв’язуються такі питання:
· розробляється оптимальна структура учнівського самоврядування з урахуванням специфіки нашого закладу;
· визначається мета і завдання учнівського самоврядування;
· розробляється документація (положення, інструкції, пам’ятки);
· визначаються права та обов’язки органів учнівського самоврядування (кожного органу з урахуванням структури);
· обирається актив.
Другий етап полягає в організації безпосередньої роботи учнівського самоврядування. У ході його реалізації організовується практична діяльність органів учнівського самоврядування, уточнюються функції кожного виконавчого органу, його членів, виходячи із їх прав і обов’язків, проводиться систематичне навчання активу з питань планування, проведення засідань, рейдів, чергувань тощо [13].
Третій етап характеризується постійним удосконаленням організаційної діяльності учнів. На цьому етапі:
· розширюється роль учнівського самоврядування в житті ліцею в міру нагромадження дітьми організаторського досвіду;
· у його структурі створюються нові підструктури (тимчасові формування, об’єднання, клуби за інтересами тощо);
· розширюються права та обов’язки органів учнівського самоврядування, вдосконалюється його структура.
Функції самоврядування:
1. Забезпечення порядку, організація чергувань у ліцеї, в класах.
2. Організація дозвілля.
3. Проведення загальноліцейних зборів, конференцій, виставок.
4. Організація самообслуговування в класах, контроль за дотриманням санітарно – гігієнічних вимог.
5. Організація роботи із збереження шкільного майна, води, електроенергії, підручників.
6. Організація роботи з благоустрою території ліцеї.
7. Керівництво роботою гуртків.
8. Підготовка і проведення конкурсів, творчих свят, змагань.
9. Контроль за відвідуванням.
10. Заслуховування звітів органів учнівського самоврядування.
11. Організація трудових загонів старшокласників.
12. Надання допомоги в організації оздоровчих таборів.
13. Проведення соціологічних досліджені, чи проблем життєдіяльності учнівських колективів.
14. Участь у розробці плану роботи ліцею на новий навчальний рік.
15. Участь у проведенні педагогічних рад, на яких розглядаються питання життєдіяльності учнівських колективів.
Одним із основних завдань органів управління системою загальної середньої освіти (ст.36 Закону України “Про загальну середню освіту”) є сприяння розвитку самоврядування у загальноосвітніх навчальних закладах. Актуальність учнівського самоврядування зумовлена необхідністю виховання особистості, яка володіє не тільки певною сумою знань, умінь та навичок, але й має здатність активно включатися у демократичні процеси, що відбуваються в нашій країні. Елементи свідомої активної участі в суспільному житті держави моделюються в загальноосвітньому навчальному закладі засобами учнівського самоврядування, яке має діяти на основі демократичних цінностей [1, c. 77 – 112].
Учнівське самоврядування доцільно розглядати як форму творчої співдружності вчителів і учнів, як спосіб вияву організа торських і виконавських здібностей та мож ливостей школярів у різних видах діяльнос ті, спілкування та відносин, як засіб вироб лення управлінських навичок і вмінь.
З метою досягнення зазначених вище цільових орієнтацій необхідно дотримуватись науково обґрунтованих правил та вимог до організації учнівського самоврядування. Визначають такі принципи організації та функціонування учнівського самоврядування:
· змістовне та діяльне наповнення роботи органів учнівського самоврядування;
· соціальна значимість діяльності органів учнівського самоврядування;
· відповідність змістовного та організаційно – структурного компонентів самоврядування рівню розвитку учнівського колективу;
· взаємозв’язок функцій, повноважень, реальних прав, можливостей органів учнівського самоврядування;
· добровільність та виборність органів учнівського самоврядування;
· ініціатива, самодіяльність та творчість дітей;
· гласність та актуальність прийнятих рішень, колегіальність їх розробки;
· поєднання діяльності постійних і виборних органів учнівського самоврядування, послідовність і систематичність їх роботи;
· обов’язкове представництво класних колективів в органах шкільного самоврядування;
· взаємодія всіх органів учнівського та шкільного самоврядування;
· співробітництво дітей та дорослих (педагогів та батьків) у процесі підготовки, прийняття та виконання рішень [2, c. 22 – 36].
Започаткування системи самоврядування в багатьох закладах освіти грунтувалося на важливих вимогах, без дотримання яких неможливо забезпечити повноцінне і практично корисне її функціонування.
Поле дії учнівського самоврядування в навчальному закладі – це забезпечення порядку, організація чергування в школі, в класах, дозвілля на перервах; проведення загальношкільних лінійок, зборів, конференцій, виставок; контроль за дотриманням санітарно – гігієнічних вимог; організація роботи щодо збереження шкільного майна, підручників, економного використання води, електроенергії, благоустрою території школи; керівництво роботою гуртків та секцій молодших школярів; підготовка і проведення конкурсів, творчих свят, змагань, акцій, фестивалів; контроль за відвідуванням учнями школи; заслуховування звітів органів учнівського самоврядування; організація трудових загонів старшокласників; надання допомоги в організації оздоровчих таборів для молодших школярів; проведення соціологі чних досліджень з проблем життєдіяльності учнівських колективів; участь у розробці плану роботи школи на новий навчальний рік, роботі педагогічних рад, на яких розглядаються питання життєдіяльності учнівських колективів [10].
Важливою умовою ефективності педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням є постійний пошук цікавих та змістовних форм організаторської діяльності учнів. Основними завданнями педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням є:
· визначення системи органів учнівського самоврядування в класах (школі) та уповноважених осіб з числа учнів;
· передавання учням досвіду організаторської роботи;
· залучення учнів до самоуправлінської діяльності в класі та шкільному колективі;
· надання представникам учнівського активу щоденної навчально – методичної допомоги.
Учнівське самоврядування ефективно функціонуватиме за таких педагогічних умов:
· усвідомлення адміністрацією школи та кожним членом учительського та батьківського колективу педагогічних можливостей дієвого учнівського самоврядування;
· чіткий розподіл обов’язків між членами педагогічного колективу щодо надання необхідної допомоги учням у процесі організації різних справ;
· організація органами учнівського самоврядування системи змагання (визначення видів діяльності, з яких організовується змагання, розробка умов та критеріїв оцінювання діяльності, забезпечення гласності засобами стінної преси, випуску бюлетенів, радіогазет тощо);
· розробка системи стимулювання, заохочення та нагородження класних колективів, творчих груп, органів учнівського самоврядування, учнів – лідерів, вчителів – консультантів тощо [10, c. 126 – 170].
Важливим критерієм ефективності учнів ського самоврядування є сформованість елементарного рівня організаційної культури учнів – лідерів (відповідальність, організованість, цілеспрямованість, емоційна єдність, дисциплінованість, багатий внутрішній духовний світ, потреба у творчості та виявленні ініціативи). Реалізація означеного завдання є можливою за умови визнання дорослими самоврядування як школи підготовки юних організаторів, управлінців, участі всіх членів колективу в обговоренні завдань; застосування практики переходу колективу від організації простих справ до дедалі складніших з урахуванням творчих можливостей колективу; неприйняття рішення без обговорення всіх запропонованих учнями альтернатив [8, c. 685 – 699].
Отже, підліткам потрібно доручати серйозні справи, адже громадська інфантильність призводить до інтелектуальної обмеженості. Тому головним завданням учнівського самоврядування є виховання взаємин, які дозволяють особистості вже в підлітковому віці безпосередньо спілкуватися з суспільством, відчу вати себе активним учасником громадського життя. З метою реалізації зазначеного вище завдання доцільно розробити заповіді учнів школи, враховуючи специфіку конкретного навчально – виховного процесу.
1.3. Досвід роботи з організації учнівського самоврядування як ефективного засобу згуртування колективу школярів
Для згуртуванню колективу враховують всі елементи діяльності, які відображені у декількох сталіях. На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Важливо у цей період сформувати ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Таку стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування [24].
На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Починається вона створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму розглядають як свідому протидію і вживають певних заходів впливу.
Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може сформуватися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві знаходити порозуміння з нею.
На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у спільній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.
На четвертій стадії кожен учень сприймає загальноприйняті у колективі вимоги як вимоги до себе. Формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.
На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням Важливою у цій роботі є система послідовних цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення результатами роботи до глибокого почуття обов’язку.
Сприяє згуртуванню учнівського колективу обгрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний.
Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід) [25].
Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу.
Продумана організація дозвілля учнів – колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах – допомагає об’єднати їх у повноцінний коллектив [24].
На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак – про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.
Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ [22].
У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між такими учнями немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, такі учні намагаються виправдатися, щоб сховати свою провину [19; 21, c 22].
Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному учневі стати на шлях порушень шкільного режиму, як із почуття солідарності подібно вчинить уся група.
Однією з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп є комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Новачок, який прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.
Нерідко негативні угруповання з’являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іноді він користується, відсутність контролю за його діяльністю породжують непорозуміння, незадоволення діями активу, об’єднання педагогічно занедбаних підлітків задля протистояння йому [12].
Досвідчені педагоги роз’єднують негативно спрямовану групу, створюючи групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи, що зведе його вплив на групу до мінімуму. Учнів, які належать до негативно спрямованої групи, включають у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах вони матимуть більше можливостей стати кращими. Важливо, щоб цілі вихованця узгоджувалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме її традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструментальні ансамблі тощо) [9, c. 128 – 169].
Педагогічно занедбані учні по – різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, інші довго намагаються підтримувати контакти з попередньою групою, треті конфліктують у новому колективі. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у таких дітей з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійному впливу групи, що може призвести до негативних наслідків.
Ефективним методом виховної роботи з групами негативного спрямування є розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в групі. Для розкладу такої групи необхідно переконати дітей в аморальності й незаконності норм, що їх об’єднують, навести яскраві приклади.
Таким чином, на всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у формуванні, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі [6].
Висновки до І розділу. По – перше, потреба в учнівському самоврядуванні має природно визріти в середовищі учнів, зростаючи на їхньому бажанні самим порядкувати шкільним життям. Відповідно до цього мають відбутися деякі зміни й у свідомості педагогів (готовність працювати в просторі громадянського суспільства, вміння діяти не задеталізованим планом, а дискурсивно, згідно з концептуальними засада ми), що буде основою подальшого співробітництва
По – друге, самоврядування має відповідати реальним і конкретним запитам учнів, які вони здатні задовольнити в основному особистими зусиллями.
По – третє, самоврядування потрібно розглядати не тільки як суто прагматичну річ, а й у ширшому контексті набуття учнями громадянського досвідуй проведення певної освітньої роботи серед майбутніх цілком дієздатних громадян України.
Отже, самоврядування, з одного боку, виконує функції внутрішньої самоорганізації учнів школи, а з іншого – має вигляд моделі май бутньої поведінки громадян України в умовах відкритого суспільства і, таким чином, сприяє реалізації завдань громадянської освіти.
