Правові наслідки порушення форми правочину

За загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину спричиняє не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді (ст. 218 ЦК України).

Порушення встановленої законом простої письмової форми правочину спричиняє його недійсність лише у тому випадку, якщо це прямо передбачено законом. Наприклад, ст. 547 ЦК України передбачає, що правочини щодо забезпечення виконання зобов’язання (йдеться про такі види забезпечення зобов’язань, як порука, застава, гарантія, завдаток, неустойка) вичиняються у письмовій формі. А в частині другій цієї статті прямо передбачено, що такі правочини, вчинені з недодержанням письмової форми, є нікчемними.

Нікчемні та оспорюванні правочини як види недійсних правочинів

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Визначальні засади щодо недійсності правочинів:

ü недодержання стороною (-ами) будь-якої із загальних вимог, додержання яких необхідне для його чинності;

ü ЦК надає поділ недійсних правочинів та їх легальне визначення;

Нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого встановлена в законі.

Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена в законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом.

ü передбачені загальні правові наслідки недійсності правочину;

ü цивільне законодавство встановило коло осіб, які можуть звертатися з позовом до суду про визнання правочину недійсним або про застосування наслідків недійсності правочину.

Відтак, принципи підходу до недійсних правочинів:

1) ЦК передбачив вичерпний склад усіх нікчемних правочинів;

2) Перелік складів оспорюваних правочинів є невичерпним (відкритим);

3) ЦК не містить загального складу недійсного правочину.

Нікчемні правочини

Нікчемними право чинами або абсолютно недійсними право чинами є, правочини, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Такий право чин не породжує передбачених законом правових наслідків і, за загальними правилами, визнання його недійсним, у суді не вимагається окрім випадків, передбачених законом (ч.2 ст. 218, ч.2 ст. 219, ч.2 ст. 220, ч.2 ст. 221, ч.2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК України).

До абсолютно недійсних (нікчемних) належать правочини:

1) вчинення малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, окрім випадку, коли вчинення такого правочину згодом було схвалено батьками (усиновителями), опікуном;

2) вчинення без дозволу органу опіки та піклування у випадках, коли така згода повинна бути обов’язковою, окрім випадку, якщо судом буде встановлено. Що такий право чин відповідає інтересам підопічного (ст. 224 ЦК).

3) вчинені з порушенням обов’язкової письмової та нотаріальної форми (ст. 218, 219, 220 ЦК);

4) вчинений недієздатною фізичною особою, окрім випадку, коли такий право чин схвалено опікуном чи буде доведено, що він учинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК);

5) право чин, що порушує публічний порядок, тобто правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення майна фізичної особи та юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК);

6) удаваний правочин, (ст. 235 ЦК). Удаваним є право чин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч 1. ст. 235 ЦК).

7) фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).Фіктивний право чин – це право чин, укладений без наміру створення правових наслідків, тобто право чин «про людське око». На відміну від загального правила фіктивні правочини визнаються недійсними судом.