ФІскальна полІтика держави

Нові категорії та поняття: автоматичні стабілізатори, державний борг, державні видатки, бюджет, фіскальна політика, дискреційна фіскальна політика, інструменти дискреційної фіскальної політики, мультиплікатори податкових та державних витрат.

Сутність фіскальної політики

Фіскальна політика (Fiscal policy) – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

– забезпечення фінансування економічної системи;

– забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

– захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

– перерозподіл доходів (через оподаткування);

– стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

а) переконання (мало дієвий);

б) штрафи та податки;

в) перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

г) стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

Державний бюджет

Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет.

Державний бюджет (public budget) – це головний вираз балансу доходів і витрат держави за рік (головний фінансовий план держави). Фактичний – відображає реальні витрати, надходження та дефіцити за певний період. Запланований – це той, що приймається парламентом як план.

Доходи держбюджету (≈ 90\%) – доходи від оподаткування: прямі та непрямі податки, відрахування з фонду заробітної плати

(у фонд зайнятості, пенсійний та чорнобильський фонди). Інші надходження: рентні платежі від видобування нафти, вугілля, газу, від продажу державних цінних паперів, від зовнішньоекономічної діяльності, позики у інших країн, від інвестування і т. ін.

Витрати держбюджету: культура, освіта, охорона здоров’я, громадський порядок, безпека, соціальна допомога, інвестування, кредитування, розрахунки по боргах держави, допомога різним галузям, витрати на формування державних резервів.

Позабюджетні фонди – грошові кошти держави, що мають цільове призначення, і які не включаються у державний бюджет.

Якщо витратна частина держбюджету перевищує доходну або є недоотримання по запланованих доходних статтях, виникає дефіцит. Дефіцит в 2–3\% ВВП – вважається допустимим.

Податки як головне джерело наповнення держбюджету відіграють значну роль в економіці.

Податки (taxes) – обов’язкові та першочергові платежі державі.

Об’єкти – те, що оподатковується – база нарахування податків.

Одиниця оподаткування – одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування.

Гранична податкова ставка – обраховується як відношення приросту податкових надходжень до приросту доходу:

Податкові ставки бувають: тверді – встановлені в грошовому виразі на одиницю оподаткування та процентні.

Процентні податкові ставки поділяються на:

Прогресивні – ставки, що зростають із зростанням доходу

(10\% – 100грн., 15\% – 500 грн.);

Пропорційні – не змінюються із зростанням доходу (10\% з

1 000 грн., 10\% з 1 500 грн., 10\% з 5 000 грн.).

Регресивні – ставки, що знижуються із зростанням доходу.

Іноді використовують нульові та пільгові ставки оподаткування.

За своєю формою податки бувають прямі та непрямі.

Прямі – що вилучаються безпосередньо з власників майна та отримувачів доходів (податок на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно, податок на промисел).

Непрямі – сплачуються опосередковано, вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг (ПДВ, мито, акцизи).

За економічним змістом:

– податки на доходи – сплачуються при отриманні доходів;

– на споживання – сплачуються при використанні доходів;

– на рухоме та нерухоме майно – сплачуються власниками.

За формою надходження:

– центральні – вилучаються центральним урядом на підставі державного законодавства і акумулюються у державному бюджеті;

– місцеві – вилучаються місцевими органами влади на відповідній території і спрямовуються у місцевий бюджет. Це – комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, ринковий збір, за паркування авто, за використання місцевої символіки, за проведення місцевих аукціонів, концертів, лотерей.

Податкова система – сукупність встановлених в країні податків і платежів та механізми їх стягнення.

Функції податків:

– фіскальна – показує обов'язки платника перед державою, пов'язана із формуванням державного бюджету;

– економічна – використання податків для впливу на економіку, показує обов'язки держави по відношенню до платників;

– розподільча – перерозподіл ВВП між державою, юридичними, фізичними особами.

Принципи оподаткування:

– обов'язковість;

– справедливість;

– доступність;

– визначеність.

Згідно закону «Про оподаткування в Україні» загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на чотири групи: прямі і непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески в пільгові фонди.

Платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі: збір за використання природних ресурсів, дорожній збір, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету, рентні платежі, держмито, плата за патенти на деякі види підприємницької діяльності.

Внески до цільових фондів: збір на соціальне страхування, пенсійне страхування, на випадок безробіття, до державного інноваційного фонду, за забруднення навколишнього середовища, збір на розвиток садівництва, виноградарства, хмелярства.

Залежність між податковими надходженнями і ставками оподаткування показав Лаффер (рис. 7.1) – прихильник економіки пропозиції. За його твердженням нижчі податкові ставки сумісні з попередніми і навіть більшими податковими надходженнями до бюджету країни.

При ставці податку в 50\%, за дослідженнями Лаффера бюджет отримує максимальні надходження. Цей метод використав у свій час Рональд Рейган, будучи президентом США.

 

Види фіскальної політики

 

Дискреційна фіскальна політика – свідоме маніпулювання доходами та витратами держбюджету з боку виконавчої і законодавчої влади з метою впливу на загальні обсяги виробництва, інфляцію та безробіття. Це здійснюється за допомогою зміни ставок податків, трансферних виплат та субсидій. Існує стимулююча та стримувальна фіскальна політика.

Стримувальна фіскальна політика використовується в період економічних злетів, а стимулююча – під час криз.

Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту і ґрунтується на зменшенні сукупного попиту (сукупних видатків) через зменшення урядових видатків, підвищення податків або поєднання обох згаданих заходів.

Стримувальна фіскальна політика спрямована на послаблення або коригування наслідків спаду і передбачає зростання сукупного попиту, спричинене збільшенням державних видатків; зменшення податків, яке зумовить розширення видатків споживачів, або певною комбінацією згаданих заходів.

Наприклад, в період спаду економіки, держава повинна підвищувати державні видатки, понижувати податкові ставки або поєднати і перше, і друге.

Підвищення видатків справляє мультиплікаційний вплив на

 

зростання обсягів виробництва ВВП:

де – мультиплікатор;

∆V – приріст обсягу виробництва;

∆G – приріст державних видатків.

Оскільки зростання державних витрат опосередковано призведе до збільшення інвестування, яке пов’язане із заощадженням, то мультиплікатор державних витрат матиме вигляд:

,

де 1 – – гранична схильність до заощадження,

– гранична схильність до споживання.

А з урахуванням оподаткування, мультиплікатор буде дорівнювати:

,

де t – це гранична схильність до оподаткування,

Деякі держави згідно кейнсіанської теорії використовують громадські роботи (прибирання територій, доріг, електрифікація, ремонти мостів, будівництво тощо), як заходи по стимулюванню попиту.

В період інфляції необхідно використовувати стримувальну дискреційну політику: зниження державних видатків, підвищення ставок податків, поєднання першого і другого.

Мультиплікатор податків дорівнює мультиплікатору державних витрат помноженому на мультиплікатор заощаджень:

∙

Податковий мультиплікатор показує залежність між зміною податків і ВВП (на скільки зменшився ВВП при зростанні податкових ставок):

Для зниження темпів виробництва використовується підвищення податкових ставок, пониження цін та пропозиції в цілому, зменшення державних видатків.

Загальна функція податків має такий вигляд:

де Та – автономні податки (податки, які сплачуються незалежно від доходів. Це податки на нерухомість, транспортні засоби, землю тощо);

t – гранична податкова ставка.

Для відкритої економіки мультиплікатор податків буде мати такий вигляд:

де m′ – гранична схильність до імпортування.

Недискреційна фіскальна політика – це автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень, що відбувається зі збільшенням (зменшенням) ВНП і стабілізує економіку.

Вмонтована стабільність – зміна прямих податків і урядових видатків під час зміни фаз ділової активності без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.

Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та не можуть протистояти всім негативним проявам останнього.

Основні автоматичні стабілізатори – це автоматичні зміни в податкових надходженнях до бюджету і автоматичні зміни в трансферних виплатах.

Наприклад, при збільшенні ВВП автоматично збільшуються податкові надходження (податок на прибуток підприємств, податки на прибутки громадян, податок на додану вартість, акцизи тощо), зменшуються виплати по безробіттю, бідності та ін.

Слід зазначити, що чутливість податків на доходи залежать від їх форми. В умовах прогресивних податків вилучення збільшуються швидше, ніж зростає дохід. При пропорційних податках податкові вилучення збільшуються пропорційно зростання доходу. Трансферні виплати по безробіттю із зростанням виробництва скорочуються і збільшуються за його спаду.

Чисті податки, які залежать від доходу, називають автоматичними. Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в автоматичному режимі згідно зі зміною доходу як податкової бази економіки в цілому і граничним коефіцієнтом податків: . При цьому слід уточнити, що в даному випадку граничний коефіцієнт податків відображає залежність від доходу не всіх, а лише автоматичних чистих податків. Але оскільки при зміні доходу автономні податки і трансфери не змінюються, то зміна автоматичних чистих податків відображає зміну чистих податків взагалі. Отже, держава не впливає безпосередньо на величину автоматичних податкових вилучень. Проте не слід вважати, що держава є стороннім спостерігачем. Вона впливає на автоматичні податкові вилучення опосередковано, оскільки впроваджує в економіку певну систему податків і трансферів, якою визначається рівень залежності податкових вилучень від доходу.

Автоматична залежність чистих податків від доходу – важливий чинник стабілізації економіки: по-перше, зменшує податкові вилучення в період скорочення виробництва, по-друге, – стримує його зростання. Завдяки цій властивості автоматичні чисті податки сприяють стабілізації економіки без державного втручання, за що їх називають вмонтованими стабілізаторами.