Список рекомендованої літератури. Тема: діти з комплексними порушеннями розвитку

Тема: Діти з комплексними порушеннями розвитку

План

1. Поєднання декількох дефектів у дитини, своєрідність їх розвитку.

2. Сліпоглухонімі діти.

3. Поєднання сенсорного та інтелектуального дефектів у дітей.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зинченко Н.В. Трудные дети. – М.: Просвещение. 1989.

2. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение, 1991.

3. Мещеряков А.И. Опыт обучения детей, страдающих множественными дефектами // Дефектология. – 1973. – № 3.

4. Мещеряков А.И. Слепоглухонемые дети. – М., 1974.

5. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології. – К.: Вища школа, 1994.

6. Скороходова О.И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. – М., 1972.

 

1. Серед аномальних дітей є діти із складними, комплексними порушеннями в розвитку. Характерним для таких дітей єте, що первинний дефект у них пов'язаний безпосередньо не з одним, а з рядом факторів, тобто в ньому виявляється поєднання повного або часткового випадіння функцій різних аналізаторів, наприклад слухового і зорового, або поєднання сенсорної (лат. sensus – чуття, відчуття), тобто пов'язаної безпосередньо з відчуттям, та інтелектуальної недостатності.

Підвищену увагу до цієї (відносно невеликої) категорії аномальних дітей останнім часом можна пояс нити подальшим розширенням диференційованого підходу до навчання й виховання аномальних дітей, а також тенденцією до кількісного збільшення цієї категорії.

До дітей із складним, комплексним дефектом від­носять: сліпоглухонімих; розумово відсталих глухих або туговухих; глухих слабозорих; розумово відсталих слабозорих або сліпих.

У дефектологічній практиці зустрічаються також діти з багатьма дефектами – розумово відсталі сліпоглухі, діти з порушеннями опорно-рухового апарата в поєднанні з порушеннями органів слуху або зору тощо.

Нерідко в школах для дітей з ослабленим зором, особливо в початкових класах, виявляються діти з затримкою психічного розвитку, яких нерідко можна віднести до слабозорих олігофренів і які також потребують комплексного дослідження, спеціальних методичних підходів у навчанні.

2. Сліпоглухонімі діти До цієї кількісно невеликої категорії аномальних належать діти з повним або частковим ураженням функцій як зорового, так і слухового аналізаторів. У сліпоглухонімих дітей слух порушений повністю або в такій мірі, що робить неможливим засвоєння мови на основі слухового сприймання. Таким чином, глухота зумовлює німоту. Зір у сліпоглухонімих дітей також характеризується тотальним порушенням або настільки знижений, що зорове орієнтування практично неможливе. Якщо глухота і сліпота наступають у дорослому віці, це, як правило, не призводить до втрати мови. Отже, слід розрізняти сліпоглухонімих, у яких здатність до словесної мови втрачена або взагалі не розвивалася, і сліпоглухих, у яких раніше сформована - мова збереглася. Сліпоглухонімота може бути викликана різнимипричинами. За даними авторів, які проводили медико-психолого-педагогічне обстеження в групі сліпоглухонімих дітей і підлітків, найчастіше спостерігаються і вроджені глухота і сліпота (в основному вроджена катаракта), які можна пояснити внутрішньоутробним і ураженням плода в ранній період вагітності, коли відбувається формування слухового й зорового аналізаторів. Це, зокрема, пов'язане із захворюванням вагітної на краснуху, а також впливом спадкових (генетичних) факторів.

Набута сліпоглухонімота може бути зумовлена пологовими черепно-мозковими травмами, частіше – перенесеними в дошкільному віці тяжкими захворюваннями головного мозку (менінгіти, менінгоенцефаліти), наслідками яких можуть бути, зокрема, ураження внутрішнього вуха і слухових нервів, які призводять до глухоти у сполученні із атрофією зорових нервів, що спричинює глибоке ослаблення зору або сліпоту.

Таким чином, у сліпоглухонімих дітей одночасно різко порушуються основні канали, які забезпечують зв'язок із зовнішнім світом. Втрата або глибоке порушення цих двох важливих функцій ізолює дитину від людей, що її оточують, та предметного середовища, не дає їй змоги оволодівати спонтанно (без спеціального навчання) соціальною культурою, а отже, ставить у такі умови, за яких позаспеціальним педагогічним впливом психіка дитини не розвивається. Сліпоглухонімий може протягом усього життя не засвоїти навіть найелементарніших навичок людської поведінки, не навчитися жодного слова, не одержати хоч скільки-небудь сформованогозапасу предметних уявлень про світ. Слід відзначити, що втрата або різке зниження діяльності слухового і зорового аналізаторів негативно впливає на функціонування кори великих півкуль головного мозку. Адже відомо, що її загальний тонус, створення й підтримання якого на певному рівні необхідне для утворення нових зв'язків і оперування вже утвореними, залежить від постійного припливу подразників, які надходять до головного мозку із різних рецепторів. У тих випадках, коли функціонування слухового і зорового аналізаторів порушене, приплив їх подразників до кори головного мозку різко обмежується. Це відбивається на тонусі і послаблює замикальну функцію. Тому при одночасній втраті зору і слуху та відсутності спеціального педагогічного впливу «дитина взагалі може перебувати в тривалому дрімотному стані – настільки знижується тонус кори великих півкуль її головного мозку».

Таким чином, сліпоглухонімота створює вкрай важкі передумови для психічного розвитку дитини. Однак якщо вона не сполучається з розумовою відсталістю, сліпоглухонімі діти потенційно мають можливості для повноцінного інтелектуального й емоційного розвитку і за сприятливих умов виховання можуть стати соціальне корисними людьми. З одного боку, це зумовлено властивістю нервової системи замінювати втрачені функції одних аналізаторів функціями інших, збережених структур. Саме завдяки пластичності нервової системи при сліпоглухонімоті відсутність зору і слуху компенсується збереженою здатністю відчувати й сприймати навколишній світ за допомогою дотику, нюху, різних вібраційних та температурних відчуттів. Проте, з іншого боку, приведення в дію цих компенсаторних здібностей нервової системи при сліпоглухонімоті вирішальним чином визначається спеціальними педагогічними впливами. Тому в дефектології висувається ідея універсальної провідної ролі навчання в психічному розвитку сліпоглухонімої дитини. Ця ідея є основоположною в оригінальній продуктивній системі навчання сліпоглухонімих, яку створили видатні дефектологи І.П. Соколянський і О.І. Мещеряков та яка нині практично реалізується у спеціальному навчально-виховному закладі (дитячому будинку) для сліпоглухонімих у м. Сергіїв Посад Московської області.

Найпереконливіше виражена універсальна роль навчання сліпоглухонімих при формуванні в них початкових форм людської поведінки — найперших потреб і способів їх задоволення. Справді. людські потреби виникають внаслідок присвоювання дитиною культурних, вироблених соціальним досвідом людей засобів задоволення її вроджених природних потреб (в їжі, захисті від холоду тощо), а не розвиваються спонтанно на основі дозрівання мозку. Тому на початкових етапах виховання сліпоглухонімої дитини педагогічна робота будується таким чином, щоб перетворити органічні потреби організму на перші суто людські потреби, тобто виховати у дитини вміння задовольняти природні потреби прийнятими в суспільстві способами (наприклад, користуватись ложкою при вживанні їжі). З цією метою організовується спільна предметно-практична діяльність сліпоглухонімої дитини й дорослої людини, яка її виховує. Ця діяльність скерована на формування культурних способів задоволення природних потреб. При цьому предметна дія, якій навчають сліпоглухонімого, поділяється. Рухи, які виконують руки дитини, спочатку повністю скеровуються руками вихователя (наприклад, рука дорослого міцно тримає руку вихованця, в яку вкладається ложка, і їжа підноситься до рота дитини її рукою, яка скерована рукою дорослого). Із зростанням активності дитини міра і форма активності дорослого поступово знижуються. У дитини все більше закріплюється навичка відповідної дії з предметом, і нарешті, вихователь лише подає сигнал до дії, а дитина виконує її самостійно.

Для формування в дитини предметних зразків об'єктів і дій спершу використовують спеціальні засоби спілкування із сліпоглухонімими — жести, які позначають ці предмети і дії. В подальшому на зміну спочатку окремим жестам, а потім все більшій їх кількості приходять слова, які повідомляються сліпоглухонімому в дактильній формі. Дактилогія (від грец. daktylos – палець, lоgоs – слово) – ручна азбука, в якій букви алфавіту замінюються спеціальними знаками, що передаються пальцями руки. На відміну від зорового сприймання дактильних знаків, яким користуються глухі, сліпоглухонімі використовують спеціальний пальцевий алфавіт, в якому кожна буква передається дотиком пальців «мовця» до певних точок долоні «слухача».

Роль словесної мови, оформленої дактильно, постійно і послідовно зростає. Крім оволодіння дактилологією, сліпоглухонімі навчаються також усної звукової мови: використовуючи спеціальні логопедичні прийоми, їм ставлять вимову звуків і навчають контролювати висоту звучання голосу за допомогою тактильно-вібраційних відчуттів (притулянням руки до горла).

Велике значення у подальшому навчанні й розвитку сліпоглухонімих залежить оволодінню писемною мовою, яка оформлюється рельєфно-крапковим шрифтом Брайля; що ним користуються сліпі. В цьому шрифті кожна буква, цифра, розділові знаки передаються різними комбінаціями випуклих крапок, які сприймаються дотиком пальців руки до паперу. Оволодіваючи словесною мовою, сліпоглухонімі одержують змогу прилучатися до людської культури, що відіграє вирішальну роль в їхньому розумовому, моральному й естетичному розвитку.

Таким чином, педагоги-дефектологи «створюють чудо» – абсолютно безпорадних у самостійному сприйнятті світу й спілкуванні з людьми дітей перетворюють у високоосвічених, творчих, соціально активних особистостей. Досвід навчання сліпоглухонімих має велике наукове значення – виходячи за межі дефектології, він, безперечно, доводить вирішальну роль соціального фактора в формуванні людської психіки, матеріалістичну зумовленість цього процесу.

Всесвітньо відомими стали сліпоглухонімі, які досягли високого рівня розвитку. Так, американка Еллен Келлер, яку виховала Анна Суливан, здобула вищу освіту, стала доктором філософії. Дефектологія пишається досягненнями сліпоглухонімої Ольги Іванівни Скороходової. ЇЇ приклад переконливо свідчить про великі можливості дефектології у формуванні компенсаторних процесів навіть при таких складних дефектах, якими є сліпоглухонімота. Ольга Іванівна народилася в селі Білозірка на Херсонщині в 1914 р. У віці 5 років внаслідок перенесеного менінгіту вона повністю втратила зір, а потім і слух. Коли їй було 10 років, вона потрапила до спеціальної школи-клініки для сліпоглухонімих дітей у м. Харкові. Керував роботою цього закладу видатний педагог-дефектолог професор І.П. Соколянський. Він і був вихователем О.І. Скороходової, будуючи її навчання за оригінальною системою, з використанням дактильного алфавіту й брайлівського шрифту. У Харкові О.І. Скороходова здобула середню освіту. Після війни вона продовжила навчання в Москві, в Інституті дефектології. У 1947 р. була видана її книга «Як я сприймаю навколишній світ» (М.: Вид-во АПН РСФСР), яка відразу завоювала визнання вчених і широкого кола читачів. У 1954 р. у тому ж видавництві вийшла друга книга О. І. Скороходової «Як я сприймаю й уявляю навколишній світ». У 1961 р. О. І. Скороходова захистила дисертацію, стала кандидатом психологічних наук. У 1972 р. у видавництві «Педагогика» виходить її третя книга – «Як я сприймаю, уявляю й розумію навколишній світ». Усі три книги об'єднані єдиним задумом, який був вдало реалізований автором. У них розкрито особливості пізнавальної діяльності сліпоглухонімих.

Ці книги сприймаються з великим інтересом, як гімн величезним розумовим здібностям людини, її волі й наполегливості; їх перекладено на кілька іноземних мов.

О.І. Скороходова неодноразово виступала з доповідями на форумах психологів і дефектологів. Вона добре володіла розмовною мовою, вміла захопити аудиторію. Ольга Іванівна часто зустрічалась із студентами дефектологічних факультетів, школярами, вчителями, брала активну участь у роботі Сергієвопосадської школи-інтернату для сліпоглухонімих дітей. Будучи різнобічне освіченою й обдарованою людиною, О.І. Скороходова серйозно захоплювалася поезією. У книгах її трилогії вміщено чимало талановитих віршів.

Високу оцінку досягненням О. І. Скороходової, її гуманізму, намаганню бути соціальне корисною, активною, її мужності й волі дав видатний учений-фізіолог І.П. Павлов, який підкреслив, що О.І. Скороходова щаслива своїми прагненнями, думками про перемогу людини над природою. О. І. Скороходова померла в 1982 р.

Подальший розвиток система навчання і виховання сліпоглухонімих І.П. Соколянського знайшла в працях О.І. Мещерякова. Завдяки запровадженню у практику наукових досліджень і висококваліфікованій та наполегливій роботі педагогів четверо випускників Сергієвопосадської спеціальної школи-інтернату – Н. Корнєев, Ю. Лернер, С. Сироткін, О. Суворов – закінчили факультет психології університету і ведуть науково-дослідну роботу.