З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:
· матеріально-технічні;
· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.
Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління.
Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
· впровадження комплексної механізації та автоматизації;
· удосконалення технології виробництва;
· хімізація виробництва;
· зростання рівня електроозброєності.
Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.
Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.
На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.
Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних
робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.
Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.
Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.
Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів. Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.
В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.
Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:
· екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.
· інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.
Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.
Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
Електроозброєнність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.
Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)– Км.р і праці – Км.п
Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.Велике значення для підвищення продуктивності праці мають
організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:
· удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
· удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
· удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:
· приватизація державної власності;
· розвиток середнього і малого підприємництва;
· надання повної економічної свободи державним підприємствам;
· диверсифікація виробництва;
· залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
· розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення
соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.
Резерви підвищення продуктивності праці
Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.
Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньо
змінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:
· резерви зниження трудомісткості праці;
· резерви поліпшення використання робочого часу.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науко-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.Все це можуть забезпечити фактори підвищення продуктивності праці, слідкуючи за динамікою їх розвитку та в проваджуючи їх на підприємстві можливо досягнути значних показників зростання резервів продуктивності праці на підприємстві.
1.3Вдосконалення техніки, технології та організація виробництва як головний чинник підвищення ефективності роботи підприємства
Основні чинники підвищення ефективності виробництва. Це техніка, технологія, організація виробництва.
Техніка (машини, механізми, автоматизовані системи управління виробництвом тощо) дозволяє механізувати й автоматизувати виробництво. Прийнято розрізняти часткову і комплексну механізацію та автоматизацію.
Часткова механізація - початкова форма механізації, що характеризується заміною ручної праці машинами на окремих процесах виробництва, головним чином на основних. При частковій автоматизації окремі операції і процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмами і устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя праці працюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючої системи. Найбільше ефективні верстати-автомати в окремих випадках підвищують продуктивність праці в 5-10 і навіть 20 разів. У результаті цього знижуються питомі капітальні витрати на будівництво заводів, зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельність виробництва і продукції, поліпшується якість продукції, що випускається.
Технологія як наука про засоби і методи переробки сировини виникнула в зв'язку з розвитком значної машинної промисловості. До дійсного часу технологія промислового виробництва виростив у самостійну галузь знань, нагромадила великий теоретичний і практичний матеріал. З описової вона перетворилася в точну науку, засновану на вітчизняних і закордонних відкриттях і винаходах, передовому досвіді. Технологія впливає на удосконалювання виробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої і рутинної праці. У результаті такого тісного зв'язку з виробництвом технологія стала радикально впливати на зниження витрат живої і матеріалізованої праці.
Технологічним процесом називається послідовна зміна форми, розмірів, властивостей матеріалу або напівфабрикатів із метою одержання виробу відповідно до заданих технічних вимогами.
Технологічна дисципліна тісно пов'язана з такими економічними дисциплінами, як економіка підприємства і підприємництва, менеджмент, економіка та управління науково-технічним прогресом та інші. Зв'язок технології з економікою виявляється, наприклад, через відношення людей в процесі виробництва. Відносини, охоплюють взаємодії всіх різноманітних компонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу праці самого по собі, називаються технологічними. Вони укладаються в систему взаємодії "людина - наука - техніка - виробництво - економіка". Наука і техніка є засобами збільшення виробничих можливостей. З економічної точки зору тільки ті технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Рівень технології будь-якого виробництва робить вирішальний вплив на його економічні показники (прибуток, рентабельність продукції, витрати виробництва та ін.) Тому економісту необхідні достатні знання сучасних технологічних процесів, а інженеру - знання в області економіки. Тими і іншими знаннями повинен володіти підприємець.
Організація виробництва - це сукупність методів, що забезпечують найбільше доцільне з'єднання і використання в часу і просторі засобів праці, предметів праці та самої праці з метою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницької діяльності.
Вдосконалювання виробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворого закріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів і керування ними. До сучасних методів організації виробництва ставиться потокове виробництво продукції масового попиту. Вищою формою організації потокових методів є автоматичні потокові лінії. Вони бувають в основному дві системи: із спеціальних верстатів-автоматів переривчастої дії та роторні - безперервної дії. У якості спеціальних можуть застосовуватися верстати з програмним керуванням, для виконання допоміжних операцій - робототехнічні пристрої. Ефективність потокової
організації виробництва складається в тому, що вона дозволяє повніше реалізувати пропорційність, ритмічність і безперервність, різко скоротити простої устаткування, частку допоміжних операцій, зменшити тривалість виробничого циклу, підвищити якість продукції. Основні показники ефективності виробництва. Економічна ефективність виробництва в найбільш загальному вигляді означає результативність, тобто співвідношення між результатами, досягнутими в процесі виробництва, і витратами живої і матеріалізованої праці. Складний характер економіки, її багатофакторність і різноманіття зв'язків обумовлюють необхідність використання при вимірюванні економічного ефекту системи показників. Для вираження економічного ефекту можуть використовуватися такі показники, як величина сукупного суспільного продукту, національний дохід, товарна, реалізована продукція, прибуток, собівартість продукції, величина транспортних витрат, рівень трудових і матеріальних витрат та інші. Як критерій (основного мірила, головного ознаки) оцінки ефективності виробництва виступає економія суспільної праці, зростання його продуктивності. При визначенні економічної ефективності розрізняють поточні і одноразові витрати. Перші виробляються постійно по мірі виготовлення продукції і характеризують витрати виробництва (собівартість продукції). Одноразові витрати - це авансіруемие суспільством кошти на створення основних і приріст оборотних фондів у формі капітальних вкладень. Особливе місце в оцінці ефективності громадського виробництва займають показники використання капітальних вкладень. Вони характеризують ефективність використання фондів накопичення і відшкодування на створення нових основних фондів і приріст оборотних фондів, технічне вдосконалення виробництва. Прибуток підприємства - комплексний показник, що характеризує якість виробничо-господарської діяльності. Величина прибутку залежить головним чином від зміни продуктивності праці, матеріаломісткості виробництва, якості продукції, ефективності використання основних фондів.
Одиничні показники характеризують одну із властивостей продукції; найбільш широко застосовуються. До цієї групи належать показники: технічного ефекту, призначення, технологічності, надійності, стандартизації, уніфікації, а також показники ергономічні, естетичні, патентно-правові та економічні. Більш докладно розглянемо деякі з одиничних показників, найбільш часто використовуваних для оцінки якості технічних виробів. Показники технічного ефекту характеризують здатність виробу виконувати свої функції в заданих умовах використання за призначенням. Одиничні показники технічного ефекту: продуктивність компресора, гідро помпи, насоса, верстата; вантажопідйомність ліфта, баштового крана і т.п. Показники призначення характеризують ступінь відповідності машини її цільовим призначенням і область застосування. Вони підрозділяються на класифікаційні (вантажопідйомність, швидкохідність, потужність); конструктивні (зручність управління, розміщення, огляду); експлуатаційні (простота і доступність обслуговування, ефективність роботи, яку можна виконувати за
допомогою даного технічного пристрою). Показники технологічності характеризують властивості виробу, що визначають пристосованість його конструкції до досягнення найменших витрат усіх видів ресурсів при виробництві, експлуатації та ремонті. До одиничним показниками технологічності відносять: коефіцієнт застосованості матеріалів, коефіцієнт уніфікації, трудомісткість. Надійність - властивість виробу виконувати задані йому функції, зберігаючи свої експлуатаційні показники в допустимих межах протягом необхідного часу або потрібної напрацювання. Основними кількісними показниками надійності є напрацювання на відмову, імовірність безвідмовної роботи, коефіцієнт готовності та ін Довговічність - властивість виробу зберігати працездатність до граничного стану з необхідними перервами для технічного обслуговування і ремонтів. Кількісними показниками довговічності є ресурс і термін служби. Ремонтопридатність - властивість виробу, яка полягає в його пристосованості до попередження, виявлення та усунення відмов і несправностей шляхом проведення технічного обслуговування і ремонтів. Збереженість - властивість виробу зберігати обумовлені показники і після терміну зберігання і транспортування, встановленого в технічній документації. Одиничні показники: середній термін збереження, призначений термін зберігання. Безвідмовність - властивість виробу зберігати працездатність протягом деякого напрацювання без вимушених перерв. Показник безпеки характеризує властивості виробу, що гарантують безпеку людини та інших об'єктів на всіх режимах експлуатації виробу, при обслуговуванні, транспортуванні та зберіганні. Естетична характеристика є результатом художньо-конструкторської відпрацювання вироби, спрямованої на створення його раціональних, лаконічних і пропорційних архітектурних форм, а також на його належне зовнішнє, зокрема, кольорове оформлення. Ергономічна характеристика машини дозволяє судити про раціональність її конструкції з точки зору вимог психології, фізіології та гігієни праці обслуговуючих її працівників. Показником якості роботи для робітників служить відсоток
без дефектного виготовлення продукції та здачі її ВТК або замовнику з першого пред'явлення, для інженерно-технічних працівників і службовців - коефіцієнт якості.
Тобто вдосконалення техніки та технології є основним чинником приросту продуктивності праці що забезпечує зниження трудомісткості виробів.
2018-01-08
857
